|
Твори про {{нп|Шахова теорія|шахову теорію|Chess theory}} почали з'являтися в 15 столітті. Книга ''Repetición de Amores y Arte de Ajedrez'' (''Повторення любові і мистецтва гри в шахи'') [[Іспанці|іспанського]] церковника [[Луїс Рамірес де Лусена|Луїса Раміреса де Лусени]] вийшла друком у [[Саламанка|Саламанці]] в 1497 році<ref name="nauiua"/>. Лусена і такі пізніші майстри, як португалець [[Педру Даміано]], італійці [[Джованні Леонардо да Кутро]], [[Джуліо Чезаре Полеріо]] і [[Джоакіно Ґреко]], а також іспанський єпископ [[Руй Лопес де Сеґура]] розробили елементи дебютів і почали аналізувати прості ендшпілі.
До другої половини 19-го ст. у шахах панувала так звана [[Італійська школа (шахи)|італійська школа]]<ref name="Шахи_уроки"/>. Створення [[Італійська школа (шахи)|італійської школи]] у шахах пов'язують із творчістю італійських шахістів 16—17 ст. Їхні партії зібрані у творах [[Джуліо Чезаре Полеріо]], [[Джоакіно Ґреко]], [[Алессандро Сальвіо]], [[П'єтро Каррера|П'єтро Каррери]], [[Доменіко Лоренцо Понціані]] та ін. Їх вирізняло прагнення до гамбітної гри, до жертв шахового матеріалу заради виграшу часу, для розвитку фігур, відкриття ліній та створення атаки на короля. Для їхньої гри характерні стрімкі атаки, ефектні комбінації, що закінчувалися [[мат (шахи)|матом]]. Захищатися італійські майстри не хотіли, віддаючи перевагу контратаці.
Значення італійської шахової школи в тому, що вона розглядала шахи, як мистецтво, показала їхню красу та широкі комбінаційні можливості. У галузі розвитку теорії шахової гри італійська школа започаткувала систематичні дослідження [[Відкриті дебюти|відкритих дебютів]], а саме [[гамбіт]]ів, дослідження ряду [[Ендшпіль|ендшпілів]], особливо тих, де фігури борються одна проти одної<ref name="Шахи_уроки"/>.
Уже в 20 столітті, після перемоги [[Ісламська революція в Ірані|Ісламської революції в Ірані]], шахи підпали там під заборону — їх було визнано «азартною та шкідливою» грою.<ref>[http://archive.salon.com/news/feature/2000/02/18/mullahs/index.html Iran's chess war]{{ref-en}}</ref>
=== Ідеї [[Філідор Франсуа-Андре Данікан|Філідора]] ===
Перші координовані пояснення, чому одні шахові партії закінчуються виграшем для однієї сторони, а інші — для іншої спробував привести в 18-му ст. француз [[Філідор Франсуа-Андре Данікан]] у своїй книжці «Аналіз шахової гри» ({{lang-fr|L'Analyze des échecs}}). Це була надзвичайно впливова праця, яка витримала понад 100 видань.
У своїй книжці Філідор в основному використовував вигадані партії, щоб показати принципи стратегії. Коментарі Філідора про поширений дебют 1. е4 е5 скопіювали багато тодішніх шахових письменників, а його аналіз закінчення король, тура й слон проти короля і тури був першим серйозним аналізом цього своєрідного [[ендшпіль|ендшпілю]]. Але найціннішою спадщиною Філідора є його судження про гру в [[міттельшпіль|міттельшпілі]]. Він підкреслював велике значення плану: коли всі фігури добре розвинуті, гравець повинен сформувати мету для координації сил, наприклад, атаку на королівському фланзі. Філідор також радив пробувати передбачати загрози опонента, замість того щоб зосереджуватися тільки на власній атаці.
[[Джоакіно Ґреко]] і попередні шахісти зосереджувалися тільки на двох чи трьох фігурах, але Філідор вірив у важливість пішаків, і приділяв особливу увагу їхній слабкості чи силі. Багато авторів часто цитують його славетне висловлювання ''«Пішаки — душа позиції»''.
[[Філідор]] також вірив, що мобільна маса пішаків — найважливіший фактор оцінки позиції в мітельшпілі і що жодна атака, не підкріплена пішаками, не буде вдалою. Він застерігав від ізолювання, подвоєння на одній лінії і відставання пішаків — тоді їх не можна надійно захистити.
=== Морфі та його теорія атаки ===
[[Файл:PaulmorphyHair.jpg|200px|thumb|ліворуч|[[Пол Морфі]] — останній «некоронований» [[чемпіон світу з шахів]]]]
З 1750 до 1769 року група італійських майстрів з [[Модена|Модени]] ([[Моденська шахова школа]]) критикувала ідеї Філідора. Вони були впевнені, що він перебільшив важливість пішаків та применшив ціну інших фігур і прямої атаки на короля. Аналізуючи партії італійських майстрів шістнадцятого століття, шахісти [[Моденська шахова школа|Моденської школи]] показали, що партію можна виграти за 20 ходів із допомогою швидкої мобілізації фігур.
У цей час з'явилося багато гамбітів — дебютів із ризикованими жертвами пішаків або навіть фігур заради швидкого розвитку чи відкриття ліній для атаки. Матові атаки, часто з жертвами фігур, стали ознакою багатьох шахістів XIX ст. Ці провідні майстри були членами школи [[романтизм]]у в шахах.
У 19-му ст. пропагували ідеї італійської школи англійці Дж. Саррат, У. Еванс, У. Льюїс, француз — А. Дешапель, росіяни [[Петров Олександр Дмитрович|О. Петров]] та [[Карл Яніш]]. Ідеї італійської шахової школи знайшли відбиття в грі [[Адольф Андерсен|Адольфа Андерсена]], [[Джозеф Генрі Блекберн|Джозефа Генрі Блекберна]], І. Шумова та ін.
Яскравим представником романтизму став [[Адольф Андерсен]], який у [[1851]] році виграв [[Лондон 1851 (шаховий турнір)|перший міжнародний шаховий турнір]], який проходив у [[Лондон]]і. Андерсена справедливо вважали найкращим шаховим майстром тих часів, а його блискучий, енергійний стиль став головною ознакою шахів його часу.
Андерсена вважали майже непереможним до появи [[Морфі Пол|Пола Морфі]], який перемагав усіх своїх суперників, зокрема Андерсена, протягом його короткої шахової кар'єри між 1857 і 1863 рр.
[[Файл:immortal game animation.gif|frame|праворуч|«[[Безсмертна партія]]», [[Адольф Андерсен|Андерсен]] — [[Ліонель Кізерицький|Кізерицький]], 1851]]
Сучасники Морфі знали про дебют стільки ж, скільки й він, і знаходили комбінації так само добре, як і він. Але Морфі розумів, як і коли атакувати, щоб ця атака принесла максимальну користь. Це дозволило йому вигравати не тільки сприятливі позиції, а й уникати програшу в гірших.
У своїх партіях Морфі дуже швидко розвивав свої фігури, ставлячи їх на найактивніші поля в перші 10-15 ходів. У закритих, із блокованими пішаками позиціях, які любив [[Франсуа Андре Данікан Філідор|Філідор]], така тактика рідко давала перевагу. Але якщо центр чи королівський фланг були відкритими, то швидкий розвиток фігур давав досить значну перевагу гравцю, що атакує. У найзнаменитіших партіях Морфі, коні й пішаки відігравали другорядну роль. Він часто жертвував пішаки так, щоб ферзь, тури і слони могли якомога швидше приєднатися до атаки.
[[Чемпіон світу з шахів|Неофіційні чемпіони світу]], найсильніші гравці своєї епохи:
* [[Пол Морфі]] (1837 — 1884)
=== Від [[Стейніц Вільгельм|Стейніца]] до [[Ботвинник Михайло Мойсейович|Ботвинника]] ===
[[Файл:Stanislaw_Chlebowski_-_Chess_Players.jpg|праворуч|міні|''Гравці в шахи , Каїр'' [[Станіслав Хлєбовський|Станіслава Хлєбовського]] (1835–1884)]]
У 1886 році відбувся перший офіційний матч за звання чемпіона світу з шахів. У цьому матчі [[Стейніц Вільгельм|Вільгельм Стейніц]] переміг [[Йоганн Герман Цукерторт|Іоґана Цукерторта]] з рахунком +10-5=5 і тримав свій титул аж до 1894 р<ref>Kasparov (1983a), p. 117</ref>. Матч проходив у трьох американських містах ([[Нью-Йорк]], [[Сент-Луїс (Міссурі)|Сент-Луїс]], [[Новий Орлеан]]). Стейніц тричі захищав свій титул у матчах проти:
* [[Іоґан Ґунсберг|Іоґана Ґунсберга]] ([[Нью-Йорк]], [[1890]]/[[1891]]) +6-4=9
* [[Чігорін Михайло Іванович|Михайла Чігоріна]] ([[Гавана]], [[1892]]) +10-6=1
Новий чемпіон зумів зберегти свою перевагу, тому що він розвивав нові принципи міттельшпілю, особливо в закритих або напівзакритих позиціях. Стейніц казав, що його «сучасну школу» веде дві передумови: перше, що природний результат гри — нічия через властивий баланс між силами білих і чорних і, по-друге, що повна поразка — межа, але не перше завдання гри.
Стейніц розпочав кар'єру як тактичний, комбінаційний гравець у стилі Морфі. Але пізніше він став майстром позиційної гри, де центр повністю або частково блоковано нерухомими пішаками. Він став майстром позиційного та стратегічного стилю, що був протилежним до комбінаційного й тактичного стилю гри.
[[Файл:JaquesCookStaunton.jpg|thumb|left|Загальноприйнятий дизайн сучасних шахів — шахи [[Говард Стаунтон|Стаунтона]]]]
Стейніц прийшов до висновку, що в типовій позиції кожна сторона має певні маленькі переваги, які врівноважують одна одну. Напад виправдовується тільки тоді, коли баланс порушено або шахіст зробив грубу помилку, яку можна використати. Перевага Морфі в розвитку фігур була одним із шляхів порушення балансу. Але в 1870-тих, після того, як з партіями Морфі ознайомилися всі майстри, отримати перевагу в розвитку фігур ставало все важче і важче.
У 1894 році Стейніц програв двобій за шахову корону німецькому математику [[Ласкер Еммануїл|Еммануїлу Ласкеру]] з рахунком +10-5=4 на користь Ласкера. Ласкер утримував титул упродовж 27 років, найдовше серед усіх чемпіонів світу.<ref>Kasparov (1983a), p. 117</ref> Він шість разів захищав свій титул у матчах проти:
| 