Відкрити головне меню

Зміни

2485 байтів вилучено ,  11 місяців тому
нема опису редагування
У [[372]] році кочовики-[[гуни]] вдерлися в землі [[алани-танаїти|аланів-танаїтів]], що жили в [[Подоння|Нижньому Подонні]]. [[Алани]] були розбиті і вступили в спілку з [[гуни|гунами]], а потім спільно з ними напали на [[готи|готів]]. Рятуючись від гунів, [[вестготи]] переселилися в межі [[Римська імперія|Римської імперії]], а незабаром на [[Дунай|Нижньому Дунаї]] з'явилися переслідуючі [[готи|готів]] [[гуни]] зі своїми союзниками [[алани|аланами]]. Нова хвиля сармато-аланських переселенців, ймовірно, об'єдналася з більш раннім сарматським населенням [[Паннонія|Паннонії]] і утворила тут значний етнічний масив. Так, у [[376]] р., почався 50-річний період панування гунів у [[Паннонія|Паннонії]]. В [[378]] р [[гуни]] і [[алани]] були вже на р. [[Тиса]]. В [[380]] р. [[імператор]] [[Граціан]] поселяє частину [[готи|готів]] і [[алани|аланів]] на правах [[федерати|федератів]] у Південній Паннонії; вождями аланів [[Йордан (історик)|Йордан]] називає Алафея і Сафрака. За оцінкою вчених, [[алани|аланів]] у групі Сафрака було до 20 тисяч воїнів. Це була значна маса населення (з урахуванням родин). За словами римського панегіриста [[Пакат]]а ([[391]] р.), колишній ворог Риму «наповнив міста Паннонії… Гот, гун, алан стали до лав військ, змінювалися на варті, боялися виявитися несправними по службі».
 
[[Імператор]] [[Граціан]] розселив [[алани|аланів]] Сафрака у південній частині [[Паннонія|Паннонії]], неподалік від [[Сісак|Савії]]; пізніше [[алани]] під керівництвом [[Префект (Стародавній Рим)|префекта]] Саула були розселені в провінції [[Валерія (римська провінція)|Валерія]], на захід від сучасного [[Будапешт]]а. Після смерті [[Аттіла|Аттіли]] і поразки [[гуни|гунів]] [[Битва при Недао|при Недао]] [[готи]] в [[471]]&nbsp;р. полишили [[Паннонія|Паннонію]], а їхнє місце було передане новим федератам: [[скіри|скірам]], [[герули|герулам]], [[гепіди|гепідам]] і [[алани|аланам]]{{sfn|Кузнецов|1993|p=88-89}}. Усі колись підвладні [[гуни|гунам]] народи поспішили зайняти свої землі або ті, які були втрачені [[Візантійська імперія|Східною]] чи [[Західна Римська імперія|Західною]] імперіями. Cармато-алани Заходу після відходу їхньої частини в [[Галлія|Галлію]] і [[Іспанія|Іспанію]], а звідти (разом з вандалами) в [[Карфаген]] ([[Північна Африка]]), все ще залишалися на колишніх місцях, тобто між [[Дунай|Середнім Дунаєм]] і [[Дністер|Дністром]], у значній кількості. У той же час частина аланів, які брали участь у [[битва при Недао|битві народів при Недао]] на чолі з царем Кандагом, отримала при розподілі земель краю [[Мезії]] (у [[Болгарія|Болгарії]]) і [[Мала Скіфія|Малої Скіфії]] ([[Добруджа]]). Трохи пізніше частина їх разом із [[остготи|остготами]] переселилася до [[Фракія|Фракії]]. Алани-язиги, крім того, заволоділи на короткий час на [[Дунай|Середньому Дунаї]] колишньою римською фортецею [[Сінгідун]]ом ([[Белград]]ом). Однак у [[473]]&nbsp;р. король середньодунайських [[язини|язигів]] [[Бабай(король)|Бабай]] на зворотному шляху після успішного бою зі східноримським генералом Камундом був убитий із засідки остготським конунгом [[Теодоріх Великий|Теодоріхом Великим]]. Після цього угорські [[язиги]] втратили контроль над [[Сінгідун]]ом. Та їхня частина, яка мешкала в його околицях, в [[VI століття|VI&nbsp;ст.]] була відтіснена гепідами і [[склавіни|склавинами]] на схід за [[Траянів міст]] до р. [[Олт|Алут]]&nbsp;— колишньої західного кордону [[роксолани|роксоланів]]. Згідно з Йорданом, північна межа [[алани|аланів]] у [[VI століття|VI&nbsp;ст.]] проходила у верхів'ях [[Дністер|Дністра]], в районі української [[Садгора|Садгори]] (тоді Садагора&nbsp;— від племені садагаріїв). Письменник [[V століття|V&nbsp;ст.]] [[Стефан Візантійський]] зафіксував появу в «[[Мала Скіфія|Скіфії]]» (тобто в межиріччі [[Дністер|Дністра]]&nbsp;— [[Дунай|Нижнього Дунаю]]) народу «аса» і села того ж назви. А її мешканців називав «ассаіоі». [[Страбон]]у також був відомий цей «народ», який він зараховував до одного з [[масагети|маcагетських]] племен. Якщо взяти до уваги ототожнення стародавніми авторами аланів з [[масагети|масагетами]], то можна припустити, що [[Стефан Візантійський]] відзначив чергову аланську міграційну хвилю на обжиті їхніми родичами землі. Сармато-алани продовжували населяти межиріччя [[Дунай|Дунаю]] і [[Тиса|Тиси]] як в [[авари|аварський]], так і в [[булгари|булгарський]] періоди<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 188—189.</ref>|p=188-189}}.
 
== Угорці й ранні алани ==
Доведено, що з іменем перших угорських князів, [[Іштван I Святий|святого Іштвана]] і [[Ласло I Святий|святого Ласло]] ([[XI століття|XI&nbsp;ст.]]) пов'язаний культ святої чаші&nbsp;— характерна іранська ідея. У скарбниці династії [[Арпади|Арпадів]] довгий час зберігали прекрасну золоту чашу, інкрустовану коштовним камінням. За описом вона точно відповідає чаші Хосрова, що зберігається в Парижі, і електровій чаші, знайденій у Сегед-Надьсекшош, у багатому гунському комплексі, що датується [[V століття|V&nbsp;ст.]], а також схожій чаші, описаній у легендах про [[Король Артур|короля Артура]]. Однією з чудесних речей, пов'язаних зі святим Ласло, є срібна чаша, що володіє магічними властивостями. Безсумнівно, всі ці чаші відповідають тим уявленням, які характеризували вже скіфів, а також персів-Ахеменідів. У персів царську владу небесного походження і царське сяйво&nbsp;— [[фарн]]&nbsp;— символізувала золота чаша. Ця сяюча чаша небесного походження була зображена на фресці церкви в Велемері, написаній у [[1378]]&nbsp;р. На вже загиблому розписі зображений [[Святий Емерік|святий Імре]] (син [[Іштван І Святий|короля Іштвана]]), що сидить на коні і передає батькові, котрий також сидить на коні, чарівну чашу. Про таку ж святу чашу, прикрашену дорогоцінними каменями, [[Святий Грааль|чашу Грааля]], писав [[Кретьєн де Труа]]: на королівському бенкеті дівчина-красуня вносить у залу чашу, оздоблену найпрекраснішими дорогоцінними каменями світу, сяйво яких затьмарює світло канделябрів. Немає сумніву, що вірування і звичаї, пов'язані зі святою і одночасно магічною чашею небесного походження, народилися в іранців і своїм корінням сягають скіфського або, найпізніше, ахеменідського часу, й уже звідти вони потрапили в Західну Європу через Карпатський басейн<ref>Маккаи Янош. Древнеиранский обычай «подношения чаши» и его связи // Донские древности&nbsp;— Азов: Азовский краеведческий музей, 1997.&nbsp;— Выпуск 5. Сарматы и Скифия. Сборник научных докладов III международной конференции «Проблемы сарматской археологии и истории».&nbsp;— С. 148—149.</ref>. Ця священна чаша угорської династії, як і [[Святий Грааль]], відповідає чаші [[Нартамонга|Нартамонга (Уацамонга)]], чарівній посудині, яка відіграє важливу роль в нартівському епосі осетинів<ref>Литлтон К. Скотт, Малкор Линда А. От Скифии до Камелота.&nbsp;— М. : Менеджер, 2007.&nbsp;— С. 271—292.</ref>.
 
Існує припущення, що на «питному розі» Х ст.&nbsp;н.&nbsp;е. з Надь-Сент-Міклоша (Південна Угорщина) читається напис, що містить нібито назва Уацамонга<ref>[[Турчанінов Георгій Федорович|Турчанинов&nbsp;Г.&nbsp;Ф]]. Древние и средневековые памятники осетинского письма и языка.&nbsp;— Владикавказ: Ир, 1990.&nbsp;— С. 139.</ref>. У [[1799]]&nbsp;р. в селі Надь-Сент-Міклош (Nagy-Szent-Miklós ' «Великий Святий Миколай») поблизу річки Мароша був виявлений скарб із 23 золотих судин вельми витонченою роботи. Особливий інтерес представляють написи на них: три&nbsp;— грецького письма, а решта вісімнадцять, як доводив [[Турчанінов Георгій Федорович|Георгій Турчанинов]], виконані аланським листом. На його думку, написи витримані в історичних та діалектних змішаних дигорсько-іронський нормах осетинської мови. Дані дешифрування дають їхнім прихильникам підстави припускати, що в X&nbsp;ст. в Південній Угорщині зберігався стародавній сармато-аланський етнічний масив. Його вельможне панство і правителі, мабуть, під впливом аварів або булгар, сприйняли тюркський титул каганів. Населення вживало як дигорський, так і іронський діалекти осетинської мови, а можливо, говорило змішаною дигорсько-іронською говіркою. Подібного типу змішаний діалект&nbsp;— уалагкомський говір був зафіксований в Північній Осетії. На думку Турчанинова, відмінність між Надь-сент-міклошською аланською мовою і мовою сучасних осетинів-уаллагкомців&nbsp;— лише в тому, що в першій на дигорську основу мови накладаються іронізми, а в другій навпаки&nbsp;— первинна основа мови іронська. Також аланське населення Південної Угорщини Х ст. зберігало в масовій свідомості один із найдавніших сюжетів нартівського епосу&nbsp;— про чашу нартів. Як вважають прихильники дешифрування, алани Південної Угорщини були пов'язані з кавказьким світом і, можливо, мали у своєму складі представників інших етнічних спільнот. Крім того, вони були християнами. Як відомо, Szent-Miklós&nbsp;— святий Миколай був у той же час покровителем християнізованого алано-осетинського середовища на Північному Кавказі, в верхів'ях Кубані, де був знайдений аланомовний Зеленчукський пам'ятник із його згадкою<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 189—190.</ref>|p=189-190}}.
 
Архієпископ зальцбурзький Теотмар (Дітмар) у своєму посланні від [[900]]&nbsp;р. відкидав і називав брехливим звинувачення мораван у тому, що баварці «разом з мадярами образили католицьку віру і принесли клятву за допомогою собаки або вовка, а також інших недостойних і язичницьких (простолюдних) способів і уклали з ними (мадярами) мир і що ми дали їм гроші, щоби вони пройшли до Італії»<ref>Шушарин&nbsp;В.&nbsp;П. Ранний этап этнической истории венгров: Проблемы этнического самосознания.&nbsp;— М. : Росспэн, 1997.&nbsp;— С. 45, 54, 58.</ref>. Подібні клятви побутували аж до нового часу у осетинів: так, наприклад, під час судового розгляду про крадіжки одним з найдієвіших засобів упізнання винного вважалося змусити підозрюваного переступити через запалену вовчу жилу і заприсягтися в невинності. Винний не посміє цього зробити, бо тоді його руки зведе, як корчиться на вогні вовча жила<ref>Чурсин&nbsp;Г.&nbsp;Ф. Осетины.&nbsp;— Тбилиси, 1925.&nbsp;— С. 190; Чибиров Л.&nbsp;А.&nbsp;Традиционная духовная культура осетин.&nbsp;— М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008.&nbsp;— С. 160.</ref>.
Акумуляційні і інтеграційні процеси давньоіранського населення Угорщини підготували ґрунт і зумовили напрямок яської міграції XIII&nbsp;ст., і заперечувати таку спадкоємність немає ніяких підстав. Але в угорській літературі висловлена й інша точка зору: пізніші яси генетично пов'язуються з сарматським племенем язигів і таким чином реконструюється континуїтет (безперервність) історичного розвитку ясів Угорщини з середини I&nbsp;ст.&nbsp;н.&nbsp;е. Зокрема, подібні побудови знаходяться в роботі Калмана Рушваї «Походження і мова ясів»<ref>Rusvay Kálmán. A jászok eredete és nyelve: Kézirat.&nbsp;— Kecskemét: Mezőgép Nyomda, 1976.&nbsp;— [2], 31, [1] o.</ref>. Справедливо зазначаючи, що яси говорили аланською мовою, належною до іранської гілки індоєвропейської мовної сім'ї, і їхніми «родичами» є скіри, парфяни, перси, осетини, Калман Рушваї пише, що предки ясів алани жили на півночі Кавказу вже у VII&nbsp;ст. до н.&nbsp;е., що під натиском гунів у II&nbsp;ст. до н.&nbsp;е. аланське плем'я ясів рушило на захід, а за ними надійшло плем'я роксоланів. Плутанина і помилки в хронології тут очевидні: алани не предки ясів, бо «яси»&nbsp;— руська назва самих аланів; аланів не існувало в VII&nbsp;ст. до н.&nbsp;е., як і гунів у II&nbsp;ст. до н.&nbsp;е., тощо. Автор змішує язигів з ясами, пропонуючи лише відокремити «ранніх» ясів (язигів) від «пізніх»<ref>Rusvay Kálmán. A jászok eredete és nyelve: Kézirat.&nbsp;— Kecskemét: Mezőgép Nyomda, 1976.&nbsp;— O. 3.</ref>. Але приналежність тих і інших до кола давньоіранських племен і фонетична близькість етнонімів «язиги» і «яси», відзначена в українській, російській і європейській історіографії, ще не дає підстав їх ототожнювати, тим більше, що хронологічно яси від язигів відмежовані тисячоліттям. Далі Рушваі наводить карту Птоломея (II&nbsp;ст.) і назви восьми міст, поміщених на ній і заснованих, нібито, ясами, за винятком Абієти<ref>Rusvay Kálmán. A jászok eredete és nyelve: Kézirat.&nbsp;— Kecskemét: Mezőgép Nyomda, 1976.&nbsp;— O. 6—10.</ref>.
 
Сумнівність цих побудов вже відзначалася дослідниками. Як вони вважають, мова може йти про картину, близьку до континуїтету, та з деякими хронологічними перервами; історія власне угорських ясів починається лише з 30-х років XIII&nbsp;ст.{{sfn|Кузнецов|1993|p=112—113}}. Одначе комплекс письмових джерел, археологічні дані, епіграфічні пам'ятки й графіті, дані лінгвістики, що відносяться до різних епох, дозволили історику Анатолію Ісаєнкові зробити аналогічний висновок про практично безперервне існування північноіранського населення на Нижньому і Середньому Дунаї, а також в межиріччі Дунаю і Тиси. На його думку, протягом двох тисячоліть це населення постійно поповнювалося за рахунок родинних міграцій з Поволжя, Причорномор'я і з Північного Кавказу, а середньовічна міграція XIII&nbsp;ст. аланів-ясів разом із тюркомовними кунами (вони ж кумани, половці, кипчаки)&nbsp;— всього лише епізод у довгій серії пересувань, в процесі яких кінні маси кочівників переміщалися зі сходу на захід, час від часу досягаючи меж Румунії, Угорщини, Австрії та інших країн Європи<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 161—197.</ref>|p=161-197}}.
 
== Могильник Надьсаллаш ==
Крім [[куни|кунів]], в Угорщині є ще одна етнічна група, тюркська за походженням,&nbsp;— палоці (палоцок). Їхня близькість до Ясшаґу дозволяла палоцам перебувати в тісному контакті з ясами, укладати з ними шлюбні союзи{{sfn|Калоев|1996|p=66-67}}.
 
Не тільки в угорській, а й у румунській та деяких південнослов'янських мовах чимало слів, особливо ті, що позначають деякі харчові компоненти, предмети сільського побуту, продукти скотарсько-молочного господарства, промислів тощо, мають північноіранське кореневе звучання<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 191—192.</ref>|p=191-192}}.
 
Осетинські етнографи вважають також, що у ясів багато спільного в побуті та культурі зі східнослов'янськими козаками{{sfn|Калоев|1996|p=133, 202, 206}}.
Прагнення ясів бути завжди першими у всьому часто проявлялося і в недалекому минулому. Так, рішення ясів газифікувати власними коштами м. Ясберень було зустрінуте усіма учасниками сесії Державних зборів Угорщини з великим задоволенням. Розповідаючи про це, газета «Известия» повідомляла, зокрема: «У кулуарах сесії, як і на сторінках преси, не раз миготіло слово „Ясберень“. Це містечко, де живуть нащадки підприємливого племені ясів, спробувало самотужки вирішити проблему газифікації. Справа в тому, що газопровід „Братерство“, яким перекачують углиб Угорщини оренбурзький газ, пройшов за сімнадцять кілометрів від міста»{{sfn|Калоев|1996|p=19}}.
 
Останнім часом серед ясів спостерігається зростання національної самосвідомості: регулярно проводяться фестивалі яської культури, підвищується інтерес до власної історії, налагоджуються зв'язку між [[Ясшаґ]]ом та [[Осетія (регіон)|Осетією]].<ref>[http://osinform.ru/13061-dorogami-predkov-skvoz-veka.html Дорогами предків-Угорська Аланія (відео) " Інформаційне агентство ОСінформ]</ref> В [[1981]]&nbsp;р. на запрошення кафедри історії стародавнього світу та середніх віків ПОДУ в Осетії побував угорський вчений з Ясбереньського педінституту, доктор Еден Хоргоші. Він підніс у дар кафедрі точний макет знаменитої реліквії&nbsp;— рогу Лехеля&nbsp;— у натуральну величину<ref>{{sfn|Исаенко&nbsp;А.&nbsp;В. Миграции североиранцев в Румынию, на Средний Дунай и в Венгрию // Кавказ и цивилизации Востока в древности и средневековье: Межвузовский сборник научных трудов.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, |1993.&nbsp;— С. 159—160.</ref>|p=159-160}}.
 
У [[2008]]&nbsp;р. [[владикавказ]]ькою кіностудією «Нарт-Арт-студія» випущений документальний фільм Теміни Туаєвої [http://tabol.ru/news.php?newsid=26 «Угорська Аланія»].
35 660

редагувань