П'єр Абеляр: відмінності між версіями

П'єр Абеляр за життя здобув популярність як блискучий полеміст, що мав безліч учнів і послідовників. Пізніше історик церкви [[Марі-Домінік Шеню]] назве Абеляра «першою людиною Нового часу»<ref>[[Ґі Бедуел]]. Історія церкви. Переклад з французької Г. Григорович.&nbsp;— Львів: Свічадо, 2000.&nbsp;— С. 87</ref>. Основні твори: «Так і ні», «Діалектика», «Введення в теологію», «Пізнай самого себе», «Історія моїх страждань» (єдина середньовічна автобіографія філософа-професіонала).

 

 

Відповідно до концепції «двох істин», П'єр Абеляр вважав, що в компетенцію віри входять думки про невидимі речі, що не доступні людським [[відчуття]]м і, отже, розташовані за межами реального світу. Безумовність авторитету Священного Писання в рішенні спірних питань не виключає можливість і навіть необхідність існування іншого способу досягнення істини, який П'єр Абеляр бачить у [[діалектика|діалектиці]] або [[логіка|логіці]] як науці про мову. Розвиваючи свій метод, він підкреслював, що логіка має справу тільки з іменами і мовними поняттями; на відміну від [[Метафізика|метафізики]] логіку цікавить не істина речей, а істина вислову. У цьому сенсі філософія П'єра Абеляра є переважно критичним [[лінгвістичний аналіз|лінгвістичним аналізом]]. Ця особливість зумовила рішення П'єром Абеляром проблеми [[універсалії|універсалій]] у дусі «[[концептуалізм]]у». Універсалії, за Абеляром, не існують в реальності як одиничні речі, проте вони знаходять статус буття у сфері інтелектуального [[пізнання]], утворюючи свого роду третій&nbsp;— «концептуальний»&nbsp;— світ. (Абеляр не відкидав існування [[платон]]івських [[ідея|ідей]]: на його думку, не існуючи в реальності, вони існують в божественній думці як зразки [[творіння]].) У процесі пізнання людина розглядає різні аспекти індивідуалій і шляхом абстрагування створює змішаний образ, який виражається [[назва|назвою]], словом, яке, за Абеляром, має не тільки фізичне звучання (''vox''), але також і певне мовне [[значення]] (''sermo''). Універсалії виконують функцію [[предикат]]а ([[присудок|присудка]], здатного визначити багато речей) в наших думках про одиничні речі (індивідуалії), причому саме контекстуальна визначеність дозволяє виявити універсальний зміст, поміщений у назві. Слова, проте, можуть мати безліч значень, тому можлива контекстуальна двозначність (''determinatio''), яка зумовлює і внутрішню [[суперечність]] християнських текстів. Суперечливі і сумнівні місця вимагають аналізу їхньої мови за допомогою [[Діалектика|діалектики]]. У разі неусувної багатозначності слова або вислову Абеляр пропонував звертатися у пошуках істини до Священного Писання. П'єр Абеляр розглядав логіку як необхідний елемент християнського віровчення, апелюючи за доказом до [[Євангеліє від Івана|Євангелія від Івана]]: «На початку було слово (''Logos'')». При цьому він протиставляв діалектику [[софістика|софістиці]], яка займається лише «хитросплетінням слів», скоріше затемнюючи, чим відкриваючи істину. Метод Абеляра припускає виявлення суперечностей, їх класифікацію з питань і ретельний логічний аналіз кожного з них. Вище всього Абеляр-діалектик цінував самостійність [[думка|думки]], вільне і критичне відношення до будь-яких авторитетів (окрім Священного Писання). Розкриваючи суперечність християнського [[догматизм]]у, Абеляр часто давав тлумачення, відмінне від загальноприйнятого, що спричиняло негативну реакцію католицьких ортодоксів (учення Абеляра було двічі засуджено церквою на соборах у Суассоне і Сансе). Абеляр проголошував принцип віротерпимості, пояснюючи розбіжності у віровченнях тим, що Бог направляв [[язичник]]ів до істини іншим шляхом, тому в будь-якому ученні міститься елемент [[істина|істини]].