Відмінності між версіями «Денніс Джонсон»

нема опису редагування
м (—)
На університетському рівні грав за команду Гарбор Коледж (1972–1975) та Пеппердін (1975–1976). Ще після школи не вважався талановитим гравцем та у всіх командах отримував малу кількість ігрового часу. Однак уже в другому коледжі демонстрував солідні цифри у 15,7 очок за гру.
 
1976 року був обраний у другому раунді [[Драфт НБА 1976|драфту НБА]] під загальним 29-м номером командою «[[Сіетл Суперсонікс]]». Професійну кар'єру розпочав 1976 року виступами за тих же «[[Сіетл Суперсонікс]]», захищав кольори команди із [[Сіетл]]а протягом наступних 4 сезонів. У своєму дебютному сезоні набирав 9,2 очка за гру, будучи резервним гравцем [[Слік Воттс|Сліка Воттса]] та [[Фред Браун (баскетболіст)|Фреда Брауна]]. Команда здобула лише 40 перемог у сезоні, через що головний тренер [[Білл Расселл]] був змушений подати у відставку. Наступного сезону команда програла 17 матчів з перших 22, після чого був звільнений головний тренер [[Боб Гопкінс]]. Наступний головним тренером «Сіетла» став [[Ленні Вілкенс]], який відразу ж зробив Джонсона гравцем стартової п'ятірки. Сам в цей період гравець отримав прізвисько «Ді Джей» від оголошувача на арені, для того, щоб відрізняти всіх Джонсонів у команді (інші гравці [[Джон Джонсон (баскетболіст)|Джон Джонсон]] та [[Вінні Джонсон]] отримали відповідно прізвиська «Джей Джей» та «Ві Джей».
 
Наступного сезону допоміг команді здобути 47 перемог у сезоні та пробитися до плей-оф. У першому раунді плей-оф «Сіетл» переміг «[[Лос-Анджелес Лейкерс]]», у другому — «[[Портленд Трейл-Блейзерс]]», а у фіналі Західної конференції — «[[Денвер Наггетс]]». У фіналі НБА «Сіетл» зустрівся з «[[Вашингтон Візардс|Вашингтон Буллетс]]» та вів у рахунку 3—2. У третьому матчі Джонсон зробив 7 блок-шотів, що стало рекордом НБА серед захисників. Серія дійшла до сьомого матчу, де перемогу святкував «Вашингтон», а сам Джонсон провалив матч, не влучивши жодного разу зі своїх 14-и спроб.
З 1980 по 1983 рік також грав у складі «[[Фінікс Санз]]».
 
Наступного року «Сіетл» знову зустрівся з «Вашингтоном» у [[Фінал НБА 1979|фіналі]] й цього разу виграв у серії з п'яти матчів. А нагороду [[Найцінніший гравець Фіналу НБА|Найціннішого гравця Фіналу НБА]] отримав саме Джонсон.
Останньою ж командою в кар'єрі гравця стала «[[Бостон Селтікс]]», до складу якої він приєднався 1983 року і за яку відіграв 7 сезонів.
 
Наступного сезону Джонсон вдруге зіграв на [[Матч усіх зірок НБА 1980|матчі всіх зірок НБА]] та дійшов з командою до фіналу Західної конференції. Там сильнішими виявилися «[[Лос-Анджелес Лейкерс]]» з такими зірками у складі як [[Джамал Вілкс]], [[Меджик Джонсон]] та [[Карім Абдул-Джабар]].
 
З 1980 по 1983 рік також грав у складі «[[Фінікс Санз]]», куди був обміняний на [[Пол Вестфал|Пола Вестфала]] та драфт-піки. Під час перебування у Фініксі двічі виступав на матчах всіх зірок та був першою опцією у «Санз».
 
Останньою ж командою в кар'єрі гравця стала «[[Бостон Селтікс]]», до складу якої він приєднався 1983 року і за яку відіграв 7 сезонів. Він приєднався до найкращої передньої лінії в лізі, яку уособлювали [[Ларрі Берд]], [[Роберт Періш]] та [[Кевін Макгейл (баскетболіст)|Кевін Макгейл]]. Граючи раніше на позиції атакуючого захисника, в Бостоні Джонсон змінив амплуа на розігруючого захисника. 1984 року допоміг команді стати чемпіоном світу, вдало зігравши у фіналі НБА проти [[Меджик Джонсон|Меджика Джонсона]], коли «Селтікс» виграли 4—3 у «Лейкерс».
 
Наступного сезону ці ж команди знову зустрілись у [[Фінал НБА 1984|фіналі]]. Проте цього разу перемогу святкували «Лейкерс».
 
У сезоні 1985—1986
 
== Статистика виступів в НБА==