Маріян Коць: відмінності між версіями

Маріян Коць народився 29 червня 1922 р. року у Львові. Навчався у [[Холминська українська гімназія|Холминській українській гімназії]]. 1939 р. року з приходом радянських військ емігрує до Польщі. Там до літа 1941 року працював директором української школи в селі Ганна на [[Підляшшя|Підляшші]]. В школі займався не тільки господарсько-адміністративними справами, а й викладав деякі дисципліни. Після повернення у Львів екстерном закінчив гімназію і вступив до [[Національний університет «Львівська політехніка»|Львівського політехнічного університету]].

Після Другої світової війни виїздить до Німеччини, опиняється у [[табір переміщених осіб|таборі для переміщених осіб]]. Тут у Німеччині зустрів дівчину з України — Іванну, яка згодом стала його дружиною. Працював урядником [[УНРРА]], організовував табори утікачів і дитячі сирітські осередки у Штравбінгу, Деґґендорфі, Ландсгуті. ВПротягом 1945—1947 рр. років завідував Бюром статистики та оперативних рапортів Адміністрації допомоги й відбудови Об'єднаних Націй (УНРРА), у 1947—1948 рр. роках працював у [[Міжнародна організація у справах біженців|Міжнародній організації у справах біженців]].

ЗВід 1952 м. року мешкав у Нью-Йорку. У 1953–54 рр. роках навчався у [[Нью-Йоркський університет|Нью-Йоркському університеті]]. Пішов працювати на швейну фабрику, але пропрацював там не більше тижня, робота була нудною і одноманітною. Потім влаштовується на тютюнову фабрику, де працював фабричним фінансистом — з цього й розпочалась його успішна кар'єра. Керував експортним відділом компанії «П. Льорілард», працював у банку, очолив українську кооперацію [[Самопоміч (кооперативи)|«Самопоміч»]] у Джерсі-Сіті, був обраний віце-президентом [[Центральний український кооператив Америки|Центрального українського кооперативу Америки]].

Відкрив власне видавництво у місті Лексинґтон, штат Нью-Йорк. У 1964—1971 рр. роках профінансував фундаментальне видання «Українські народні мелодії» в 7-ми томах. У 1970 р. році опублікував «Релігійні твори [[Кошиць Олександр Антонович|Олександра Кошиця]]». Видавав наукові монографії, художню літературу. У багатьох бібліотеках України сьогодні є книги з поміткою «Видавництво Маріяна Коця». Після здобуття Україною незалежності став фундатором першої в Україні офсетної друкарні. За його підтримки було видано понад 100 книг, зокрема «Піонери музичного мистецтва в Галичині», «Голод в Україні 1946—1947: Документи і матеріали», «Голодовка: 1932—1933 роки на Переяславщині: Свідчення», «Грушевський М. Вибрані листи до [[Студинський Кирило Йосипович|Кирила Студинського]] (1891—1941)». Звичайно ж більшість видань не були комерційними і не приносили ніяких прибутків. У книговидавничій справі М.  Коць перш за все був меценатом.

Маріян Коць ініціював створення благодійного «[[Фонд імені Івана Мазепи|Фонду Івана Мазепи]]», коштами якого було реставровано [[Будинок Мазепи (Київ)|будинок Мазепи в Києві]] і створено [[Музей гетьманства]]. Відкриття музею відбулося 11 березня 1993 р року. Меценат зробив значний внесок у музейну збірку, придбавши для неї документи, твори мистецтва, предмети козацької старовини. Був ініціатором організації зустрічей з глядачами, проведення вечорів пам'яті, вшанування імен видатних українців.

Маріян Коць став ініціатором, натхненником та спонсором встановлення першого пам'ятника гетьману Мазепі в Україні та Європі<ref>[http://prosvitjanyn.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=52&Itemid=9 Перший пам'ятник гетьману Івану Мазепі в Україні]</ref> у селі [[Мазепинці|Мазепинцях]] [[Київська область|Київської області]].

Маріян Коць був членом редколегій ряду книг і журналів, зокрема «[[Березіль (журнал)|Березіль]]» у Харкові та «[[Борисфен (журнал)|Борисфен]]» у Дніпропетровську. М. &nbsp;Коць&nbsp;— співзасновник [[Організація допомоги дітям Чорнобиля|організації допомоги дітям Чорнобиля]], опікун школи сиріт в [[Бахмут]]і, жертводавець 250 тис. доларів на комп'ютери для українських шкіл [[Донецький вугільний басейн|Донбасу]]. Будучи щедрим жертводавцем, М. &nbsp;Коць особисто контролював використання наданих ним коштів на відповідні цілі та програми.

Поховано М. Коця, за його заповітом, в Україні на [[Личаківське кладовище|Личаківському кладовищі]] Львова. Останнім подарунком Маріяна Коця стало передання [[Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника|Львівській науковій бібліотеці]] близько 5-ти тисяч книг власної бібліотеки, а також 148 мистецьких творів і скульптур українських митців XX століття. Нині передані Маріяном Коцем митецькі твори і скульптури експонуються у відділі Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника Національної Академії наук України&nbsp;— палаці мистецтв Омеляна та Тетяни Антоновичів<ref>А. Козицький. Арсенал Сенявських// Енциклопедія Львова / за ред. А. &nbsp;Козицького та І. &nbsp;Підкови, т.1&nbsp;— Львів, «Літопис», 2007&nbsp;— с. 94-95</ref>, що знаходиться у будівлі колишнього [[Арсенал Сенявських|арсеналу Сенявських]].

* ''Веселова &nbsp;О.''. Відданість Україні: Труди й дні Маріяна Коця / Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр.&nbsp;— 2011.&nbsp;— Вип. 20.&nbsp;— С. 325—334.&nbsp;— Бібліогр.: 18 назв.&nbsp;— укр.

* ''Слабошпицький &nbsp;М.&nbsp;Ф''.&nbsp;Мар'ян та Івана Коці // Літературна Україна.&nbsp;— 2006.&nbsp;— 2 листопада.

* ''Слабошпицький &nbsp;М.&nbsp;Ф''.&nbsp;Його світле ім'я (Пам'яті мецената Мар'яна Коця) // Літературна Україна.&nbsp;— 2011.&nbsp;— 10 березня.

* ''Федорук &nbsp;О''. Мар'ян Коць&nbsp;— видавець // Дзвін.&nbsp;— 1998.&nbsp;— Ч. 7.

* ''Маркусь &nbsp;В''. Коць Маріян // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь.&nbsp;— Нью-Йорк&nbsp;– Чикаго, 2009.&nbsp;— Кн. 1.&nbsp;— С. 406.