Діаграма деформування: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
м Заміна застарілого математичного синтаксису відповідно до mw:Extension:Math/Roadmap |
||
Рядок 26:
: <math>\sigma = \frac{P}{A_0},</math>
а по осі абсцис — відносне видовження
: <math>\varepsilon = \frac{\Delta l}{l_0}\cdot 100\%,</math>
де ''A<sub>0</sub>'' і ''l<sub>0</sub>'' — відповідно початкова площа поперечного перерізу і розрахункова довжина зразка. Діаграма деформування, отримана таким способом, називається ''умовною діаграмою деформування'', оскільки умовно вважається, що площа поперечного перерізу є сталою у процесі випробування.
Рядок 48:
При подальшому збільшенні навантаження, у матеріалі з'являються залишкові деформації, що не зникають після розвантаження. Найбільше напруження, до якого залишкова деформація не виявляється, називається ''[[границя пружності|границею пружності]]'' (точка 3 рис.1).
Для випадку конструкційних [[сталь|сталей]] границя плинності відповідає площинці плинності діаграми деформування матеріалу. Подальше збільшення навантаження приводить до появи горизонтальної площинки плинності на діаграмі деформування (точка 2 на рис.2). Такий процес деформації називають ''плинністю матеріалу'', що супроводжується залишковим подовженням при постійному навантаженні (напруженні), яке не зникає після розвантаження. Отже, ''границею плинності ({{lang-en|Yield Strength}}) σ<sub>Т</sub>'' зветься найменше напруження, при якому деформація зразка відбувається при постійному розтягувальному напруженні. У випадку, якщо така площинка плинності відсутня, замість σ<sub>т</sub> використовується напруження σ<sub>0,2</sub> (читається: сигма нуль-два), яке відповідає напруженню, при якому залишкова відносна деформація у матеріалі ([[пластична деформація]]) складає <math> \epsilon = 0,2 \%</math> на довжині випробовуваного зразка (точка 4 на рис.1).
Початок пластичної деформації відповідає настанню деякого критичного стану, який можна виявити не тільки за появою залишкових деформацій, але і за підвищенням температури, зміною електропровідності та магнітних властивостей при цьому. Після стадії текучості матеріал знову набуває здатності збільшувати опір (зона деформаційного зміцнення {{lang-en|Strain Hardening}}) до деякої границі. Напруження, що відповідає максимальному опору матеріалу має назву ''тимчасовий опір'' або ''[[границя міцності]]'' ({{lang-en|Ultimate Strength}}) і позначається ''σ<sub>в</sub>'' (точка 1 на рис.2).
| |||