Відкрити головне меню

Зміни

Ніяких змін в розмірі, 8 місяців тому
нема опису редагування
Міклош Сіладі, кажучи про роль рибальства в економіці жителів яського села Кунсентмартона, що знаходиться в районі річок Кереш і Тиса, вказує на важливість тут цього промислу, збуту з давніх часів великої кількості риби на ринку рибалками, що практикували дві форми рибальства — індивідуальну й артільну. У той же час в яському „Словникові“ не згадується назва риби; це пояснюється, ймовірно, тим, що рибальство у ясів у цілому все ж було побічним заняттям, хоча й мало глибокі традиції, що походили з давньоіранського світу. За одним визначенням, осетинська (аланська) назва кæсаг 'риба' походить із сарматської доби, за іншим — походить від угорського кесзег 'лящ'. Давньоіранським у осетин є і назва кæф — великої риби, типу осетра. Чи збереглися ці назви риб у ясів — невідомо. У той же час вони присутні в побуті і фольклорі осетинів. Безсумнівно, що іраномовні предки осетинів, котрі жили поблизу морів і великих річок, могли знати й інші види риб, що залишається поки не вивченим. Ясно одне, що рибальство було важливим заняттям у скіфо-сарматів і аланів, що знайшло яскраве відображення в стародавніх пластах осетинського нартівського епосу. Як показав Васо Абаєв, в епосі під ім'ям „Кæфтисæр-хуæндон-алдар“ (глава риб — володар протоки) ховається образ боспорського царя, який володів величезним рибним багатством Керченської протоки.
 
Вчені вважають, що яський матеріал міг би відтворити картину рибальства у давніх іранців, вказавши ті особливості, які були загублені осетинами в горах. Не обходилися яські рибалки і без свого покровителя, яким був християнський святий Іоанн Непомук, багато в чому схожий за своїм діямии з осетинським Донбетиром (або Донбеттыртæ&nbsp;— владикою водного царства). Статуї цього святого зустрічаються всюди, і особливо по берегах р. Задьви, вельми норовливої під час весняного повноводдя. Іоанн Непомук, за повір'ями, дарує рибалкам багатий улов, оберігає людей від водної стихії. Риба в угорців, в тому числі ясів, завжди служила одним з важливих продуктів харчування. За даними джерел, в [[XVII століття|XVII]]-[[XVIIІ століття|XVIII]] ст. з неї готували понад 200 страв. Це ще раз свідчить, що рибальство мало у всіх угорців глибокі традиції, що походять також із давньоіранського світу. Можна вважати, що предки угорців багато чому навчилися і в цій справі у своїх сусідів скіфо-сарматів і аланів у період мешкання їх у Причорномор'ї й Приазов'ї<ref>{{sfn|Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=104.</ref>>}}{{sfn|Калоев|1996|p=34, 51, 139—140}}.
 
=== Полювання ===
Не менш традиційним заняттям було полювання і у предків угорців, які вийшли з середовища мисливців і збирачів Передуралля. Кочуючи довгий час в українських степах по сусідству з аланами та тюркськими племенами, вони навчилися у останніх соколиного полювання з метою знищення „шкідливих“ звірів. Від тюркського походить осетинське егар і угорське агар&nbsp;— назва мисливської собаки&nbsp;— один з численних фактів алано-угорських середньовічних контактів. Безсумнівно, що результатом таких контактів є і особливо шанобливе ставлення угорців і осетинів до оленя. За легендою, угорці прийшли на Середній Дунай, слідуючи за оленем. У Будапештському сільськогосподарському музеї є великий „Оленячий зал“, де представлені безліч різних оленячих рогів і сцени полювання на цю тварину. Якщо звернутися до осетинського матеріалу, то образ оленя яскраво відображений у фольклорі осетинів, в тому числі в нартівському епосі. За звичаєм, роги убитого оленя неодмінно залишали в одному з шанованих осетинських святилищ. Багато вчених в усьому цьому вбачають те, що характеризує оленя як тотемну тварину для осетинів і угорців. Вони вважають, що олень дійсно вважався такою твариною у стародавніх іранців, що справили великий вплив і на багато сторін життя угорців.
 
За пізньосередньовічного періоду полювання стало всюди в Угорщині надбанням виключно заможних, велося професійними групами, що підпорядковувалися безпосередньо королеві, вельможам і духовним особам. Тоді ж з'явилася вогнепальна зброя, яка прийшло на зміну складному лукові монгольського типу і звичайним стрілам. Із джерел відомо, що на Альфельді пастухи на коні вели полювання з арканами на вовків і інших хижих звірів. З цією ж метою робилися пастки, ставилися залізні капкани і&nbsp;т.&nbsp;д. Згідно з даними яських старців, яси здебільшого полювали на фазанів і зайців<ref>{{sfn|Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=104.</ref>}}{{sfn|Калоев|1996|p=141-142}}.
 
=== Транспортні засоби ===
Великою різноманітністю відрізнялися і [[Транспортний засіб|транспортні засоби]] ясів. У джерелах зазначається, що в [[XVI століття|XVI]]&nbsp;— [[XVII століття|XVII]] ст. в [[Угорщина|Угорщині]] існувало 20-25 різновидів [[візок|повозів]]. У меншій кількості вони використовувалися і в наступні епохи, про що, наприклад, свідчать численні зразки [[візок|повозів]] у місцевих музеях. Характерно, що угорська назва [[візок|повозів]] секер&nbsp;— іранського походження, мабуть запозичене [[угорці|угорцями]] до приходу на [[Дунай]]. У деяких сільських музеях ясів є також двоколісна [[гарба]], що належить, за словами знавців, до числа найдавніших типів яського [[транспорт]]у. Вона дуже нагадує за виглядом і конструкцією осетинську [[гарба|гарбу]]. [[Гарба]] ця, що йде до осетинів від [[алани|аланів]], сприйнята зі своєю назвою (уæрдон) і іншими кавказькими народами&nbsp;— [[абхази|абхазами]], [[абазини|абазинами]], [[Сван|сванами]], [[чеченці|чеченцями]], [[інгуші|інгушами]], [[лезгини|лезгинами]] та ін., вирізняючись своїми достоїнствами, не могла бути втрачена й угорськими ясами, становлячи один із головних різновидів їхнього [[Транспорт|транспорту]]{{sfn|Калоев|1996|p=142-143}}<ref>{{sfn|Калоев Б.&nbsp;А.&nbsp;Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=104.</ref>}}.
 
== Ремесла та промисли ==
 
=== Обробка дерева ===
Другою розвинутою галуззю ремесла ясів вважалася [[Деревообробка|деревообробна]], що відрізнялася також широким поширенням. Обробкою дерева в [[Ясшаґ]]у було зайняте більше число людей, ніж в інших землях [[Угорщина|Угорщини]]. Так, [[1874]]&nbsp;р. по країні в середньому на 10 тис. осіб припадало 16 майстрів, в [[Ясшаґ]]у&nbsp;— 22. Всього в [[Ясшаґ]]у значилося 480 осіб, з яких 45&nbsp;% становили столяри, 43&nbsp;%&nbsp;— різьбярі по дереву, а 12&nbsp;%&nbsp;— бондарі. Найбільш яскраве уявлення про деревообробні промисли ясів дають численні експозиції музеїв [[Ясшаґ]]у ([[Ясберень]]ського краєзнавчого, сільських та шкільних, а також музеїв інших яських сіл поза [[Ясшаґ]]ом), що містять предмети побуту і ремесла. Це перш за все довгі дерев'яні олійниці&nbsp;— довгі посудини типу північнокавказьких, різні дерев'яні преси для віджиму [[Молочна сироватка|сироватки]] при приготуванні [[сир]]у, горизонтальні [[Ткацький верстат|ткацькі верстати]], м'ялиці й інші предмети для обробки шкіри, кістки, дерева, металу тощо, які мають дуже багато спільного з тими, які застосовувалися [[осетини|осетинами]] і деякими іншими народами [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]]. Майстри з обробки дерева поряд із іншими предметами виготовляли усі різновиди гужового транспорту, серед них і [[гарба|гарби]] осетинського типу, предмети домашнього вжитку, в тому числі й маленький круглий столик на трьох низьких ніжках, типу осетинського [[Финг|финга]], що існував тільки у них і [[куни|кунів]], пивні келихи тощо{{sfn|Калоев|1996|p=143, 145}}<ref>{{sfn|Калоев Б.&nbsp;А.&nbsp;Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. 103—104.</ref>|p=103-104}}.
 
=== Ковальська справа ===
Ковальська справа, як і столярна, стояла у ясів на високому рівні і передавалася у спадок від батька до сина. У яських селах мешкали цілі династії таких майстрів. Зокрема, в с. Ясалшосентдьйордь у 1980-х рр. династію ковалів становила велика сім'я Лайоша Керкеша, де ковалями працювали кілька його синів і онуків. Таких прикладів чимало у ясів і з інших видів ремесла. Наявність в осетинській міфології бога-коваля [[Курдалагон]]а побічно вказує на розвиток у предків осетинів ковальської справи. За визначенням Васо Абаєва, назви всіх майже видів холодної зброї сягають давньо-іранської доби&nbsp;— лук, стріла, спис, меч, сокира, палиця, щит, кольчуга.
 
Традиція обробки металу давніх іранців багато в чому збереглася і в угорських ясів. Несучи службу в королівському війську за середньовіччя, вони самі виготовляли стріли, в той час як куни їх купували у місцевих виробників. Яські шаблі та булави, що зберігаються в деяких музеях Угорщини, можна також вважати виробництвом місцевих майстрів-ясів. Що стосується осетинського бога-коваля Курдалагона, то він відсутній в яській міфології, що, звичайно, не означає низького рівня розвитку у ясів ковальської справи. Навпаки, слово „ковач“ (коваль), як і „сабо“ (кравець), набуло у ясів поширення як прізвище&nbsp;— явний доказ популярності цієї професії серед них<ref>{{sfn|Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=104</ref>}}{{sfn|Калоев|1996|p=148-149}}. На відміну від ковалів сусіднього Атаня, ковалі яських міст [[Ясберень]] і [[Ясапаті]] виробляли продукцію зі своєї власної сировини, без замовлень, і потім продавали її на ярмарках. У співпраці з колісними майстрами вони робили нові вози і виготовляли борони, культиватори та іншу сільськогосподарську техніку. Часто невеликі сільськогосподарські знаряддя ковальського виробництва з'являлися у угорських селян раніше, ніж їх починали виготовляти на фабриках. З початку [[XX століття|XX&nbsp;ст.]] кількість таких кустарних знарядь знизилося. Однак ще в 1950-х рр. селяни досі використовували кілька зроблених вручну знарядь праці<ref>Fél Edith, Hofer Támas. Proper Peasants: Social Relations in Hungarian Village.&nbsp;— Chicago: Aldine Publishing Company, 1969.&nbsp;— P. 245, 352, 354.</ref>.
 
=== Виробництво молочних продуктів ===
У [[куни|кунів]] на відміну від ясів у будинку відводилося окреме приміщення для жінок, що пояснюється характером їхнього сімейного устрою. У той же час чимало було у них і спільних елементів в плануванні і будівництві житла в цілому, вироблених спільними зусиллями, а також шляхом переймання певної частини їх кунами у ясів, споконвічних осілих жителів. Куни ще в [[XVI століття|XVI&nbsp;ст.]] жили в [[юрта]]х.
 
У яських будівлях уздовж усього будинку тягнулася веранда, звернена у двір, її дах підтримувався зазвичай 5-7 дерев'яними або кам'яними круглими (у кунів квадратними) стовпами, нерідко прикрашеними, як і карнизи, геометричним орнаментом. На видному місці даху прибивали великий дерев'яний хрест&nbsp;— оберіг (у кунів цього не було)&nbsp;— традиція, що зберігається досі. У деяких будинках ясів є сліди відкритого вогнища, що розташовувалося в кухні, на ньому пекли хліб у попелі, над ним висів мідний казан для приготування їжі. Нині піч, маючи плетену основу, розташовується в кімнаті, але опалюється з кухні. Своєю конусоподібною формою, обмазаною розчином глини, вона дуже нагадує старе вогнище (тохну) осетинів{{sfn|Калоев|1996|p=158, 160, 162}}. До будинку нерідко прибудовували окремі кімнати для сімейних пар з виходом на загальну веранду. Такі довгі будинки аналогічні будинкам, які будувалися в [[XIX століття|XIX&nbsp;ст.]] у рівнинній зоні [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]]<ref>{{sfn|Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. 104—105.</ref>|p=104-105}}.
 
Уже в період раннього середньовіччя каркасно-турлучний тип житла набув поширення у степах Східної Європи і Північного Кавказу. [[Ібн Хаукаль]] про побут жителів Хозарського каганату писав, що „оселі їхні були хижі, а споруди їхні плелися з дерева й обмазувалися зверху“. Подібний опис є й у [[Мукаддасі]]: „Житла семендерців з дерева, переплетеного очеретом“. Дослідники припускають, що даний тип будівель сформувався під впливом іраномовних мешканців степу<ref>Бубенок Олег. Ясы и бродники в степях Восточной Европы (VI&nbsp;— начало XIII&nbsp;вв.).&nbsp;— Киев: Логос, 1997.&nbsp;— С. 155—163.</ref>.
 
== Традиційний одяг ==
Традиційне яське вбрання, судячи зі старовинних гравюр, не збереглося, і вже за середньовіччя яси носили загальноугорський одяг<ref name=autogenerated15>{{sfn|Калоев Б.&nbsp;А.&nbsp;Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=105.</ref>}}.
 
Традиційний костюм ясів можна відновити за деякими мініатюрами, що відобразили яські війни часів середньовіччя, за музейними колекціями, а також із археологічних пам'яток з яського поселення Надьсаллаша. Ще не знайдені предмети одягу, але серед знахідок велику цікавість становлять, наприклад, жіночі нагрудні бронзові гачки, типу сучасних осетинських для святкової сукні, пряжки чоловічого пояса, масивний меч, велика кількість голешників, які носилися на поясах. Ці та інші предмети, що датуються XIV—XVI&nbsp;ст., дають уявлення про яський традиційний костюм, який, за даними порівняльного аналізу, не відрізнявся від костюма північнокавказьких аланів, відомого з багатьох знахідок його елементів у Змійських катакомбних могильниках Х-ХII&nbsp;ст. у Північній Осетії, в могильнику Мещова Балка (VIII—IX&nbsp;ст.) на р. Велика Лаба, притоці Кубані, в курганах (XIV—XV&nbsp;ст.) під П'ятигорськом і Білоріченських (XIV—XV&nbsp;ст.) в однойменній станиці.
=== Пологова обрядовість ===
 
Деякими спільними рисами у ясів і осетинів характеризувалися їхні пологові обряди і виховання дітей. Це прийом пологів повитухою без участі свекрухи, годування дитини молоком груддю тільки близької родички, обдарування подарунками породіллі її батьками, нарешті, влаштування рясного частування при нареченні імені хлопчика-первістка{{sfn|Калоев|1996|p=220—221}}. При пологах, за яськими звичаями, могли бути присутніми тільки жінки: мати чоловіка і сусідки. Ім'я новонародженому нарікали в церкві<ref name{{sfn|Калоев|1984|p=autogenerated15 />105}}. Ім'я давали за чоловічою лінією роду{{sfn|Калоев|1996|p=221}}.
 
=== Весільна обрядовість ===
Весілля яси приурочували (як і зараз) до осені, періоду від 6 вересня до кінця грудня, коли достигав виноград і починався сезон виноробства, при цьому спеціально відгодовували свиней. Улітку до цієї торжества урочистості для локшини цілі мішки тіста з пшеничного борошна, нарізаного у вигляді гусячої лапки. На весіллі, що починалося неодмінно ввечері і тривало три доби, були присутні, крім родичів наречених, багато запрошених. Зазвичай витрати на шлюб, який у цілому здійснювався за церковним обрядом, розоряли господарства навіть середнього достатку.
 
Нарешті, у весільному циклі ясів ясько-осетинські паралелі проявлялися і в обрядах, пов'язаних із відвезенням нареченої з батьківського дому в будинок нареченого, прилучення там її до нової сім'ї тощо. Майже всі вони збереглися у ясів тільки в спогадах, у осетинів&nbsp;— побутують до наших днів. За словами яських старожилів, весільному поїзду перегороджували шлях перетягуванням мотузки і в будинку нареченої, і на вулиці села. Мати нареченого, в оточенні жінок похилого віку, з тарілкою меду в руках і ложкою зустрічала у порога молоду. Тут вони пригощали один одного медом на знак того, що будуть жити в мирі та злагоді. Цього звичаю дотримуються і в наші дні. Увійшовши на кухню, молода торкалася рукою до плити, що означало прилучення її до нової сім'ї. За старих часів, коли тут знаходилося відкрите вогнище, звичай цей виконували, подібно до осетинів, триразовим обведенням нареченої навколо вогнища. Вчені не мають уявлення про традиційне весільне вбрання ясів, відомо тільки, що наречену одягали її подруги перед рушанням весільного поїзда<ref>{{sfn|Калоев Б.&nbsp;А.&nbsp;Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=105.</ref>}}{{sfn|Калоев|1996|p=218}}.
 
При вивченні традиційного угорського весілля звертає на себе увагу приготування для нареченої спеціальної скрині („чындзы чырын“ у осетинів), де наречена привозить рідні нареченого подарунки, розкриття цієї скрині і показ її вмісту (подарунків) у весільний вечір у будинку нареченого в присутності свекрухи і сусідських жінок. Цей обряд у осетинів називається „чындзы чырын гом кæнын“ ('розкриття скрині нареченої'). Обряд цей до дивовижного схожий в угорців і осетинів<ref>Магометов А.&nbsp;Х.&nbsp;Взаимодействие культур иранских (скифов, сарматов и алан) и финно-угорских народов // История, этнография и культура народов Северного Кавказа.&nbsp;— Орджоникидзе: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, 1981.&nbsp;— С. 31-32.</ref>.
 
Весільна хода, очолювана дружками, у ясів супроводжувалася піснями й танцями. Дружки ж керували застіллям, яке було найважливішим етапом весілля в цілому. Нагодувати і напоїти масу учасників урочистостібуло нелегким завданням для його організаторів. Готували велику кількість страв і напоїв. Подавали велику кількість курячого бульйону з приправою з тіста, відварну баранину, голубці зі шматками свинини, смажених і відварних курей та гусей тощо. Застілля починалося о п'ятій годині вечора після повернення молодих з церкви. У минулому наречений і наречена не брали участь в трапезі на своєму весіллі, подібно до того як це було в осетинів. Традиційним тут було і те, що чоловіки і жінки сиділи окремо. Сучасне весільне застілля ясів не відрізняється від загальноугорського. Усі сидять за одним столом на чолі з нареченим і нареченою, причому з ними поруч садять їхнії близьких родичів. Отже, традиційне весілля ясів зазнало серйозних змін. Це саме можна сказати і щодо весільного застілля, абсолютно відмінного від осетинського<ref>{{sfn|Калоев Б.&nbsp;А.&nbsp;Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=105.</ref>}}{{sfn|Калоев|1996|p=219-220}}.
 
=== Поховальна обрядовість ===
Однак наявність даного обряду у ясів поки не підтверджується джерелами, в тому числі археологічними розкопками яських могильників. Збереглися лише деякі його відгомони. Вони, як і низка архаїчних рис похоронного обряду ясів, багато в чому схожі з осетинськими. Вчені не сумніваюрться, що яси, перебуваючи під сильним впливом католицизму, давно перестали здійснювати обряд поховання з конем, замінюючи його, за прикладом осетинів, обрядом посвяти покійному його коня. До небіжчика підводили його коня в повному спорядженні і віддавали священику, який, взявшись за вуздечку, тричі обводив коня навколо могили, а потім вів додому. За твердженням оповідача, кінь ставав власністю священика. У осетинів, як відомо, в ролі посвячувача виступав старий, що був наділений красномовством, знав слова з тексту „бæхфæлдішаг“ (букв.&nbsp;— посвячувач коня).
 
У цілому похорон у ясів, як і осетинів, відрізнявся широким суспільним характером: на них збиралася маса народу. Велику роль у цьому грали спеціальні сповіщувачі, які виконували функції осетинських сумних вісників (хъоргæнæг), і сільський покликач(у осетин фидиуæг). Перші сповіщали про те, що трапилося всіх родичів і знайомих, де б вони не знаходилися, другий закликав односельців на похорон спочатку дзвоном з церкви (у зв'язку зі смертю жінки давали один дзвін, у зв'язку зі смертю чоловіка&nbsp;— два), потім обходив вулиці і голосно оголошував ім'я померлого і час його поховання. У ясів був відсутній осетинський звичай&nbsp;— шити небіжчикові новий одяг. Його ховали в тому вбранні, яке він носив; разом з ним клали в труну його капелюх, палицю і пляшку з горілкою; очі небіжчика прикривали монетами. За померлим строго дотримувалися жалоби члени родини та близькі родичі які зазвичай протягом року не могли веселитися, співати пісні, грати на музичних інструментах, влаштовувати весілля тощо. Усе майно небіжчика переходило у власність вдови. Звичай цей, за словами угорських етнографів, які не зустрічався в інших регіонах Угорщини, що вказує на його місцеве походження. У звичаєвому праві осетинів удова не користувалася такими правами<ref>{{sfn|Калоев Б.&nbsp;А.&nbsp;Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. 105—106.</ref>|p=105-106}}{{sfn|Калоев|1996|p=221-222}}.
 
Слід зазначити, що у давні часи в осетинів померлих у шлюбному віці дівчину або хлопця ховали у білому з виконанням особливого обряду. В угорців померлих у такому ж віці молодих юнаків та дівчат ховають і понині з відповідним обрядом, а надгробний камінь (осет. цырт) ставлять білого кольору. Цікаво, що слово „могила“ у угорській мові&nbsp;— „шир“, „ширт“ (що відповідає архаїчній формі в осетинській „чирт“)<ref name=autogenerated8 />. У музеї Надькереша, що між Кішкуншагом і Ясшаґом, викликає цікавість велика колекція дерев'яних могильних стовпів різної величини, без жодних прикрас і написів, що характерно для кальвіністів, якими є населення даної місцевості{{sfn|Калоев|1996|p=72}}.
 
== Календарна обрядовість ==
Християнство (католицизм) справило величезний вплив на суспільний і сімейний побут ясів, на все їхнє духовне життя: було втрачено багато традиційних обрядів, звичаїв, народних уявлень. Деякі стародавні обряди (наприклад, пов'язані із сільськогосподарським календарем) під впливом християнства значно трансформувалися. Під Новий рік група хлопців у масках (зображеннях різних тварин), озброєна палицями, з піснями обходила будинки односельчан, бажала їм у прийдешньому році рясного врожаю і всіляких гараздів. Існував і такий звичай. Наповнивши мішечки золою, хлопці кидали їх у двір тієї родини, де була стара дівка або дорослі дочки, що ще не вийшли заміж. Цей обряд виконувався також під Новий рік і вважався традиційно яським<ref>{{sfn|Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=106.</ref>}}.
 
Цікавий ще той факт, що під час різдвяних свят головним персонажем в угорських святчаних маскарадних масках був олень, відомий у осетинів, „саджы сар“. Фахівці з етнографії Угорщині цей обряд також відносять до давнього періоду їхнього життя. Дослідники взаємодії культур іранських та фінно-угорських народів пов'язують його з культом оленя у аланів. Прикметно, що осетинський „саджы сар“ був насправді маскою не оленя, а кози, тобто осетини утримали назву, а не форму, угорці ж&nbsp;— і те й інше<ref>Магометов&nbsp;А.&nbsp;Х. Взаимодействие культур иранских (скифов, сарматов и алан) и финно-угорских народов // История, этнография и культура народов Северного Кавказа.&nbsp;— Орджоникидзе: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, 1981.&nbsp;— С. 33. </ref>.
Дослідники відзначають багато спільного і цікавого в народному танцювальному мистецтві [[Угорці|угорців]] і [[осетини|осетинів]], що має знову-таки давню основу. Наприклад, в [[Угорщина| Угорщині]] поширений пастушачий танець, який зображає боротьбу на палицях. Угорські етнографи припускають, що його ранньою формою був танець з шаблями, який відомий у [[Осетини|осетинів]] як танець з кинджалами<ref>Магометов&nbsp;А.&nbsp;Х. Взаимодействие культур иранских (скифов, сарматов и алан) и финно-угорских народов // История, этнография и культура народов Северного Кавказа.&nbsp;— Орджоникидзе: Северо-Осетинский государственный университет им. К.&nbsp;Л.&nbsp;Хетагурова, 1981.&nbsp;— С. 33. </ref>.
 
У народних танцях ясів осетинський хореограф-професіонал може знайти багато схожого з осетинськими танцями. Поряд з загальноугорськими танцями у ясів зберігаються традиційні танці: чоловічі і жіночі, групові, сольні, пастуші, войовничі й інші. Деякі яські танці супроводжуються співом, як у осетинів при виконанні танців «хонгæ кафт» і «чепена»<ref>{{sfn|Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=106.</ref>}}.
 
== Традиційна музика ==
Великий вплив на формування народної музики угорців в цілому справила музика оточуючих народів, а також циганська музика, носії якої мешкають у великій кількості в Угорщині з часів турецького панування. Циганські оркестри і музиканти тут здавна користуються великою популярністю.
Із традиційних музичних інструментів, спільних для осетинів і ясів, збереглася тільки пастуша сопілка, іменована останніми загальноугорською назвою&nbsp;— фурулуа, притаманна також багатьом іншим народам. Мабуть, давно втрачена і популярна 12-струнна арфа осетинів, винайдена, як випливає з нартовского епосу, знаменитим героєм Сирдоном, згідно археологічним знахідкам сягаючи корінням у скіфську добу. Можна припускати наявність арфи й у аланів, оскільки це побічно підтверджується епосом, сформованим за аланської доби. У всякому разі, в післямонгольський період арфа мала велике поширення на території колишньої Західної Аланії, звідки вийшли угорські яси. Із загальноугорських народних музичних інструментів, крім сопілки, ясам відомі також цитра&nbsp;— різновид української бандури, і волинка (дуда), яку виготовляють зі шкіри вівці або кози. Дуже рано пізнали угорці, в тому числі яси, скрипку, кларнет, контрабас, різні види гармоніки<ref>{{sfn|Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=106</ref>}}{{sfn|Калоев|1996|p=247-248}}.
 
== Декоративно-ужиткове мистецтво ==
З орнаментів усім угорцям відомі тільки квітковий, що був у них найбільш поширеним, і геометричний. Обидва вони сягають доби бронзи й могли бути знайомі ясам на їхній прабатьківщині, що підтверджується, зокрема, пам'ятками зі Змійських середньовічних аланських катакомбних могильників Північної Осетії. Однак тут немає найпоширенішого у сучасних осетинів, як і у деяких їхніх сусідів, рогоподібного орнаменту, який широко зустрічається на гірських виробах з тканини, шкіри, дерева, металу, каменю, що датуються приблизно [[IX століття|IX]]-[[XII століття|XII ст]]. Залишається тільки сподіватися, що наявність цього орнаменту у північнокавказьких аланів буде підтвердженв знахідками інших їхніх пам'яток. Вважають, що рогоподібний орнамент, загублений ясами, був сприйнятий осетинами від їхніх прямих предків&nbsp;— аланів. Значне поширення цього орнаменту у [[казахи|казахів]], [[киргизи|киргизів]], деяких народів [[Алтай|Алтаю]], [[Сибір]]у, ​​на переконання етнологів, пояснюється також давньоіранським субстратом в їхньому етногенезі.
 
Народне образотворче мистецтво відбилося і на виробах гончарного виробництва місцевого угорського походження. Посуд прикрашається квітковим або геометричним орнаментом, часто із зображенням людей, супроводжуючись кумедними написами, на кшталт таких, наприклад, на глечику для палинки або вина: «Ім'я моє сулія, а в мені палінка, відпий, приятелю, з мене, тільки потім не впади» або «Нема на землі кращого вина, ніж у рідній вітчизні, на моїй рідній землі, прекрасній Угорщині»<ref>{{sfn|Калоев Б.&nbsp;А.&nbsp;Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=106.</ref>}}{{sfn|Калоев|1996|p=249-251}}.
 
== Фольклор ==
Велике місце в усній народній творчості ясів посідають пісні&nbsp;— історичні, героїчні, любовні, сатиричні, а також пастуші і пісні сільських ремісників (ткачів, ковалів, шевців). Кожна з них відповідає своєму призначенню. У пастуших піснях, наприклад, звучать похвали пастухівського вільного життя, тривога за худобу, гордість за свою професію. Особливо вирізнялася за манерою виконання і мелодійності хорова пісня «Яскунмачі» («Я хлопець із Яскуна»), що яскраво відображала вікову дружбу ясів і кунів. Широко відомий в Угорщині та за її межами Яський фольклорний ансамбль, який виконує поряд із загальноугорськими яські пісні і танці.
 
У ясів особливо багато казок, які висміюють вади людського характеру: дурість, лінь тощо. Чимало в записах прислів'їв і приказок на різні теми. У них відбиті найбільш важливі події угорської історії, у тому числі періоду турецького панування<ref>{{sfn|Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Поездка к венгерским ясам // Советская этнография.&nbsp;— |1984.&nbsp;— №&nbsp;6.&nbsp;— С. |p=106;</ref>}}{{sfn|Калоев|1996|p=243-244}}.
 
== Просвіта ==
35 398

редагувань