Вікіпедія

Історія НАН України: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
джерела
доповнення
Рядок 67:
 
=== Організація Академії ===
Безпосередніми інституційними попередниками УАН були [[Наукове товариство ім. Шевченка у Львові|Наукове товариство імені Шевченка]] у [[Львів|Львові]] та Українське наукове товариство в [[Київ|Києві]], які з різних причин не переросли в національну академію<ref name="ЕІУ"/>.
Українське наукове товариство намагалося вжити заходів по створенню Української Академії наук від березня 1917 року, але реальна робота розгорнулася лише за Гетьманату П. Скоропадського: на пропозицію міністра освіти та мистецтва [[Василенко Микола|М. Василенка]] створили спеціальну комісію, яка від [[9 липня]] до [[17 вересня]] [[1918]]&nbsp;р. виробила [[Закон про заснування Української Академії наук в м. Києві|законопроект про заснування УАН]], затверджений [[гетьман]]ом [[Скоропадський Павло|П.Скоропадським]] [[14 листопада]] [[1918]]&nbsp;р<ref name="Ukrainoznav">[http://litopys.org.ua/encycl/euii260.htm Українська Академія Наук] // [[Енциклопедія українознавства]]. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9.</ref> . Її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 року<ref>Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992.&nbsp;— 608 с.</ref>.
 
Українське наукове товариство намагалося вжити заходів по створенню Української Академії наук від березня 1917 року, але реальна робота розгорнулася лише за Гетьманату Павла Скоропадського<ref name="Ukrainoznav">[http://litopys.org.ua/encycl/euii260.htm Українська Академія Наук] // [[Енциклопедія українознавства]]. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9.</ref>.
Українську академію наук проголосили створити самоврядною установою. Очолювало її Спільне зібрання всіх дійсних членів Академії, яке обирало Голову-президента Академії та Неодмінного секретаря. Планувалося першочергово ввести до складу УАН 45 установ: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та [[Акліматизаційний сад ВУАН|Акліматизаційний сади]], Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, бібліотека, друкарня та архів. Окрім цього при Спільному зібранні мали створитися додатково 3 категорії установ: 1) академічні, що належали до структури Академії, 2) у віданні Академії, які не входили до структури, 3) установи, що мали зв’язок з Академією. Також створювалися академічні кафедри, які не були окремими установами у сучасному розумінні, але лише окреслювали галузь науки під керівництвом провідного наукового спеціаліста.▼
 
З травня 1918 справою створення УАН опікувався міністр народної освіти та мисткцтва [[Рада Міністрів Української Держави|Ради Міністрів Української Держави]] [[Василенко Микола Прокопович|Микола Василенко]], за ініціативи якого була організована очолювана академіком Російської АН [[Вернадський Володимир Іванович|Володимиром Вернадським]] Комісія по виробленню законопроекту про заснування УАН у Києві<ref name="Ukrainoznav"/>, а при ній — Національної бібліотеки, Національного музею та інших наукових установ. Упродовж липня—вересня 1918 комісія, ґрунтуючись на запропонованій Володимиром Вернадським моделі УАН як академії універсального характеру, розробила законопроект про заснування УАН, проект статуту і штатів академії, кошторис. На їх підставі гетьман [[Скоропадський Павло Петрович|Павло Скоропадський]] 14 листопада 1918 підписав «[[Закон про заснування Української Академії наук в м. Києві]]»<ref name="Ukrainoznav"/>, а також затвердив Статут УАН, штати УАН та її установ і наказ по міністерству народної освіти та мистецтва про призначення перших 12-ти дійсних членів (академіків) УАН<ref name="ЕІУ">. Її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 року<ref>Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992.&nbsp;— 608 с.</ref>.
Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бути не тільки громадяни Української Держави, але й українські вчені [[Західна Україна|Західної України]] (що тоді входила до складу Австро-Угорщини). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН<ref name="Ukrainoznav"/>.▼
 
▲Українську академію наук проголосили створити самоврядною установою. Очолювало її Спільне зібрання всіх дійсних членів Академії, яке обирало Голову-президента Академії та Неодмінного секретаря{{джерело}}. Академія утворювалась у складі 3-х відділів: історично-філологічного (1-й відділ), фізично-математичного (2-й відділ) та соціальних наук (3-й відділ); її структурними одиницями стали постійні комісії й інститути. Планувалося першочергово ввести до складу УАН 45 установ: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та [[Акліматизаційний сад ВУАН|Акліматизаційний сади]], Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, бібліотека, друкарня<ref name="ЕІУ"/> та архів. Окрім цього при Спільному зібранні мали створитися додатково 3 категорії установ: 1) академічні, що належали до структури Академії, 2) у віданні Академії, які не входили до структури, 3) установи, що мали зв’язокзв'язок з Академією. Також створювалися академічні кафедри, які не були окремими установами у сучасному розумінні, але лише окреслювали галузь науки під керівництвом провідного наукового спеціаліста{{джерело}}.
 
▲Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бутина неоднакових тількиумовах бути громадяни УкраїнськоїУкраїни Держави, але йта українські вчені [[Західна УкраїнаГаличина|ЗахідноїГаличини]], України[[Буковина|Буковини]] (щой тодіУгорської входилаУкраїни до(див. складу[[Закарпатська Австро-УгорщиниУкраїна]])<ref name="ЕІУ"/>. Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН<ref name="Ukrainoznav"/>.
 
[[Файл:Agat Krymsky.jpg|thumb|left|150px|[[Агатангел Кримський]], вчений секретар Академії наук (1918–1928).]]
 
Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, у подальшому членів мали обирати ці академіки<ref name="Uateka">[https://uateka.com/uk/article/science/1141 Національна академія наук України]</ref>.
Першими академіками були призначені ([[14 листопада]] [[1918]]&nbsp;р.): історикипо першому відділу: [[Багалій Дмитро Іванович|Дмитро Багалій]] та(спеціальність [[Левицький— Орест|О.Левицький]],історія економісти [[Туган-Барановський Михайло Іванович|Михайло Туган-Барановський]] та В.КосинськийУкраїни), сходознавці [[Кримський Агатангел Юхимович|Агатангел Кримський]] та(арабо-іранська філологія), [[Петров Микола Іванович|Микола Петров]], лінгвіст(українське письменство) [[Смаль-Стоцький Степан|Степан Смаль-Стоцький]], геологи(українська мова); по 2-му відділу — [[Вернадський Володимир Іванович|Володимир Вернадський]] та(мінералогія), [[ТутковськийТимошенко ПавлоСтепан АполлоновичПрокопович|ПавлоСтепан ТутковськийТимошенко]], біолог(прикладна механіка), [[Кащенко Микола Феофанович|Микола Кащенко]] (акліматизація), механік[[Тутковський Павло Аполлонович|Павло Тутковський]] (геологія); по 3-му відділу — [[ТимошенкоТуган-Барановський СтепанМихайло Іванович|СтепанМихайло ТимошенкоТуган-Барановський]], правознавець(теоретична економія), [[Тарановський Федір Васильович|Федір Тарановський]] (порівняльна історія права), [[Косинський Володимир Андрійович|Володимир Косинський]] (сільське господарство), [[Левицький Орест Іванович|Орест Левицький]] (звичаєве право на Україні)<ref name="Ukrainoznav"/><ref name="Uateka"/><ref name="ЕІУ"/>.
 
На президента Академії Гетьман запросив [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]], але він відмовився<ref name="Uateka"/>.
Установче спільне зібрання 27 листопада 1918 обрало президентом УАН професора Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем&nbsp;— Агатангела Кримського<ref name="Uateka"/>.
 
Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та інших установ академії<ref name="DIU">[http://movahistory.org.ua/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%90%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F_%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA Довідник з історії України]</ref>.
 
У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів&nbsp;— історико-філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку<ref name="Uateka"/>.
Наприкінці листопада 1918 УАН почала офіційну діяльність, відбулося кілька засідань Спільних зібрань і засідань відділів організаційного характеру. На першому Спільному зібранні УАН 27 листопада 1918 головою (президентом) академії було обрано Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем — Агатангела Кримського<ref name="ЕІУ"/>.
 
Згодом президентами Академії обиралися М.&nbsp;П.&nbsp;Василенко (1921–1922), О.&nbsp;І.&nbsp;Левицький (1922), В.&nbsp;І.&nbsp;Липський (1922–1928), Д.&nbsp;К.&nbsp;Заболотний (1928–1929), [[Богомолець Олександр Олександрович|Олександр Богомолець]] (1930–1946), [[Палладін Олександр Володимирович|Олександр Палладін]] (1946–1962), [[Патон Борис Євгенович|Борис Патон]] (з 1962 року)<ref name="Uateka"/>.
 
Того ж дня на засіданнях 2-го та 3-го відділів було обрано головами відповідно М.Кащенка та М.Туган-Барановського; 8 грудня 1918 головою
1-го відділу обрано Д.Багалія. Усі ці призначення були затверджені  гетьманом П.Скоропадським. Першими установами УАН, заснованими в грудні 1918, стали комісії: для складання історично-географічного словника української землі (голова — Д.Багалій), для складання історичного словника української мови (директор — [[Тимченко Євген Костянтинович|Євген Тимченко]]), для складання словника живої української мови  (директор — А.Кримський), для видання пам'яток новітнього  українського письменства (голова — [[Єфремов Сергій Олександрович|Сергій Єфремов]]), Археографічна комісія для видання пам'яток мови, письменства та історії (керівничий — [[Данилевич Василь Юхимович|Василь Данилевич]]), Акліматизаційний сад (директор — М.Кащенко), Інститут технічної механіки (директор — С.Тимошенко), Геодезичний інститут, Інститут економічної кон'юнктури та народного господарства України (директор — М.Туган-Барановський). У січні 1919 було утворено  Демографічний інститут, а також Постійні комісії по виучуванню: звичаєвого права (директор — О.Левицький), соціального питання (директор — М.Туган-Барановський), народного господарства (директор — В.Косинський)<ref name="ЕІУ"/>.
 
Працюючи 1918—20 в умовах політичної нестабільності й економічної розрухи, керівництво УАН домагалося її визнання кожною новою владою, принципово наголошуючи на позаполітичному характері цього головного наукового центру. Попри матеріальні труднощі, голод, арешти та від'їзд деяких її членів на еміграцію УАН не лише вижила як інституція, а й розвивала структуру і напрями досліджень, почала готувати до публікації наукові праці<ref name="ЕІУ"/>.
 
[[Директорія Української Народної Республіки|Директорія УНР]] 3 січня 1919 законодавчо ухвалила зміни до Статуту УАН, згідно з якими вносилися положення щодо друкування праць українською та іноземними мовами (обсяг видань іноземними мовами не повинен був перевищувати 1/4 накладу українською мовою), усі службові особи УАН мали вільно володіти українською мовою, а дійсні члени при затвердженні присягали на вірність УНР. Верховна влада також залишала за собою право затвердження новообраних на Спільних зібраннях членів УАН<ref name="ЕІУ"/>.
 
== УАН і ВУАН у 1919–1923 ==
=== Більшовики й УАН ===
Захопивши [[Київ]], більшовики [[11 лютого]] [[1919]]&nbsp;р. оголосили декрет про структуру та фінанси УАН<ref name="Ukrainoznav"/>. наказом народного комісара освіти УСРР [[Затонський Володимир Петрович|Володимира Затонського]] 11 лютого 1919 у власність УАН було передано приміщення-садибу [[пансіон графині Левашової|пансіону графині Левашової]] у Києві (тепер приміщення Президії НАН України, вул. Володимирська, 54)<ref name="DIU"/>. 12 лютого 1919 відбулося надзвичайне Спільне зібрання УАН, під час якого А.Кримський передав наказ В.Затонського негайно приступити до роботи. У радянській історіографії від кінця 1920-х років, цю дату називали початком її існування, а більшовиків&nbsp;— засновниками УАН, всупереч даті 14 листопада 1918, коли її справді було започатковано<ref name="Ukrainoznav"/><ref name="ЕІУ"/>.
Захопивши [[Київ]], більшовики [[11 лютого]] [[1919]]&nbsp;р. оголосили декрет про структуру та фінанси УАН. В радянські часи, цілковито замовчуючи попередню діяльність УАН, цю дату називали початком її існування, а більшовиків&nbsp;— засновниками УАН. Після короткотермінового перебування Києва під денікінцями, по поверненні більшовиків, у грудні [[1919]]&nbsp;р. [[Вернадський Володимир Іванович|В.Вернадський]] подав у відставку, і президентом УАН став О.Левицький ([[1919]]–[[1921]]). За цих років співробітники УАН жили у важких матеріальних умовах, тоді ж вона зазнала перших репресій. Обраного [[1921]] року президентом УАН [[Василенко Микола Прокопович|Миколи Василенка]] влада не затвердила, а [[1923]] року його заарештовано і [[1924]]-го засуджено на ув'язнення (пізніше амністовано)<ref name="Ukrainoznav"/>. УАН одержала у користування садибу [[пансіон графині Левашової|пансіону графині Левашової]] у Києві (тепер приміщення Президії НАН України)<ref name="DIU"/>.
 
Окупація Києва військами [[Добровольча армія|Добровольчої армії]] генерал-лейтенанта [[Денікін Антон Іванович|Антона Денікіна]] у вересні—грудні 1919 року супроводжувалась офіційним, але не фактичним припиненням діяльності УАН. Особисте втручання В.Вернадського та інших членів УАН, які у ставці генерал-лейтенанта А.Денікіна в Ростові-на-Дону (нині місто в РФ) доводили значення академії для вирішення загальнолюдських і державних потреб, дало можливість уникнути її руйнації<ref name="ЕІУ"/>.
 
Із встановленням радянської влади в Києві в грудні 1919 УАН було повернуто статус державної установи, відновились регулярні засідання Спільного зібрання, правління та відділів УАН. Через відсутність В.Вернадського, якому не пощастило вернутися до Києва з Ростова-на-Дону, 19 грудня 1919 заступником голови-президента (до нових виборів президента УАН) було обрано О.Левицького, який до липня 1921 фактично виконував обов’язки президента академії<ref name="ЕІУ"/>.
 
Значної матеріальної скрути зазнала УАН 1920, коли фактично 1-шу половину року вона не фінансувалася зовсім. Значно гальмувала роботу й відсутність відповідних приміщень. Невизначеності додавало й перепідпорядкування УАН відділові вищої освіти народного комісаріату освіти УСРР, а також перенесення столиці УСРР до [[Харків|Харкова]], що  загострювало відносини між академією та владою, проте давало можливість УАН самостійно вирішувати свої внутрішні проблеми<ref name="ЕІУ"/>.
 
1919—20 були обрані ще 22 дійсних члени УАН, серед них М.Андрусов (палеонтологія), [[Біляшівський Микола Федотович|М.Біляшівський]] (археологія України), М.Василенко (правознавство), [[Воблий Костянтин Григорович|К.Воблий]] (економіка торгівлі та промисловості), [[Граве Дмитро Олександрович|Д.Граве]] (математика), О.Ейхенвальд (фізика), С.Єфремов (літературознавство), [[Кістяківський Богдан Олександрович|Б.Кістяківський]] (соціологія), [[Липський Володимир Іполитович|В.Липський]] (ботаніка), [[Мищенко Федір Герасимович|Ф.Мищенко]] (історія культурно-ідейних течій в Україні 16—18 ст.), Р.Орженцький (статистика), О.Орлов (астрономія), [[Перетц Володимир Миколайович|В.Перетц]] (історія української мови), [[Птуха Михайло Васильович|М.Птуха]] (статистика), Г.Пфейффер (математика), [[Сумцов Микола Федорович|М.Сумцов]] (українська народна словесність), [[Харлампович Костянтин Васильович|К.Харлампович]] (історія української церкви). Хоча 1920 в УАН налічувався 31 академік, проте не всі проживали в Києві і мали змогу брати участь в її роботі. Рішенням Спільного зібрання більшість їх було переведено в позаштатні. Безпосередня організаційна робота лягала на плечі 16-ти академіків. До роботи в УАН залучалися штатні й нештатні співробітники, які здебільшого працювали без оплати<ref name="ЕІУ"/>.
 
У цей час відбулося структурне оформлення УАН. При Історично-філологічному відділі (голова — Д.Багалій, із лютого 1920 обов'язки голови виконував А.Кримський, він же з червня 1920 заступив С.Єфремова на посаді секретаря відділу) працювали комісії для складання словника живої української мови; історичного словника української мови; історично-географічного словника української землі; для видання пам'яток новітнього письменства; творів класиків української літератури; єврейська історично-археографічна; правописно-термінологічна; археографічна; фольклорно-етнографічна та Кабінет мистецтв. При Фізично-математичному відділі (голова — М.Кащенко, секретар — В.Липський) діяли Геологічний комітет; комісії по вивченню природних багатств України; вищої математики; прикладної математики; для вивчення фауни; нижчих рослин; Інститут технічної механіки; Геометричний інститут; Хімічна лабораторія та Лабораторія для випробувань будівельних матеріалів; Фізично-географічний інститут; Ботанічний та Акліматизаційний сади, Зоологічний музей. У складі Соціально-економічного відділу (1919 замість померлого М.Туган-Барановського його очолював Ф.Тарановський, із травня 1920 — О.Левицький, секретар — М.Птуха) діяли комісії для виучування звичаєвого права; західноруського і українського права; соціального питання; Демографічний інститут; Інститут для виучування економічної кон'юнктури та народного господарства, Комісія для дослідів над бюджетом України. При Спільному зібранні працювала Всенародна бібліотека, комісії для складання біографічного й енциклопедичного словників, Археологічний комітет<ref name="ЕІУ"/>.
 
За цих років співробітники УАН жили у важких матеріальних умовах, тоді ж вона зазнала перших репресій. Обраного [[1921]] року президентом УАН [[Василенко Микола Прокопович|Миколи Василенка]] влада не затвердила, а [[1923]] року його заарештовано і [[1924]]-го засуджено на ув'язнення (пізніше амністовано)<ref name="Ukrainoznav"/>.
 
Незважаючи на труднощі, уже з 1919 в УАН розгорталися наук. дослідження в 42-х галузях наук, було видано низку монографічних праць та статей, засновані перші серійні друковані видання УАН, зокрема «Труди Інституту технічної механіки», «Труди Акліматизаційного саду», «[[Записки історично-філологічного відділу ВУАН]]»<ref name="ЕІУ"/>.
 
==== Становлення ВУАН у 1921—1928. ====
На початку 1920-х років УАН відчувала всю важкість відбудовного періоду: відсутність фінансування і належних приміщень, нестачу наукових кадрів, постійне скорочення штатів. До економічних труднощів додавалися політичні ускладнення: радянська влада виявляла недовіру до «буржуазної інтелігенції», зокрема, до членів УАН, заснованої за гетьманату. Непоодинокими були випадки переслідування й арештів співробітників академії, проводилися так звані чистки академічних кіл під наглядом [[Більшовики|більшовиків]]. Найбільш гучною сфальсифікованою справою цього часу став судовий політичний процес щодо «Київського обласного центру дій» над викладачами київських вузів та співробітниками ВУАН (див. [[Справа «Київського обласного центру дії»]])<ref name="ЕІУ"/>.
 
==== Нова структура ВУАН ====
З 1921 року відбулося перше скорочення наукових співробітників ВУАН. При цьому створювалися науково-громадські організації задля економії на науковій роботі. 1 червня 1921 року до ВУАН було приєднано Українське наукове товариство. Деякі секції УНТ було переформовано в окремі підрозділи ВУАН. 14 червня 1921 року було введене положення «Про Всеукраїнську Академію наук», де визначалася нова структура і статут ВУАН. У склад ВУАН тепер входили інститути, музеї, комітети, наукові товариства, що керувалися власними статутами, а для комісій, секцій, семінарів створювались положення. Таким чином, до 1929 року ВУАН являла собою суміш державних наукових установ і громадських наукових організацій. Лише постановою Президії ВУАН від 7 січня 1930 року всі наукові товариства було виключено з Академії{{джерело}}.
 
Рядок 301 ⟶ 328:
 
== Доба Незалежності ==
Після досягнення незалежності НАН України постала перед значними фінансовими труднощами. Неможливість купувати обладнання і реактиви, низька оплата роботи науковця, відсутність держзамовлення для практично-орієнтованих досліджень спонукала тисячі співробітників НАН залишити Україну чи науку{{джерело}}. З іншого боку, перед вченими, особливо в галузі гуманітарних наук, розкрилися великі перспективи творчої праці. Юристи, історики, соціологи, економісти взяли активну участь у процесах державотворення. Якісно поліпшилися умови спілкування вчених із колегами за кордоном<ref name="DIU"/>.
 
Академія нині налічує 168 наукових інститутів та установ, де працює понад 43 тисяч співробітників, з них понад 10 тисяч докторів і кандидатів наук. У складі Академії 478 академіків і членів-кореспондентів<ref name="Uateka"/>.
Рядок 308 ⟶ 335:
Якщо до початку 1930-х років ВУАН мала значні здобутки у ділянці гуманітарних наук (головним чином українознавчих), то в процесі наступних репресій і реорганізацій ці науки неухильно занепадали, а то й зовсім зникали з планів науково-дослідних установ АН УРСР (класична філологія, [[орієнталістика]], порівняльне літературознавство, історія України до 1917, всесвітня історія, історія Церкви, [[психологія]] тощо). Про це свідчили і числові показники: на 118 дійсних членів АН УРСР в [[1970]] році було тільки 10 з ділянки гуманітарних наук. Це або письменники, що науково не працювали ([[Микола Бажан]], [[Олександр Корнійчук]]), або партійні ідеологи ([[Скаба Андрій Данилович|А.&nbsp;Скаба]], [[Шамота Микола Захарович|М.&nbsp;Шамота]]). Натомість на перше місце висунулися фізико-математичні, технічні і природознавчі науки, розраховані на конкретне застосування в дальшому розвитку [[машинобудування]], [[металургія|металургії]], енергетичної бази, раціонального використання енергетичних джерел, піднесення сільсько-господарського виробництва, поліпшення якости продукції, охорону природи тощо. В АН УРСР зформувалася низка шкіл, які внесли значний вклад у різні ділянки науки: алгебраїчна школа [[Граве Дмитро Олександрович|Д.&nbsp;Ґраве]], школа [[Крилов Микола Митрофанович|М.&nbsp;Крилова]] і школа нелінійної механіки, школа [[Динник Олександр Миколайович|О.&nbsp;Динника]] з теорії пружности, хімічна школа [[Писаржевський Лев Володимирович|Л.&nbsp;Писаржевського]], школа [[Глушков Віктор Михайлович|В.&nbsp;Глушкова]] в ділянці теоретичної кібернетики. Великі досягнення АН УССР має в ділянці патофізіології ([[Богомолець Олександр Олександрович|О.&nbsp;Богомолець]]), фізики ([[Синельников Кирило Дмитрович|К.&nbsp;Синельников]]), ботаніки ([[Холодний Микола Григорович|М.&nbsp;Холодний]]), медицини ([[Стражеско Микола Дмитрович|М.&nbsp;Стражеско]], [[Філатов Володимир Петрович|В.&nbsp;Філатов]]) та інших наук. У деяких галузях АН УРСР вийшла на перше місце в СРСР (порошкова металургія, електрозварювання; хіміки АН УРСР перші в СРСР одержали [[Важка вода|«важку воду»]], ізотопи водню і кисню, тут також створено першу в СРСР електронну обчислювальну машину тощо). Але брак нормальних контактів з науковим світом поза СРСР і радянським блоком робила АН УРСР провінційною науковою установою, а утилітарне наставлення на розвиток технічних наук з занедбанням гуманітарних надавала їй суто радянського характеру, позбавляючи дедалі більше прикмет національної наукової установи. Про національну безликість АН УРСР, фактично поставленої на службу російській науці, особливо яскраво свідчила дедалі більша русифікація її видань<ref name="Ukrainoznav"/>.
 
У 1980 роках більшість наукових співробітників Академії була зосереджена у Секції фізико-технічних і математичних наук (у 1986&nbsp;— 76% працюючих), у Секції хіміко-технологічних і біологічних наук (19%), у Секції суспільних наук (5%). Загальна кількість наукових співробітників зросла до 15340. У складі АН УРСР налічувалося 143 академіки і 203 члени-кореспонденти, 1394 доктори наук, 8141 кандидат наук. Вони працювали в 78 наукових установах і 72 підприємствах дослідно-конструкторської і виробничої бази. Вчені багатьох академічних інститутів зробили істотний внесок у подолання тяжких наслідків [[Чорнобильська катастрофа|Чорнобильської катастрофи]]. Зусилля їх координувалися комісією президії АН УРСР під головуванням академіків В.&nbsp;Трефілова, [[Скок Володимир Іванович|Володимира Скока]], [[Бар'яхтар Віктор Григорович|Віктора Бар'яхтара]]<ref name="DIU"/>.
 
<nowiki>----</nowiki>
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_НАН_України