Петрушевич Євген Омелянович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Рядок 75:
Цікаво, що деяких східно-українських визначних військовиків (зокрема Оскілка і Болбочана) звинуватили в намаганні призначити Петрушевича і головою Директорії УНР.
 
Ситуацію намагався використати радянський уряд України. Його голова [[Раковський Християн Георгійович|Християн Раковський]] пропонував військовий союз у боротьбі з Польщею лише за однієї умови&nbsp;— порвати стосунки з Директорією. Але Петрушевич прийняв пропозицію Симона Петлюри приєднати [[Галицька армія|Галицьку армію]] до [[Армія УНР|армії УНР]] для спільної боротьби з більшовиками за визволення України. Урядові структури ЗУНР і УГА перейшли [[Збруч]] і розмістилися в районі м. [[Кам'янець-Подільський]]. У серпні об'єднані українські (УГА і Дієва армія УНР) армії розгорнули бойові дії на Правобережжі й на короткий час ([[30 серпня|30]]&nbsp;— [[31 серпня]]) визволили [[Київ]]. Невдовзі вони билися на двох фронтах&nbsp;— проти більшовицького і денікінського військ. Проте впродовж війни керівництво УНР вело закулісні інтриги проти Петрушевича. Великим непорозумінням сталося й залишення Києва. Не маючи повної довіри до Євгена Петрушевича, Головний отаман Петлюра вимушено почав сепаратні переговори з поляками. Коли знесилена жахливою [[Епідемія|епідемією]] [[тиф]]у Галицька армія змушена була заради порятунку укласти перемир'я з [[Добровольча армія|дєнікінцями]]. За даними [[Сергійчук Володимир Іванович|Володимира Сергійчука]], Евген Петрушевич виїхав до окупованої дєнікінцями Одеси.<ref>''Сергійчук В''. Симон Петлюра.&nbsp;— К. : Україна, 2004.&nbsp;— іл.Петлюра…&nbsp;— С. 234.&nbsp;— ISBN 966-524-149-4. {{ref-uk}}</ref> Симон Петлюра вимушено віддав полякам Кам'янець-Подільський (вранці 17 листопада увйшли в місто<ref>''Литвин М., Науменко К.'' Історія ЗУНР…&nbsp;— С. 267.</ref>), керівництво ЗУНР через Румунію виїхало до Відня, Головний отаман залишився в Україні.
 
Близький до Диктатора ЗОУНР М. Лозинський стверджував, що він (незважаючи на позицію частини галицьких діячів) ''…рішився держатися далі дотеперішнього курсу, себто вважати Директорію і орієнтуватися на Антанту.'' На вибір шляхів виходу з ситуації вплинули позиція митрополита А. Шептицького (виступав категорично проти будь-якого союзу з більшовиками), ''міцна гіпноза за Антантою'' самого Е. Петрушевича.<ref>''Литвин М., Науменко К.'' Історія ЗУНР…&nbsp;— С. 205—206.</ref>