Вікіпедія

Яси: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
оформлення
оформлення
Рядок 43:
«Земля ж скіфська вельми протяжна завдовжки і завширшки, люди ж, які її замешкують, звуться по-простацькому дентумогер донині й ніколи вони не були підпорядковані владі будь-якого імператора. … Отже, найсильніший і найнаполегливіший у ратній праці народ мадярів, як ми сказали вище, веде своє походження від скіфського народу, який їхньою власною мовою називається Дентумогер»<ref>Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, 1997.&nbsp;— С. 349, 354.</ref>.</poem>{{кінець цитати|джерело=}} Цим терміном Анонім позначав прабатьківщину мадяр, предків сучасних йому угорців і мадярів, які жили за його часу на сході<ref>Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, 1997.&nbsp;— С. 352, 354—355.</ref>. З урахуванням дигорського «донті» він перекладається як 'річкові мадяри' або 'мадяри межиріччя'{{sfn|Кузнецов|1993|p=101}}<ref>Артамонов&nbsp;М.&nbsp;И. История хазар.&nbsp;— Л.: издательство Гос. Эрмитажа, 1962.&nbsp;— С. 341.</ref>.
 
Після того, як предки угорців в [[VI століття|VI&nbsp;ст.]] почали просуватися з [[Урал]]у на захід, вони на довгий час осіли в степах [[Південна Росія|Південної Росії]] і на [[Північний Кавказ|Північному Кавказі]] та виявилися близькими сусідами [[алани|аланів]]. Соціальні та етнокультурні зв'язку аланів і угорців знайшли відображення, зокрема, в угорському фольклорі. Насамперед це підтверджується угорським переказом про походження угорців. Вперше він фігурує у того ж Аноніма часу короля Бели (кінець [[XII століття|XII]]&nbsp;— початок [[XIII століття|XIII&nbsp;ст.]]) і згадує повелителя аланів Дула (principis Dulae Alanorum duas filias). Той же переказ знаходиться у автора другої половини [[XIII століття|XIII&nbsp;ст.]] Шимона Кезаї в його праці «Діяння угорців». Дослідники відзначають фольклорне походження легенди<ref name=autogenerated20>{{sfn|Кузнецов В.&nbsp;А.&nbsp;Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, |1993.&nbsp;— С. |p=102.</ref>}}. Згідно з останньою, прабатьки-етнархи угорців брати Гунор і Могор полювали на оленя поблизу боліт Меотиди ([[Азовське море]]), зустріли тут [[болгар]] і викрали їх жінок і дітей. Серед захоплених знаходилися і дві дочки [[алани|аланського]] князя Дула. Аланки стали дружинами Гунора і Могора і від цих шлюбів пішов угорський народ:
{{Початок цитати}}<poem>
«Гігант Менрот після початку змішування мов увійшов в землю Евілат, краї якої в ті часи називали [[Персія|Персією]], і там він зродив від своєї дружини Енети двох синів, тобто Хунора і Могора, від яких пішли [[гуни]], або [[мадяри]]. Але кажуть, що у гіганта Менрота, крім Енети, були й інші дружини, від яких він зродив, крім Хунора і Могора, безліч синів і доньок. Ці його сини і їхні нащадки населяють край Персії, тілом і кольором вони схожі на гунів і лише промовою відрізняються трохи один від одного, як сакси і тюринги. Оскільки ж, однак, Хунор і Могор були у Менрота первістками, то відокремившись від свого батька, вони виселилися в окремі шатра.
 
Сталося в один із днів, що коли вони вийшли полювати в болота Меотиди, у пустельному місці перед ними з'явилася олениця, а коли вони стали її переслідувати, вона втекла від них. І позаяк вона зовсім зникла у них з очей, вони довго шукали її, але не змогли натрапити на її сліди. Однак, проходячи по згаданих болотах, вони побачили, що вони зручні для прокорму худоби. Потім вони повернулися до батька і, отримавши від нього дозвіл, з усім своїм майном вони переселилися в болота Меотиди, щоб там оселитися. Край же Меотида знаходиться по сусідству з Персією, їхньою батьківщиною. Звідусіль його оточує море, крім дуже вузького броду. Річок там зовсім немає, але травою, деревами, рибою, птицею і звірами вона рясніє. Вхід туди важкий і вихід&nbsp;— теж. Прибувши в болота Меотиди, вони нікуди не рухалися протягом п'яти років. На шостий рік вони вийшли і в пустельному місці випадково натрапили на дітей і дружин синів Белара, які залишилися в шатрах без чоловіків. Разом з їхнім добром вони швидко відвели їх у болота Меотиди. Сталося так, що серед дітей вони схопили двох доньок князя аланів Дули. Одну з них взяв у дружини Хунор, іншу&nbsp;— Могор. Від цих жінок ведуть походження всі гуни»<ref>Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, 1997.&nbsp;— С. 198—199, 346.</ref>.</poem>{{кінець цитати|джерело =}}Цей переказ повторюється у «Кепеш-хроніці» [[XIV століття|XIV&nbsp;ст.]] та інших пізніших джерелах<ref name{{sfn|Кузнецов|1993|p=autogenerated20 />102}}.
 
Відомо, що заснована ханом [[Кубрат]]ом [[Дуло (династія)|династія Дуло]] існувала і у [[болгари|болгар]]. Її походження навіть пов'язують з аланами та аланським етнонімом дул-ас, опираючись на ім'я найвідомішого з синів [[Кубрат]]а [[Аспарух]]а, яке має давнє північноіранське походження й означає в перекладі 'світлий кінь'. Дослідники відзначають ім'я Дуло в сарматських написах, а прізвище «Дулата»&nbsp;— Дулаєви у [[осетини|осетинів]] існує дотепер. Збіг імені легендарного аланського князя з реальним осетинським фамільним ім'ям вельми прикметний. Аланське походження князя Дуло визнане в угорській історіографії{{sfn|Кузнецов|1993|p=102—10}}{{sfn|Калоев|1996|p=83}}.
Рядок 235:
Етнічна відособленість дозволила ясам зберегти не тільки самоназву, а й деякі відмінності фізичного типу, низку етнопсихологічних особливостей. За словами мешканців [[Ясшаґ]]у, в [[Угорщина|Угорщині]] ясів легко впізнають за їхнім зовнішнім виглядом, кажучи: „У нього яське обличчя“. Відомо, що відмітні риси ясів у цьому плані відзначають і угорські антропологи. За дослідженням угорського антрополога, наукового співробітника [[Кечкемет]]ського окружного музею Дьюли Хенкеї, яси характеризуються близькою схожістю зовнішнього вигляду з північнокавказькими аланами. З 15100 обстежених ним суб'єктів абсолютна більшість відноситься до туранідського типу, за яким яси характеризуються високим і середнім ростом. Існування у ясів переважно ендогамних шлюбів сприяло збереженню їхнього фізичного типу. В цілому ж яси мають східно-кавказький тип, в той час як куни&nbsp;— середньоазійсько-памірський. У багатьох своїх церквах яси зображують своїх предків-аланів у вигляді піших і кінних воїнів високого зросту, одягнених в бойові обладунки. Відомо, що такими нерідко зображають аланів і осетинські художники. Високий зріст аланів, що відзначається стародавніми авторами, підтверджується і даними угорських археологів. Так, переважна більшість чоловічих скелетів знайдених в яському могильнику Надьсаллаші, неподалік від села [[Ясдожа]], за словами дослідників&nbsp;— археологів Сольнокського музею, відрізняються високим зростом. Виявлені тут же в могильниках багаті жіночі прикраси і зброя воїнів мають багато аналогій із подібними знахідками в аланських катакомбах ст. [[Змійська|Змійської]] в Північній Осетії. Яси зберегли фізичний вигляд своїх предків, будучи нерідко високими на зріст, і багато з них за рисами обличчя мало відрізняються від осетинів{{sfn|Калоев|1996|p=20-21, 34, 65, 74-75}}.
 
Етнокультурний зв'язок угорських ясів із алано-осетинським етнічним масивом [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]], що пунктирно вловлюється за археологічними даними з могильника Надьсаллаш, знаходить підтвердження у висновках інших наукових дисциплін. Тут слід виділити два принципово важливих факти. Особливе значення для етнічної діагностики мають висновки антропологів Тетяни Гладкової і Тібора Тота, засновані на спеціальному дослідженні [[Дерматогліфіка|дерматогліфіки]] угорців. У ході дослідження були зібрані відбитки долонь і пальців чоловіків у різних сільських районах [[Угорщина|Угорщини]], в тому числі мешканців [[Ясшаґ]]а. Зокрема, в останньому вивчена група мешканців с. [[Ясопати]]. Висновок антропологів щодо даної групи однозначний: «''Група [[Ясопати]] в пальцевих візерунках виявляє найбільшу схожість із кавказькими осетинами''»<ref name=autogenerated3>{{sfn|Кузнецов В.&nbsp;А.&nbsp;Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, |1993.&nbsp;— С. |p=132.</ref>}}.
 
== Мова ==
Рядок 242:
Асиміляція ясів була поступовою. Компактне розселення ясів, значна відокремленість в минулому від навколишнього населення, а також низка таких факторів, як відсутність в Угорщині до першої половини [[XIX століття|XIX&nbsp;ст.]] єдиної державної мови (до цього такими тут були [[Латинська мова|латинська]] і [[Німецька мова|німецька]]), дозволяли ясам зберігати рідну мову, ймовірно, до [[XVII століття|XVII&nbsp;ст.]]{{sfn|Калоев|1996|p=17}}.
 
Ні в кого з угорських дослідників історії ясів вже в [[ХІХ століття|XIX]]&nbsp;— на початку [[XX століття|XX&nbsp;ст.]] не викликала сумнівів спільність або близькість мови угорських ясів і північнокавказьких [[осетини|осетинів]]&nbsp;— нащадків алан<ref name{{sfn|Кузнецов|1993|p=autogenerated3 />132}}. Але остаточне світло на це питання пролила знахідка Антона Фекете Надя, що виявив в [[1957]]&nbsp;р. архівний документ з яським словником-[[глосарій|глосарієм]] [[1422]]&nbsp;р. Останній видано німецькою та угорською мовами [[Дюла Немет|Дюлою Неметом]]; російською мовою видання джерела здійснено [[Абаєв, Василь Іванович|Васо Абаєвим]]. [[Глосарій]] містить близько 40 слів, записаних людиною, що добре знала яську мову, і тому „його список яських слів становить безперечно надійний пам'ятник мови угорських ясів“<ref>Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.&nbsp;— Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, 1960.&nbsp;— С. 8</ref>. У документі згадується селище Чев, що межувало з селищем [[Ясфалу]], тому [[Дюла Немет]] вважає, що глосарій був складений для використання в цьому яському селищі ([[Ясфалу]]), відомому в документах з [[1325]]&nbsp;р. і пізніше сплюндрованому [[Османська Угорщина|турками]].
 
У двох джерелах середини [[XVI століття|XVI&nbsp;ст.]] йдеться про те, що в цей період яси ще зберігали свою [[яська мова|мову]]. Угорський [[гуманізм|гуманіст]], архієпископ [[Міклош Олах]] в [[1536]]&nbsp;р. написав працю „Hungaria“, що містить опис тогочасної [[Угорщина|Угорщини]], її географії, освіти, побуту жителів [[Угорщина|Угорщини]]. Для дослідників яської проблеми праця Олаха важлива тому, що під [[1536]]&nbsp;р. він дає свідчення вживання угорськими ясами їхньої стародавньої мови: „Вся [[Угорщина]] в наші дні містить в собі різні нації: [[угорці]]в, [[німці]]в, чехів, [[словаки|слов'ян]], [[хорвати|хорватів]], [[саксонці]]в, секеїв, [[волохи|волохів]], [[серби|раців]], [[куни|куманів]], ясинів, [[українці|рутенів]] і, нарешті, [[турки|турків]]; усі вони вживають мову, що відрізняється одна від одної“<ref>Хоргоши Э. Два этюда о ясах Венгрии // Аланы: Западная Европа и Византия.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1992.&nbsp;— С. 132</ref>. [[Сілезці|Сілезець]] Георг Вернер у своїй праці [[1543]]&nbsp;р. „De adrairandis Hungariae aquis hypomnemation“ пише: „І зараз серед [[угорці]]в живе народ [[язиги|язигів]], називаючи себе скорочено іменем ясів, який зберіг свою стародавню й особливу мову, не схожу на [[угорська мова|угорську]]“<ref name=autogenerated5>Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.&nbsp;— Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, 1960.&nbsp;— С. 6</ref>. Але в [[1693]]&nbsp;р. Франц Форіш Отрокочі у праці „Origines Hungaricae“ вже повідомляє, що яси говорять угорською<ref name=autogenerated5 />.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Яси