Паспорт громадянина УНР: відмінності між версіями

Після утворенням [[Західноукраїнська Народна Республіка|Західноукраїнської народної республіки]] на території країни також було затверджено паспорт. У ньому було 16 сторінок і записи були зроблені трьома мовами: українською, французькою та англійською. Від паспорту УНР він відрізнявся тим, що на фоні тризуба було зображення лева у короні, який піднімається нагору. Паспорт містить номер, дані про особу: рід діяльності, місце проживання, опис власника паспорту: рік і місце народження, опис статури, лиця, волосся, очей, уст, носу, особливі відзнаки. Паспорт видавався на строк 6 місяців. У ньому вказувалися члени родини, їх звання, місце народження, вік, заняття, статура, обличчя, волосся, очі. Такожу паспорті було фото власника і його власний підпис<ref>ЦДАВО України. Ф. 4440. Оп. 1. Спр. 33. 799 с.</ref>. Згідно до розпорядження від [[16 лютого]] [[1919]] року, для виїзду за межі держави цивільними особами потрібен паспорт, виданий Державним Секретаріатом закордонних справ<ref name=":8">[[Вронська Тамара Василівна|Вронська Т. В.]], [[Кульчицький Станіслав Владиславович|Кульчицький С. В.]] Радянська паспортна система. Український історичний журнал. 1999. No 3. С. 33&nbsp;— 43.</ref>. Письмове подання про паспорт з точним означенням цілі подорожі і території, яку відвідують, вноситься через повітовий комісаріат, що надсилає його до Державного Секретаріату закордонних справ<ref name=":8" />. Як зазначається у документі, до подання треба залучити: посвідку тотожності особи, затверджену громадським урядом і виставлену місцевою або найближчою військовою владою, разом з описом особи (ім'я, прізвище і посада, стан, місце і рік народження, місце постійного проживання, зріст, волосся, ніс, очі, уста та особливі знаки); фотографію, підтверджену на звороті громадським урядом; штемпель у сумі 35 крон&nbsp;— 5 кроняк штемпель до подання, а 30 кроняк штемпельн у таксу до паспорту<ref name=":8" />. За посвідку потрібно заплатити в громадському уряді 2 крони<ref name=":8" />. Щодо громадського уряду, то в місцевостях, які є осідком державного повітового комісаріату, виставляє посвідки управитель повітового комісаріату, який може до цієї справи делегувати місцевий громадський уряд (магістрат)<ref name=":8" />. Для отримання паспорту УНР слід було надати такі ж документи. Оплату закордонних паспортів на 27 серпня 1919&nbsp;р. було збільшено (порівняно із тією, що була за Української Держави Гетьмана П. Скоропадського): за заготовчу вартість паспортної книжки&nbsp;— до 50 гривень. За виданий паспорт– до  350  гривень<ref>Вістник Державних Законів для всіх земель Української Народньої Республіки. 1919. 22 вересня. С. 280.</ref>.  Відомо, що паспорт можна було продовжити, отримати новий, якщо термін його закінчився, або отримати дублікат у випадку його втрати.

З 1917 по 1921 на території України вперше розпочався етап створення інституту громадянства. Підтвердженням цього є прийняття ряду законів в період [[Українська революція|Українських визвольних змагань]].

[[29 грудня]] [[1917]] року, як зазначає [[Копиленко Олександр Іванович|Олександр Копиленко]], датується перша згадка в офіційних документах про громадянство Української Народної Республіки (УНР), коли Міністерство внутрішніх справ УНР розіслало губернським і повітовим комісарам повідомлення, що справи «про прийняття в підданство УНР» розглядатимуться після того, як буде ухвалено відповідний закон.

[[2 березня]] [[1918]] року в Українській Народній Республіці було видано Закон «Про громадянство Української Народної Республіки», відповідно до якого громадянином УНР ставала кожна особа, яка народилася в Україні й була зв'язана з нею постійним місцем перебування і яка отримає про це грамоту від уряду УНР. Уряд міг надати громадянство також особам, ненародженим в Україні, після трирічного їх перебування в УНР. Подвійного громадянства в УНР недопускалося<ref name=":1">{{Cite book|url=https://www.worldcat.org/oclc/30831705|title=Ent︠s︡yklopedii︠a︡ ukraïnoznavstva|last=1900-|first=Kubiĭovych, Volodymyr,|last2=1900-|first2=Кубійович, Володимир,|last3=Lʹvovi.|first3=Naukove tovarystvo imeni T. Shevchenka u|last4=Львові.|first4=Наукове товариство імені Т. Шевченка у|date=1993-<2003>|publisher=Naukove t-vo im. T. Shevchenka u Lʹvovi|location=Lʹviv|isbn=5770740485|oclc=30831705}}</ref>.

[[4 березня]] [[1918]] року було прийнято закон "Про реєстрацію громадянства Української Народної Республіки". Згідно до нього усі питання про надання громадянства УНР належали до компетенції Міністерства внутрішніх справ. Належність до громадянства УНР мала реєструватися волосними і міськими управами протягом одного місяця з дня проголошення. У актах і книгах мали фіксуватись як надання громадянства, такі його позбавлення. Для одержання свідоцтва про громадянство УНР потрібно було протягом трьох місяців (до травня 1918&nbsp;р.) урочисто присягнути на вірність Укра-їні. Той з її мешканців, хто не хотів бути громадянином УНР, повинен був у такий же термін подати про це заяву за місцем перебування відповідному комісарові із зазначенням, до громадян якої держави він належатиме (бажаючі відмовитися від громадянства УНР також подавали про це заяву).

За [[Українська Держава|гетьманату Павла Скоропадського]], 2 липня 1918&nbsp;р. було прийнято Закон «Про громадянство Української Держави»<ref>{{Cite web|url=http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1918(08)02.zakon.php|title=Закон “Про громадянство Української Держави” 1918 р.|website=www.hai-nyzhnyk.in.ua|language=ua|accessdate=2018-11-24}}</ref>. Згідно до положення документу громадянами ставали усі піддані Російської імперії, які перебували в Україні та бажали прийняти українське громадянство. За набуття громадянства іншої держави вводилося покарання та видворення з країни. Також для отримання паспорту потрібно було скласти присягу.

За часів Західноукраїнської Народної Республіки [[8 квітня]] [[1919]] року також був прийнятий Закон «Про право громадянства Західної області УНР і правовий статус чужоземців»<ref>Суржинський М.&nbsp;І.&nbsp;Інститут громадянства України: конституційно-правовий аспект. Київ, 2011. 216 с.</ref>. Згідно до нього, громадянином ставала кожна особа, яка в час оголошення закону мала приналежність до однієї з громад ЗОУНР. Особи, які не бажали прийняти громадянство ЗОУНР, мали до [[20 травня]] [[1919]] скласти про це заяву і вважалися чужинцями<ref name=":1" />.

Під час керування [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] було прийнято ряд законів, пов'язаних із громадянством. Cпочатку була спроба прийняти «Закон про громадянство Ради Народних Міністрів УНР» у листопаді 1919&nbsp;р., але й досі неповністю зрозуміло, чи він діяв. У серпні 1920 з [[Тарнів|Тарнова]] Державна канцелярія та Департамент законодавчих справ повідомив, що законопроект про громадянство, складений у листопаді минулого року (тобто 1919) «під час евакуації уряду був захований з рештою законів в м. Любарі, де і зараз знаходиться»<ref name=":2">[[Центральний державний архів вищих органів влади та управління України|ЦДАВО України]]. Ф. 1092. Оп. 2. Спр 439. 17 с.</ref>. Ба більше, 20 вересня 1920&nbsp;р. з Тарнова у листі Міністерства внутрішніх справ до Української дипломатичної місії в Речі Посполитій Польській було роз'яснено, що закон про громадянство від 2 липня 1918&nbsp;р. не скасований і ним належить керуватися<ref name=":2" />.

Однак, після еміграції уряду УНР [[15 листопада]] [[1921]] року через зміну умов існування української державності було прийнято закон «Про громадянство Української Народної Республіки». Закон був прийнятий у Тарнівський період перебування УНР. У ньому були збережені незмінними норми про визначення громадянства УНР як державноправної належності людини до Української Народної Республіки, що надає їй права та обов'язки українського громадянина<ref name=":3">ЦДАВО України . Ф. 1065. Оп. 4. Спр 102. 17 с.</ref>. Закон визнавав громадянами УНР «всіх підданців бувшої Російської Держави, всякої національності, віри та статі, які не набули правіншого громадянства, та на день 9 / 22 січня 1918 року стали перебувати на терені України або народились на Україні чи походять з України або належали чи мали право належати до одного з бувших станів у межах України»<ref name=":3" />. Однак закон змінив правила набуття українського громадянства. Такими підставами вважалися: а) народження від українських громадян; б) шлюб чужинця з українським громадянином; в) усиновлення українським громадянином чужинця до сімнадцяти років; г) натуралізація<ref name=":3" />. Були внесені також деякі зміни і щодо звільнення від громадянства УНР.