Відкрити головне меню

Зміни

862 байти вилучено, 8 місяців тому
оформлення
Як видно, від самого початку розселення в [[Угорщина|Угорщині]] алани (по-угорськи яси) зайняли свою нинішню територію, що отримала назву [[Ясшаґ]], адміністративним центром якого згодом стало м. [[Ясберень]]. Оселившись у 40-х роках [[XIII століття|XIII ст.]] в Угорщині [[куни]] і яси ніби продовжили функції федератів, зобов'язаних за отримані землі і королівські милості нести службу з охорони кордонів — картина, яка спостерігалася ще в римській [[Паннонія|Паннонії]]. Ця порівняно невелика рівнинна територія, зрошувана тихими річками [[Задьва]] і [[Тарна]], стала основною етнічною територією угорських аланів-ясів, що забезпечила їхнє багатовікове існування. Тут розташувався головний масив яських селищ, що виникали одне за іншим: за наявними даними найбільш давніми є села Ясладань (з [[1067]] р.), Аллатіан (з [[1212]] р.), Яношхіда (з [[1283]] р. під назвою Szentkristof), Ясароксаллаш (з [[1356]] р. під назвою Arukmelleke), [[Ясберень]] (з [[1357]] р. під назвою Beren), Ясіакохалма (з [[1357]] р.), [[Ясапаті]] (з [[1391]] р.), Ясалсосентдьйордь (з [[1399]] р.), в [[1433]] р. з'явилися великі села Ясдожа і Ясфенісару, в [[1458]] р. Ясболдогхаза, у [[1466]] р. Ясіван. В даний час на території [[Ясшаґ]]у є 16 населених пунктів, у назві яких міститься етнічний формант «яс».
 
У той же час окремі групи ясів оселилися за межами Ясшаґ, про що свідчить топоніміка, що приводиться угорськими дослідниками. У таких випадках алано-яська основа іноді супроводжується тюркським суфіксом множинності -lar: Eszlar, Oszlar, Azlar, Azalar; Дюла Месарош, з посиланням на 3олтана Гомбоца, вказує на 7 таких назв у різних районах Угорщини). Ці топоніми зустрічаються в комітаті [[Сабольч]] у Тітті, десь на 10&nbsp;км південніше [[Токай (Угорщина)|Токаю]], тобто в сучасній північній [[Угорщина|Угорщині]], в комітаті [[Боршод]], десь за 50&nbsp;км на південний захід від вищеназваної місцевості, в комітаті [[Пешт-Піліш-Шольтен-Кішкун|Пешт]] між [[Тиса|Тисою]] і [[Дунай|Дунаєм]], два в комітаті [[Шомодь (комітат)|Шомодь]] на південь від озера [[Балатон]], у старій Південній [[Угорщина|Угорщині]], десь за 30&nbsp;км на південь од[[Тімішоара|Темешбурга]], в комітаті [[Ноград (комітат)|Ноград]] у північній [[Угорщина|Угорщині]]. Дюла Немет зазначає, що «скрізь, де є куманські поселення, ми можемо зустріти також яські поселення». Два яські села Ясфалу існували поза [[Ясшаг]]ом: одне в [[Комаром (комітат)|комітаті Комаром]], десь за 18&nbsp;км на схід від [[Нове Замки|Ершекуйвара]], інше в районі [[Піліш]]а за 20&nbsp;км на північний захід [[Будапешт]]а. «Місцевістю з яським населенням був Удол (Wdol [[1347]] / [[1364]]) в комітаті Барш, недалеко від Селіца»,&nbsp;— свідчить Дюла Немет. Звідси можна зробити висновок, що, поряд з районом компактного розселення ясів у [[Ясшаґ]]у, мало місце і їхнє дифузне розселення у багатьох інших районах [[Угорщина|Угорщини]]{{sfn|Кузнецов|1993|p=116-117}}<ref>Кузнецов&nbsp;В.&nbsp;А. Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 116—117; Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.&nbsp;— Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, 1960.&nbsp;— С. 5</ref>.
 
Відомі й інші поселення аланів по сусідству з [[Угорщина|Угорщиною]]: в [[Молдавія|Молдавії]] (місто [[Ясси]] на річці [[Прут (річка)|Прут]], угор. Jasz-vasar 'Яський ринок', києворуськ. Ясский торг), а також у прикордонних із [[Візантія|Візантією]] землях. В [[1365]]&nbsp;р. король Людвіг I передає правителю [[Угорщина|Угорщині]] Міклошу Конту взятих у полон аланів із їхніми родинами й майном, з дозволом поселити їх в [[Угорщина|Угорщині]]. Тому можна припускати, що окремі групи аланів могли потрапляти в [[Угорщина|Угорщину]] незалежно від куманів<ref name=autogenerated14>Немет Ю. Список слов на языке ясов, венгерских алан / Перевод с немецкого и примечания В.&nbsp;И.&nbsp;Абаева.&nbsp;— Орджоникидзе: Осетинский научно-исследовательский институт, 1960.&nbsp;— С. 4</ref>.
Згадані яські імена ще підлягають ретельному філологічному аналізу, який дозволить витягти з них додаткову історичну інформацію{{sfn|Калоев|1996|p=198}}. Торкаючись походження імен, [[Ламанський, Володимир Іванович|Володимир Ламанський]] писав, що «з них, за винятком Мадьяр, якщо не всі інші 19, то принаймні значна їх більшість, не тюркського, а іранського вигляду й характеру»<ref name=autogenerated19>Ламанский В.&nbsp;И.&nbsp;Заметка об ясах-аланах // Труды Одиннадцатого археологическаго съезда в Киеве. 1899.&nbsp;— М.: печатня А.&nbsp;И.&nbsp;Снегирёвой, 1902.&nbsp;— Том II с 26 фототипными таблицами.&nbsp;— С. 120.</ref>, з чим солідарний Ласло Сабо. Борис Калоєв порівнює такі імена ясів, як Безган, Пубула, Ларса, Закан, Макзун, Гурзо, Арпан, Задухи, Зваган з тими, що зустрічалися у осетинів-єрашті [[Моздокський район|Моздокського району]] [[Північна Осетія|Північної Осетії]], вихідців з [[Дигорська ущелина|Дигорської ущелини]], на початку XIX&nbsp;ст.,&nbsp;— Гуіман, Гога, Гола, Дибан, Балі, Гуджі, Бурс, Гіца, Егон тощо. Причому цим переселенцям давали два імені: своє і церковне&nbsp;— Димитрій, Павло, Андрій, Захар, Георгій, Петро та інші, що зустрічаються серед розглянутих яських імен і характерні для імен східного (православного) християнства{{sfn|Калоев|1996|p=198}}. Ламанський справедливо звернув увагу на те, що 10 ясів мають християнські імена Димитрій, Стефан, Павло, Андрій, Захар, Георгій, Петро, причому ці імена більш типові для східних (православних) християн, аніж для західних (католиків)<ref name=autogenerated19 />. Оскільки [[куни|половці-куни]] на початку XIV&nbsp;ст. в основному ще були язичниками, яські християнські імена не могли бути запозичені від [[куни|кунів]] і залишається припускати, що християнські імена ясами були принесені зі Східної Європи, де вони і познайомилися з візантійським християнством до навали монголів.
 
Королівська влада, даючи звільнення групі ясів від влади кунів, переслідувала при цьому і власні цілі. Відомо, як посилилося політичне значення половців-кунів у другій половині XIII&nbsp;ст. Коли куни відтіснили угорських вельмож від королівського двору, перебували найближчими радниками королів і брали участь у вирішенні державних справ, а син Бели IV Стефан одружився на одній з дочок хана Котяна. Піднесення прибульців-кунів викликало гостре невдоволення угорських феодалів, підтримуваних римським папою. У цих умовах королівська влада була змушена лавірувати. Переважання половців у внутрішньополітичному житті Угорщині стало скорочуватися після подій [[1290]]&nbsp;р., коли група половецьких князів організувала змову, убила короля Ладислава і сама була страчена. Не дивно, що яси виходять на історичну арену Угорщини незабаром після цих драматичних подій, а потім починають отримувати від влади пільги і привілеї. Король задовольнив прохання 18 ясів, дозволив їм самим обирати собі суддю, а також дав ясам право проходити військову службу в королівських військах. [[Карл Роберт]] дозволив ясам битися під своїми знаменами<ref name{{sfn|Кузнецов|1993|p=autogenerated17>Кузнецов В.&nbsp;А.&nbsp;Алано117-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 117—118.</ref>118}}.
 
Історики, аналізуючи ці відомості, бачать у грамоті вагомий документ, що свідчить про феодалізацію ясів. Автономія кунів в Угорщині гарантована грамотою короля Ласло в [[1279]]&nbsp;р. Верховним суддею кунів названий на ній народ («заступник» короля), який повинен був вирішувати спірні питання, що виникали між кунами і рештою населення країни; внутрішні ж справи вирішувалися їхніми власними ватажками. Всі грамоти, де згадуються куни, повідомляють про сім родів кунів, причому серед них немає відомостей про ясів, тоді як безсумнівно, що останні вже мешкали там і брали участь у військових походах на боці короля. Про хоробрість і мужність ясів грамоти мовчать, говорячи тільки про подвиги кунів. Отже, яси виступали під проводом кунів. Угорцям, котрі не володіли мовою кунів, не було відомо, зі скількох і яких саме етнічних елементів складалися куни, що прийшли зі сходу.
Всі ці грамоти, однак, не вказують місця мешкання ясів, які згадуються в них. Вважають, що яські (аланські) поселення знаходилися на північному сході від Буди, на кордоні областей [[Піліш]] і Естергом. Джерела вказують на розташування яських поселень і поза [[Ясшаґ]]ом, далеко від нього, в землях [[Комаром (комітат)|Комаром]], [[Ноград (комітат)|Ноград]] і Барш, ближче до королівського двору, Дьйордь Дьйорффі вважає, що територія між Темешем і Нижнім Дунаєм також належала до числа ранніх яських поселень; одним із доказів цього, за його словами, є те, що назва місця Моксонд ([[1370]]: Moxond), що знаходиться тут, збігається з однією із яських назв (Mokzun), мешканці якого в [[1323]]&nbsp;р. мали певні привілеї{{sfn|Калоев|1996|p=93}}.
 
В [[1339]]&nbsp;р. центр Ясшаґа місто Ясберень і його сьок (адміністративна одиниця) стали рівними з кунськими сьоками. До кінця XIV&nbsp;ст. у ясів з'являється невідомий раніше соціальний термін «капітан» (Sandrini capitanei Jazinorum). За словами дослідників, точне значення цього терміна досі неясне, але ясно, що термін «капітан» не пов'язаний зі структурою угорського суспільства і вживався на позначення вождів родів і племен. Дослідники звертають увагу на одночасну поява терміну «капітан» і у кунів (у грамоті [[1347]]&nbsp;р.) і роблять висновок про значну соціальну диференціацію кунів і ясів, коли знатні і незнатні протистоять один одному<ref name{{sfn|Кузнецов|1993|p=autogenerated17 />117-118}}.
 
У цьому зв'язку варто згадати лист Лайоша Таранто про те, що король Лайош Великий ([[1342]]-[[1350]]) у боях за Неаполь не дбає про куманів і «про інших язичників», яких він привів з собою. Під «іншими язичниками», на думку вчених, потрібно мати на увазі ясів, які в грамотах звичайно згадуються разом з куманами<ref>Хоргоши Э. Два этюда о ясах Венгрии // Аланы: Западная Европа и Византия.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1992.&nbsp;— С. 131.</ref>.
Більшість прізвищ жителів [[Ясшаґ]]у має угорський вигляд, але це не означає, що носії даних прізвищ за походженням не були ясами: поступово вони змінили прізвища. Етнічне походження в [[XVI століття|XVI&nbsp;ст.]] ще жваво зберігалося у свідомості ясів. Оскільки в різних селищах зустрічалися абсолютно ідентичні прізвища, і на додачу у великій кількості, необхідно було вдаватися до різних прізвиськ, щоб відрізнити їх один від одного. Дещо пізніше замість колишніх прізвищ стали вживати тільки ці прізвиська, а прізвища поступово зникали. Так могли зникнути й яські прізвища. Ці «прізвиська» часто служили визначниками родів. Усередині родів були великі і малі родини. Аж до [[XV століття|XV&nbsp;ст.]] зустрічаються лише односкладові імена, двоскладові є дуже рідкісними, і носії їх зазвичай виконували певну суспільну функцію. В цей же час феодальні відносини окреслилися і в Ясшаґу. Колишні родові володіння розбилися на сімейні, успадковувані певною родиною. Дещо пізніше у зв'язку з сегментацією родин таких прізвищ стало дуже багато, а їхнє відношення один до одного вже не мало значення. Необхідно було «придумати» нові прізвища, які могли б висловити нові відносини. У цей час могли зникнути яські прізвища, що існували ще в [[XIV століття|XIV&nbsp;ст.]]. Дуже цікаво, що угорські прізвища, незважаючи на їхнє переважання в селищах, не мають стількох варіантів, скільки їх мають прізвища яського типу. Це також свідчить про походження нових угорських прізвищ. До [[1550]]&nbsp;р. мешканці Ясшаґу ще зберігали свою етнічну єдність, хоча більшість прізвищ стали угорськими. У цей час відбувалися суспільні зміни, й зміни у сфері прізвищ були пов'язані саме з цим. Після [[1550]]&nbsp;р. турки винищували населення Ясшаґу, але незважаючи на це, навіть скептики, такі, як Ференц Фодор, вказували на цілу низку родин, які зберегли яське походження.
 
За народними переказами, яси дбали про самооборону, не покидали своїх сіл і, подібно до інших угорців, не йшли, рятуючись від турків. Пішовши зі служби з королівських військ, які розпалися, вони охороняли свої селища від турецьких та місцевих грабіжників. Це положення поділяють і угорські дослідники. Тим не менш і ясів не оминула страшна кривава навала турків, руйнування ними історичних і культурних пам'ятників, осквернення церков, перетворення їх на стайні. У Ясшаґу показують кілька таких храмів, в тому числі монастир с. [[Яношхіда]], де, за хронікою, до приходу турків мешкали ченці, котрі поширювали серед ясів католицьку віру. Турки завоювали Ясшаґ в [[1552]]&nbsp;р. і побудували фортецю в [[Ясберень|Ясберені]]. Місто платило данину султанові, але перебувало у кращому становищі, ніж інші поселення Ясшаґу. Різними привілеями населення залучалося назад в [[Ясберень]] і він зростає: на лівому березі Задьви виникає католицький район міста Ясварош, на правому&nbsp;— протестантський Мадьярварош. Цей поділ відноситься до XVI&nbsp;ст. Найбільш критичний період в житті Ясшаґу настав після взяття турками м. Егера в [[1596]] р, коли Ясшаґ майже спорожнів, а адміністративно був включений в Егерський турецький вілайєт. Біженці з Ясшаґу розселяються серед хайду в Північно-Східній Угорщині і в фортеці Фюлек. В [[1608]]&nbsp;р. яси присутні на коронації Матяша II Габсбурга під своїм прапором. Отже, хоча яси під час турецького завоювання і зазнали великих втрат, вони не були винищені і збереглися як етнографічна група. Цьому питанню присвячено дослідження Ласло Сабо, який показав, що незгадування Ясшаґа в письмових джерелах 1599—1608&nbsp;рр. аж ніяк не свідчить про загибель його населення і наступній заміні його іншим населенням (як думали окремі вчені). Як вважає Ласло Сабо, яське населення не загинуло, а прийняло й асимилювало нових поселенців, прищепивши їм свою культуру, «яси зберегли велику роль у формуванні вигляду району та народу, що його населяв, не тільки по крові і антропологічно, а й з точки зору культури»{{sfn|Кузнецов|1993|p=134-136}}<ref>Кузнецов&nbsp;В.&nbsp;А. Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 134—136; Сабо Ласло. Ясский этнос Венгрии и этнография ясской культуры // Проблемы исторической этнографии осетин.&nbsp;— Орджоникидзе: Северо-Осетинский научно-исследовательский институт истории, филологии и экономики при Совете Министров Северо-Осетинской АССР, 1987.&nbsp;— С. 105—106</ref>{{sfn|Калоев|1996|p=69-70, 200}}.
 
Доба панування турків, а особливо час після вигнання їх із Угорщини вважаються періодом масового осідання в яських селах нових прибульців ззовні, що значно прискорило процес асиміляції ясів угорцями. Після [[1608]]&nbsp;р. як надор (намісник короля), так і турецький султан вмовляли населення повернутися на свої колишні місця; поміщики відпускали тих, хто тимчасово пішов з Ясшаґу або Куншаґу. Багато кріпаків знайшли притулок на території Ясшаґу в [[XVII століття|XVII]]-[[XVIIІ|XVIIІ ст.]]. Вони часто змінювали свої прізвища і таким чином ховалися. Серед кріпаків-біженців було багато старих парубків, які не мали власності. Частину їх складали [[палоці]], які пішли з великих сімей, що їх гнобили, й вступили у шлюбні зв'язки з ясами. Вони ставали повноправними мешканцями селищ, і громада боронила своїх нових членів. Ласло Сабо, розглядаючи це питання, вважає, що іммігранти асимілювалися ясами. Прибульці розселялися некомпактно, тому вони не робили помітного культурного впливу на ясів<ref>Сабо Ласло. Ясский этнос Венгрии и этнография ясской культуры // Проблемы исторической этнографии осетин.&nbsp;— Орджоникидзе: Северо-Осетинский научно-исследовательский институт истории, филологии и экономики при Совете Министров Северо-Осетинской АССР, 1987.&nbsp;— С. 113;</ref>{{sfn|Калоев|1996|p=201}}.
У [[1711]]&nbsp;р. повстання під проводом Ракоці закінчилося поразкою. [[Ясшаґ]] був зайнятий іноземними військами, були відновлені органи управління [[Тевтонський орден|Тевтонського ордену]], почалося відновлення поміщицького землеволодіння. На цьому тлі спостерігається деяке зростання селянських господарств і посилення селянського стану. Але яси і куни зібрали необхідну суму і, прийнявши на себе зобов'язання виставляти 1000 кавалеристів в королівські війська, [[1745]] р внесли цей викуп імператриці [[Марія-Терезія|Марії-Терезії]], повернувши колишні свободу і привілеї. Виплата Марії-Терезії величезним тягарем лягла на економіку Ясшаґу і загальмувала його розвиток. Розповідають, що від такої непосильної плати господарство ясів довго не могло оговтатися. Цій події присвячений пам'ятник в міському саду Ясберені, на якому напис свідчить, що яси відкупилися від німецького магната. Незважаючи на те, що всі яси були визнані юридично рівноправними, фактична різниця між багатою соціальної верхівкою&nbsp;— „капітанами“ і рядовою масою стала ще помітнішою{{sfn|Кузнецов|1993|p=135—13}}{{sfn|Калоев|1996|p=117}}.
 
Припинення внутрішніх війн на початку [[XVІІI століття|XVIІІ ст.]] створило передумови для відновлення господарства, почалася обробка пустуючих земель і економічне освоєння земель Угорщини. У зв'язку з посиленням феодальної експлуатації в північних і західних комітатах почався масовий відхід селян у південні райони, що вимагали робочої сили. На тлі цих соціально-економічних процесів починається відтік яського населення у південніші райони країни. Чимало яських родин розселяється в районах міст Кечкемет, Кішкунфеледьгаза, Кунсентмартон та інших. Прикладом такого досить далекого переселення і освіти хуторів-таньа може бути село Лайошміже недалеко від Кечкемета, у XVIII—XIX&nbsp;ст. колишнє володіння міста Ясберень. Степ в околицях Лайошміже використовувався для випасу худоби. У 1745&nbsp;р. два яські селища&nbsp;— Ясфенісару і Ясалшосентдьйордь&nbsp;— викупили у поміщика Фельдварі степ Кара на правому березі Тиси, а жителі с. Ясалшосентдьйордь крім того володіли віддаленій степом Кішсаллаша між Кішкунфеледьгаза і Чонград. Під час весняного вигону худоби стада, що просувалися в Кішсаллаш, мали зупинку і відпочинок у степу Кара<ref name=autogenerated16>{{sfn|Кузнецов В.&nbsp;А.&nbsp;Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, |1993.&nbsp;— С. |p=140.</ref>}}.
 
За новим переписом (1784—1787&nbsp;рр.), чисельність жителів майже у всіх яських селах різко збільшилася, що пояснюється не тільки природним приростом, але і припливом вихідців з інших регіонів, осіданням після вигнання турків, чималим числом залишилися турецьких ремісників&nbsp;— мідників, чув'ячників, кравців, що увійшли до цехових об'єднань Ясшаґу. Характерно, що, за тим самим переписом, ремісники, помилково іменовані тут містянами, в цілому становили велику кількість серед населення великих яських поселень: у Ясберені&nbsp;— 1110 осіб, у Ясароксаллаші&nbsp;— 507, Ясапаті&nbsp;— 402, Ясдожі&nbsp;— 143 і&nbsp;т.&nbsp;д.{{sfn|Калоев|1996|p=43}}.
 
Кавалерійський полк з яських воїнів (2500 чоловік) бився під прапором Кошута в революції [[1848]]&nbsp;— [[+1849]] рр. Деякий час штаб Кошута розташовувався в головному місті ясів. В один із передреволюційних років гостював тут і національний герой Угорщини, поет Шандор Петефі, який присвятив місту Ясберень і його мешканцям один зі своїх чудових віршів<ref name=autogenerated4>Магометов А.&nbsp;Х.&nbsp;Взаимодействие культур иранских (скифов, сарматов и алан) и финно-угорских народов // История, этнография и культура народов Северного Кавказа.&nbsp;— Орджоникидзе: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, 1981.&nbsp;— С. 33.</ref>. Після скасування яскунських привілеїв у [[1848]]–[[1849]]&nbsp;рр. почався процес поділу земель Куншагу, що супроводжувався переселенням мешканців Ясшаґу на новопридбані землі з використанням їх під землеробство<ref name{{sfn|Кузнецов|1993|p=autogenerated16 />140}}.
 
Дуже великою подією для всіх угорців стало будівництво охоплюючої різні регіони країни залізниці, особливо інтенсивне з середини XIX&nbsp;ст. і до початку Першої світової війни. Перша залізниця пройшла по Сольнокській області ще в [[1847]]&nbsp;р., а головний шлях [[Сольнок]]-[[Дебрецен]] був відкритий у [[1857]]&nbsp;р. У [[1880]]–[[1890]]&nbsp;рр. була побудована ціла мережа залізниць місцевого значення. Однак залізнична мережа обійшла стороною більшу частину яських поселень, як і багатьох кунських. Область [[Ясшаґ]] із її центром [[Ясберень]] залишилася осторонь від цієї магістралі на кілька десятків кілометрів, що не могло не викликати занепаду її колишньої могутності, змінити її самоврядування. Прагнення ясів і кунів здійснити своїми засобами будівництво залізниць на їхніх територіях у необхідних масштабах не мало успіху, на що вказували і деякі угорські вчені: „Звиклі до вільних стосунків виробництва товарів і торгівлі,&nbsp;— писав Геза Чех,&nbsp;— яскуни хоча і підключилися до будівництва залізниць, однак через брак капіталу виявилися нездатними побудувати густу і відповідну їхнім інтересам мережу залізниць. Їхніх грошових капіталів вистачило тільки на те, щоб побудувати короткі залізничні гілки, що підходили до головних залізничних магістралей (Ясапаті-Уйсас і Мезотур-Туркеве), або ж підключитися до підприємництва великих поміщиків, які й фінансували це починання. Будівництво місцевої залізниці Мезотур-Туркеве є прикладом крайньої самопожертви з боку населення“. Відкриття в Яскуншагу залізниць дало змогу розвинути його зв'язки з іншими регіонами країни, підняти сільське господарство, торгівлю, кустарні (цехові) промисли, що мали давні традиції, особливо в [[Ясшаґ]]у.
35 389

редагувань