Яси: відмінності між версіями

[[Імператор]] [[Граціан]] розселив [[алани|аланів]] Сафрака у південній частині [[Паннонія|Паннонії]], неподалік від [[Сісак|Савії]]; пізніше [[алани]] під керівництвом [[Префект (Стародавній Рим)|префекта]] Саула були розселені в провінції [[Валерія (римська провінція)|Валерія]], на захід від сучасного [[Будапешт]]а. Після смерті [[Аттіла|Аттіли]] і поразки [[гуни|гунів]] [[Битва при Недао|при Недао]] [[готи]] в [[471]]&nbsp;р. полишили [[Паннонія|Паннонію]], а їхнє місце було передане новим федератам: [[скіри|скірам]], [[герули|герулам]], [[гепіди|гепідам]] і [[алани|аланам]]{{sfn|Кузнецов|1993|p=88-89}}. Усі колись підвладні [[гуни|гунам]] народи поспішили зайняти свої землі або ті, які були втрачені [[Візантійська імперія|Східною]] чи [[Західна Римська імперія|Західною]] імперіями. Cармато-алани Заходу після відходу їхньої частини в [[Галлія|Галлію]] і [[Іспанія|Іспанію]], а звідти (разом з вандалами) в [[Карфаген]] ([[Північна Африка]]), все ще залишалися на колишніх місцях, тобто між [[Дунай|Середнім Дунаєм]] і [[Дністер|Дністром]], у значній кількості. У той же час частина аланів, які брали участь у [[битва при Недао|битві народів при Недао]] на чолі з царем Кандагом, отримала при розподілі земель краю [[Мезії]] (у [[Болгарія|Болгарії]]) і [[Мала Скіфія|Малої Скіфії]] ([[Добруджа]]). Трохи пізніше частина їх разом із [[остготи|остготами]] переселилася до [[Фракія|Фракії]]. Алани-язиги, крім того, заволоділи на короткий час на [[Дунай|Середньому Дунаї]] колишньою римською фортецею [[Сінгідун]]ом ([[Белград]]ом). Однак у [[473]]&nbsp;р. король середньодунайських [[язини|язигів]] [[Бабай(король)|Бабай]] на зворотному шляху після успішного бою зі східноримським генералом Камундом був убитий із засідки остготським конунгом [[Теодоріх Великий|Теодоріхом Великим]]. Після цього угорські [[язиги]] втратили контроль над [[Сінгідун]]ом. Та їхня частина, яка мешкала в його околицях, в [[VI століття|VI&nbsp;ст.]] була відтіснена гепідами і [[склавіни|склавинами]] на схід за [[Траянів міст]] до р. [[Олт|Алут]]&nbsp;— колишньої західного кордону [[роксолани|роксоланів]]. Згідно з Йорданом, північна межа [[алани|аланів]] у [[VI століття|VI&nbsp;ст.]] проходила у верхів'ях [[Дністер|Дністра]], в районі української [[Садгора|Садгори]] (тоді Садагора&nbsp;— від племені садагаріїв). Письменник [[V століття|V&nbsp;ст.]] [[Стефан Візантійський]] зафіксував появу в «[[Мала Скіфія|Скіфії]]» (тобто в межиріччі [[Дністер|Дністра]]&nbsp;— [[Дунай|Нижнього Дунаю]]) народу «аса» і села того ж назви. А її мешканців називав «ассаіоі». [[Страбон]]у також був відомий цей «народ», який він зараховував до одного з [[масагети|маcагетських]] племен. Якщо взяти до уваги ототожнення стародавніми авторами аланів з [[масагети|масагетами]], то можна припустити, що [[Стефан Візантійський]] відзначив чергову аланську міграційну хвилю на обжиті їхніми родичами землі. Сармато-алани продовжували населяти межиріччя [[Дунай|Дунаю]] і [[Тиса|Тиси]] як в [[авари|аварський]], так і в [[булгари|булгарський]] періоди<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 188—189.</ref>|p=188-189}}.

Існує припущення, що на «питному розі» Х ст.&nbsp;н.&nbsp;е. з Надь-Сент-Міклоша (Південна Угорщина) читається напис, що містить нібито назва Уацамонга<ref>[[Турчанінов Георгій Федорович|Турчанинов&nbsp;Г.&nbsp;Ф]]. Древние и средневековые памятники осетинского письма и языка.&nbsp;— Владикавказ: Ир, 1990.&nbsp;— С. 139.</ref>. У [[1799]]&nbsp;р. в селі Надь-Сент-Міклош (Nagy-Szent-Miklós ' «Великий Святий Миколай») поблизу річки Мароша був виявлений скарб із 23 золотих судин вельми витонченою роботи. Особливий інтерес представляють написи на них: три&nbsp;— грецького письма, а решта вісімнадцять, як доводив [[Турчанінов Георгій Федорович|Георгій Турчанинов]], виконані аланським листом. На його думку, написи витримані в історичних та діалектних змішаних дигорсько-іронський нормах осетинської мови. Дані дешифрування дають їхнім прихильникам підстави припускати, що в X&nbsp;ст. в Південній Угорщині зберігався стародавній сармато-аланський етнічний масив. Його вельможне панство і правителі, мабуть, під впливом аварів або булгар, сприйняли тюркський титул каганів. Населення вживало як дигорський, так і іронський діалекти осетинської мови, а можливо, говорило змішаною дигорсько-іронською говіркою. Подібного типу змішаний діалект&nbsp;— уалагкомський говір був зафіксований в Північній Осетії. На думку Турчанинова, відмінність між Надь-сент-міклошською аланською мовою і мовою сучасних осетинів-уаллагкомців&nbsp;— лише в тому, що в першій на дигорську основу мови накладаються іронізми, а в другій навпаки&nbsp;— первинна основа мови іронська. Також аланське населення Південної Угорщини Х ст. зберігало в масовій свідомості один із найдавніших сюжетів нартівського епосу&nbsp;— про чашу нартів. Як вважають прихильники дешифрування, алани Південної Угорщини були пов'язані з кавказьким світом і, можливо, мали у своєму складі представників інших етнічних спільнот. Крім того, вони були християнами. Як відомо, Szent-Miklós&nbsp;— святий Миколай був у той же час покровителем християнізованого алано-осетинського середовища на Північному Кавказі, в верхів'ях Кубані, де був знайдений аланомовний Зеленчукський пам'ятник із його згадкою<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 189—190.</ref>|p=189-190}}.

Сумнівність цих побудов вже відзначалася дослідниками. Як вони вважають, мова може йти про картину, близьку до континуїтету, та з деякими хронологічними перервами; історія власне угорських ясів починається лише з 30-х років XIII&nbsp;ст.{{sfn|Кузнецов|1993|p=112—113}}. Одначе комплекс письмових джерел, археологічні дані, епіграфічні пам'ятки й графіті, дані лінгвістики, що відносяться до різних епох, дозволили історику Анатолію Ісаєнкові зробити аналогічний висновок про практично безперервне існування північноіранського населення на Нижньому і Середньому Дунаї, а також в межиріччі Дунаю і Тиси. На його думку, протягом двох тисячоліть це населення постійно поповнювалося за рахунок родинних міграцій з Поволжя, Причорномор'я і з Північного Кавказу, а середньовічна міграція XIII&nbsp;ст. аланів-ясів разом із тюркомовними кунами (вони ж кумани, половці, кипчаки)&nbsp;— всього лише епізод у довгій серії пересувань, в процесі яких кінні маси кочівників переміщалися зі сходу на захід, час від часу досягаючи меж Румунії, Угорщини, Австрії та інших країн Європи<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 161—197.</ref>|p=161-197}}.

Не тільки в угорській, а й у румунській та деяких південнослов'янських мовах чимало слів, особливо ті, що позначають деякі харчові компоненти, предмети сільського побуту, продукти скотарсько-молочного господарства, промислів тощо, мають північноіранське кореневе звучання<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 191—192.</ref>|p=191-192}}.

Останнім часом серед ясів спостерігається зростання національної самосвідомості: регулярно проводяться фестивалі яської культури, підвищується інтерес до власної історії, налагоджуються зв'язку між [[Ясшаґ]]ом та [[Осетія (регіон)|Осетією]].<ref>[http://osinform.ru/13061-dorogami-predkov-skvoz-veka.html Дорогами предків-Угорська Аланія (відео) " Інформаційне агентство ОСінформ]</ref> В [[1981]]&nbsp;р. на запрошення кафедри історії стародавнього світу та середніх віків ПОДУ в Осетії побував угорський вчений з Ясбереньського педінституту, доктор Еден Хоргоші. Він підніс у дар кафедрі точний макет знаменитої реліквії&nbsp;— рогу Лехеля&nbsp;— у натуральну величину<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 159—160.</ref>|p=159-160}}.