Артеменко Павло Данилович: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Muravov (обговорення | внесок) вікіфікація, оформлення |
Muravov (обговорення | внесок) джерела, доповнення |
||
Рядок 15:
| звання = {{Ранг|країна=СРСР|звання=Генерал-майор}}
| підрозділ =
| командування = [[283-й стрілецький полк (СРСР)|283-й стрілецький полк]]<br/>[[285-й стрілецький полк (СРСР)|285-й стрілецький полк]]<br/>[[95-я стрілецька дивізія (СРСР)|95-я стрілецька дивізія]]<br/>[[27-й стрілецький корпус (СРСР)|27-й стрілецький корпус]]<
| битви = [[Перша світова війна]]<br/>[[Громадянська війна в Росії]]<br/>[[Польсько-радянська війна (1920)|Польсько-радянська війна]]<br/>[[Друга світова війна]]
| нагороди = '''СРСР'''
Рядок 29:
Після [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]], у період листопад 1917 - квітень 1918 року, Павло Артеменко знаходився у складі радянського Сумського партизанського загону та брав участь у боях з [[Імперська армія Німеччини|кайзерівськими військами]] та [[Армія Української Народної Республіки|армією УНР]] під час першої [[Перша радянсько-українська війна|Першої радянсько-української війни]]<ref name="biograf"/>.
З квітня 1918 року Артеменко служить у [[РСЧА]] у 1-му прикордонному загоні на [[Сумщина|Сумщині]], а згодом у 38-му Українському полку та 1-му стрілецькому полку Сумської фортечної бригади. З липня 1919 року він брав участь у боях проти [[денікінці]]в під [[Охтирка|Охтиркою]], [[Полтава|Полтавою]], [[Глухів|Глуховим]], [[Севськ]]ом. У тому ж році воював проти загонів [[Махно|Нестора Махна]]. Наступного року улітку Артеменко знаходився на польському фронті у [[Галичина|Галичині]] та [[Поділля|Поділлі]], а потім восени воював проти українських військ [[Тютюнник Юрій Йосипович|генерала Тютюнника]] та [[Мордалевич Юліан Арсентійович|підполковник Мордалевича]]<ref name="biograf"/>.
На протязі 1920-х років Павло Артеменко продовжував військову службу, у 1927 році закінчив навчання у Київській об'єднаній військовій школі. У 1930-ті роки він командував [[283-й стрілецький полк (СРСР)|283-м]] та [[285-й стрілецький полк (СРСР)|285-м]] полками, а у період 1937 - 1939 років - [[95-я стрілецька дивізія (СРСР)|95-ю стрілецькою дивізією]]. У серпні 1939 року Артеменко призначено на посаду командувача [[27-й стрілецький корпус (СРСР)|27-го стрілецького корпусу]]<ref name="biograf"/>.
На 22 червня 1941 року 27-й стрілецький корпус було підпорядковано 5-тій армії [[Київський військовий округ|Київської військової округи]] (КВО). 5-та армія мала завдання прикривати відтинок державного кордону [[Володава]] - [[Кристинопіль]]. У перші дні [[Німецько-радянська війна|німецького вторгнення]] 27-й корпус Артеменко брав участь у [[Битва під Дубном|танковій битві під Дубно]], яка закінчилася 29 червня 1941 року повною поразкою радянських військ. При цьому 124-та дивізія потрапила в оточення та була розгромлена. Ситуація на фронті була дуже складна, вже через два тижні стрілецькі дивізії корпусу Артеменко втратили до 80% особового складу, але вони продовжували чинити опір супротивнику<ref name="isaev">''Исаев А. В.'' «От Дубно до Ростова» — Москва: ООО «Издательство АСТ»: Видавництво «Транзиткнига», 2004 {{ref-ru}}</ref>. З приводу цього 11 липня 1941 року командувач 5-ю армією, генерал-майор [[Потапов Михайло Іванович|Михайло Потапов]], дав позитивну характеристику рішучим та енергійним діям Артеменко<ref name="biograf"/>. У період 8 липня - 21 серпня генерал Артеменко безпосередньо знаходився під керуванням штабу [[Південно-Західний фронт (Друга світова війна)|Південно-Західного фронту]]. У цей час його війська повільно відступали через [[Радомишль]] - [[Макарів]] - [[Бородянка]]<ref name="isaev"/>.
У ті дні у радянського командування [[Південно-Західний фронт (Друга світова війна)|Південно-Західного фронту]] назріла необхідність відступити на лівий берег [[Дніпро|Дніпра]], адже на півночі ворог прорвав фронт у районі міста [[Гомель]] та наступав великими силами на [[Лівобережжя|Лівобережжі]] на [[Чернігів]] та [[Київ]]. Оскільки тоді 27 стрілецький корпус знаходився під безпосереднім командуванням штабу фронту, то командування фронту - вочевидь для кращого контролю за маневром під час відходу за Дніпро - підпорядкувало корпус штабу [[37-ма армія (СРСР)|37-ої армії]] генерал-майора [[Власов Андрій Андрійович|А. А. Власова]]. Це сталося 21 серпня 1941 року. У наступні два дні війська 5-ої армії та 27-го корпусу швидко відступали за Дніпро, залишивши відтинок фронту [[Чорнобиль]] - [[Ворзель]]. Але радянська сторона все ж не змогла повністю організувати та провести без помилок дану операцію. Артеменко втратив керування над своїми дивізіями<ref name="kiur">''А. В. Кайнаран, Д. C. Муравов, М. В. Ющенко'' «Киевский укрепленный район. 1941 год. Хроника обороны» — ПП Видавництво «Волинь», 2017. — 456 с. (Серія «История фортификации») ISBN 978-966-690-210-1 {{ref-ru}}</ref>.
Ввечері 23 серпня 1941 року передові загони німецької [[111-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|111-ї піхотної дивізії]] розбили погано організовані частини 27-го стрілецького корпусу, захопили міст через [[Дніпро]] біля села Окунінове<ref name="okuninovo">Нині село затоплене [[Київське водосховище|Київським водосховищем]], знаходилося на лівому березі Дніпра напроти [[Річкова дельта|дельти]] річки [[Тетерів]]</ref> та облаштували плацдарм на лівому березі Дніпра. Таким чином було розірвано стик між радянськими 5-ю та 37-ю арміями, а кораблі [[Пінська військова флотилія (СРСР)|Пінської військової флотилії]] (ПВФ), що діяли північніше, були відрізані від Києва, де знаходився штаб та ремонтно-постачальні бази ПВФ<ref name="kiur"/>.
26 серпня надано наказ розформувати 27-й стрілецький корпус. З його управління сформували управління [[40-ва армія (СРСР)|40-ї армії]], яку щойно почали утворювати<ref name="perechen">Перечень № 4 управлений корпусов, входивших в состав действующей армии в годы Великой Отечественной войны 1941 - 1954 гг. Москва, 1956 рік {{ref-ru}}</ref>. Бойові частини корпусу (на той час 87-ма та 171-ша дивізії) та сам командувач корпусом, генерал-майор Павло Артеменко, залишалися на фронті біля містечка [[Остер (місто)|Остер]].
У першій половині вересня 1941 року Артеменко разом зі своїми стрілецькими частинами повільно відступав на південь район [[Бровари]] - [[Київ]]. 18 - 19 вересня 37-ма армія та рештки 27-го корпусу опинилися в [[Баришівський котел|оточенні]] між населеними пунктами [[Бориспіль]] - [[Баришівка]] - [[Березань (місто)|Березань]]. У перші дні боїв у оточенні Артеменко енергійно діяв, що підтверджують спогади учасника тих подій {{не перекладено|Максим Гаврилович Горб|Максима Гавриловича Горба|ru|Горб, Максим Гаврилович}}<ref name="gorb">''Горб М. Г.'' «Страну заслоняя собой» — М.: Воениздат, 1976 {{ref-ru}}</ref>. 27 вересня 1941 року Павло Артеменко разом з групою інших радянських командирів, більше не бажаючи брати участі у безнадійній боротьбі, добровільно здався у полон німцям біля села [[Семенівка (Баришівський район)|Семенівка]], що південніше Березані. Про це письмово доповідав 28 лютого 1942 року полковник Н. О. Нікітін<ref name="biograf"/>.
За це у квітні того ж року колишнього генерал-майора засудили заочно до смертної кари, як зрадника. У [[полон]]і Артеменко знаходився у [[Нюрнберг|Нюрнберзі]] та [[Вайсенберг (Верхня Лужиця)|Вайсенберзі]] на території Німеччини. 1945 року його звільнено з полону американськими військами та передано радянським органам. З грудня того ж року Артеменко знаходився під слідством, був звільнений з військової служби та після другого розслідування справи колишнього полоненого засуджено до смертної кари 26 серпня 1950 року. У той же день Артеменко розстріляно. У 2001 році російські судові інстанції підтвердили законність вироку<ref name="biograf"/>.
== Див. також ==
| |||