Відкрити головне меню

Зміни

740 байтів додано ,  10 місяців тому
м
виправлення помилки цитування
Безсумнівно, що у ясів усередині племінної ендогамії тоді ж існувала родова екзогамія. Шлюб заборонявся спочатку між родичами до семи поколінь, пізніше до трьох-чотирьох ступенів споріднення. Яси, за прикладом інших угорців, рідко допускали шлюб поза своєю громадою. У них часто практикувалося приймацтво: бідний хлопець входив у багату сім'ю дружини. Ця форма шлюбу, викликана соціальною нерівністю, мабуть, набула поширення у ясів на їхній новій батьківщині. У всякому разі в осетинів вона вважалася рідкісним явищем. Приймак&nbsp;— мидæгмой (буквально 'внутрішній чоловік'), вважаючись поселенцем в будинку дружини, не користувався у них доброю славою<ref>Калоев Б.&nbsp;А.&nbsp;Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 218.</ref>.
 
Спільними рисами в сімейно-обрядовому житті угорців і аланів дослідники вважають, зокрема, деякі церемонії сватання<ref>Калоев name=autogenerated11Б.&nbsp;А.&nbsp;Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 219.</ref>.
 
Сімейно-шлюбні відносини ясів і осетинів характеризувалися у старовину спільними рисами в збереженні безлічі пережитків патріархально-родового побуту, які проявлялися в таких формах, як видача заміж дівчини без її згоди, викрадання, виплата непомірного викупу за наречену тощо. У минулому у ясов непоодинокими були такі випадки. Сюди ж належать величезні витрати сторін після сватання на покупки подарунків за взаємним обдаровуванням родичів. За осетинським звичаєм, наречений ясів повинен був купити для матері своєї нареченої головну хустку, батькові&nbsp;— сорочку, обдарувати інших членів сім'ї та близьких родичів. Подарунки нареченої, що призначалися для нареченого і його родичів, складалися майже виключно з предметів власного виготовлення, за ними робили висновок про її уміння займатися рукоділлям і шиттям.
 
=== Гарабонціаш ===
Іншим популярним божеством ясів, пов'язаним також з їхніми землеробсько-скотарськими заняттями, був Гарабонціаш-небожитель, який виступає у вигляді дракона. Катаючись по небу, він у разі неповаги може викликати грозу, град, зливу й навіть послати смерть. За твердженням Ласло Сабо, божество це, дуже подібне за своїми діями до осетинського бога блискавки і грози [[Уацілла|Уацілла (Еліа)]], не зустрічається у інших угорців, які вважають його суто яським, традиційним, яке, на думку вчених, походить із аланської доби. Відомо, що Уацілла&nbsp;— одне з дохристиянських божеств аланів, яке отримало християнське забарвлення після прийняття останніми християнства. І в осетинському пантеоні Уацілла&nbsp;— одне з популярних напівхристиянсько-напівязичницьких божеств, покровитель хлібних злаків. Від нього цілком залежить урожай, він може послати на ниви непокірного господаря град, ураган, зливу чи посуху. Яси ж як споконвічні хлібороби зберегли землеробський культ своїх предків&nbsp;— північнокавказьких аланів, назвавши божество іншим ім'ям, яке не піддається поясненню. [[Абаєв, Василь Іванович|Васо Абаєв]] вважав ім'я Гарабонціаш співзвучним дигорській говірці осетинської мови, значення ж цього імені, за його словами, неможливо визначити<ref>Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 232—233.</ref>. Воно вперше зустрічається в Угорщині у [[XVI століття|XVI&nbsp;ст.]]<ref name=autogenerated7"iratta">{{cite web |url=http:/>/iratta.com/stati/9026-yasskij-yetnos-vengrii-i-yetnografiya-yasskoj-kultury.html |назва=
Ясский этнос Венгрии и этнография ясской культуры |автор= |дата= |веб-сайт=iratta.com |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=26 листопада 2018 року}} {{ref-ru}}</ref>.
 
=== Шаманізм ===
У дохристиянських віруваннях ясів проявляються і риси шаманізму, зокрема виступання шамана в ролі вченого-лікаря, що позбавляє від усіляких хвороб, зокрема від пристріту, і людей, і тварин, і що володіє низкою інших чарівних здібностей. Так, він міг з'явитися у вигляді вітру. На питання про витоки шаманізму у ясів учені відповідають так: можливо, від угорців або ж, вірніше за все, від північнокавказьких аланів, про що, наприклад, яскраво свідчить відображення шаманізму в переказах осетинського нартівського епосу, який, як відомо, сформувався в основному за аланської доби<ref>Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 233.</ref>. [[Залишки шаманізму в угорському фольклорі|Пережитки шаманістичних вірувань стародавніх угорців]] збереглися насамперед в образах так званих [[талтош]]а і «студента гарабонціаша» (гарабонціаш діак). [[Вілмош Діосегі]], угорський етнограф, детально вивчивши дане питання, встановив зв'язок цих образів із шаманами [[Центральна Азія|Центральної Азії]]. За уявленнями давніх угорців, талтош, як і шаман, народжується із зубами. Під час картографування місць згадок про цих персонажів по окремих селах Ясшагу стало ясно, що і талтош, і гарабонціаш співіснують у Ясшагу у вигляді досить чітких уявлень, як правило, не змішаних одне з одним. Із досліджень етнологів випливає, що на території північного Ясшагу уявлення про талтоша і гарабонціаша не створюють єдиного кола вірувань, але зате уявлення про гарабонціаша живуть в чистому вигляді, незалежно від талтоша. Це спостереження ніби різко розділяє Ясшаг на дві частини, вірніше, відокремлює Північний Ясшаг від Південного і від Алфельда. Це означає, що в селищах Північного Ясшагу існує різниця між вірою в талтоша і вірою в гарабонціаша. Для порівняння серед [[палоці]]в фігури талтоша і гарабонціаша зустрічаються змішано, а на території Північного Ясшагу уявлення про талтоша спостерігається в чистому вигляді. Ласло Сабо припускає, що талтоша у віруваннях ясів спочатку взагалі не існувало. Він вважає, що близький до зороастризму світогляд, що розділяв світ на два антагонічні принципи, позбавив ясів змоги прийняти шаманистичні вірування у талтоша. Зате у них більше поширилося уявлення про гарабонціаша, символ негативної сторони.
 
Угорські дослідники пов'язують з шаманізмом і знахарів (тудош ембер), які лікують людей, розмовляють з померлими. Вони, також як і шамани, часто народжувалися з зубами. Це відноситься до території Південного Ясшагу. Також немає у ясів способу ворожіння за допомогою бобів на ситі, який угорські дослідники пов'язували із шаманізмом. Деякі вчені на підставі цих даних вважають, що північна частина Ясшагу є споконвічною територією розселення ясів, а південна перейшла до Ясшагу тільки за доби турецьких завоювань, а раніше заселена була угорцями і частково [[печеніги|печенігами]].<ref name=autogenerated7 "iratta"/>.
 
=== Повір'я ===
Характеризуючи дохристиянські вірування ясів, Ласло Сабо вказує на те, що [[хліб]] вони вважали святим. «Залишки хліба,&nbsp;— пише угорський етнограф,&nbsp;— не викидали, а спалювали. Крихти хліба на великих релігійних святах використовували для лікування. Якщо шматок хліба впав, дитина повинна була підняти його й поцілувати»<ref>Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. name=autogenerated7Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 233.</ref>. Чимало аналогій, що стосуються пошанування хліба, можна знайти і в осетинських віруваннях. Дослідники вказують на те, що осетинський бог грому і хлібних злаків [[Уацілла]] з усією суворістю карає тих, хто недбало поводиться з хлібом, напускаючи посуху або градобій на їхні ниви<ref>Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 229.</ref>. Про святість зернових злаків свідчить і осетинське повір'я, згідно з яким якщо з хлібом (зерном) поводитися нешанобливо, то з нього закрапає кров<ref>Чибиров Л. А. О некоторых скифо-осетинских параллелях из области аграрной религии // Известия Юго-Осетинского научно-исследовательского института АН ГССР.&nbsp;— Тбилиси: Мецниереба, 1980.&nbsp;— Выпуск XXV.&nbsp;— С. 45.</ref>.
 
Яси вірять в [[зурочення]]. У [[1902]]&nbsp;р. в [[Ясберень|Ясберені]] одна стара жінка, що поспішала до церкви на Різдвяну обідню, спіткнулася і з цього моменту почала скаржитися на сильний біль у нозі. Жінка стверджувала, що її «зурочили». Сім'я запрошувала до хворої [[Знахарство|знахарку]] і «вчену людину», але все марно; ті нічим не могли допомогти. [[Знахарство|Знахар]] передбачив, що хвора у суботу помре. Вся родина, а особливо 42-річний син померлої, з цього часу почали боятися злої душі, яка вбила його матір. Страх цього чоловіка дійшов майже до божевілля. Серед білого дня він напав на вулиці на абсолютно ні в чому не винну літню жінку, в якій підозрював злу душу, що погубила його матір, і великим молотком убив її. Під час допиту, коли окружний суддя не виправдав його за те, що він «убив злу душу», він щиро обурювався<ref>Komáromy József. A babonás rontás egy esete a jászsági kulákoknál // Ethnographia: A magyar néprajzi társaság folyóirata.&nbsp;— Budapest, 1950.&nbsp;— LXI . Évfolyam.&nbsp;— O. 95—103.</ref>.