Людовик Угорський: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Best (обговорення | внесок) |
Best (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 64:
=== Внутрішня політика стосовно Королівства Русі ===
У квітні 1350 р. Казимір III уклав угоду зі своїм небожем угорським королем Людовіком І, про те, що, у разі, якщо у Казиміра не буде синів, то після його смерті польські, галицькі, холмські та белзькі землі перейдуть під владу Угорщини.
В свою чергу Угорський король Людовик І «відступав свої спадкові права» на Руське королівство пожиттєво польському королю Казимирові ІІІ, який став титулярним королем Русі й додав до свого титулу „господар і спадковий володар Русі” або "пан і дідич Русі".
А в разі наявності спадкоємця в короля Польщі, володарі Угорщини повинні були сплатити визначену суму (100 тис. флоринів) відступного за королівство Руси, яке повинно було повернутись від Польщі до Угорщини.
Тим часом, під час своїх походів на Волинь та Берестє, Казимир узяв у полон короля Любарта.
Король угорський Людовик так само увійшов в Берестейсько-Дорогичинську землю. Цей похід закінчився мирною угодою між Литвою та Угорщиною й Польщею, відповідно до якої Любарта звільнили й він залишав за собою Волинські землі, проте обіцяв бути союзником проти пруських рицарів і татар. Окрім того в Литві мала бути заведена католицька єпархія.
1370 року помер польський король Казимир ІІІ, не залишивши спадкоємця, на цьому припинилося правління на польському королівському престолі династії П’ястів. Польське та Руське королівства перейшли під владу угорського короля Людовіка І Великого зі статусом персональної унії.
Людовик І одночасно став королем Угорщини, королем Польщі та королем Русі.
Офіційно Руське (Українське) королівство продовжувало вважатись окремим королівством, на рівні з Польщею та Хорватією, залежним від Угорщини, що були з'єднані персональною унією.
Угорщина тоді стала справжньою імперією, найбільшою державою в центрі Європи. Намагаючись привернути на свій бік польську шляхту Людовик І проголосив 1374 року в місті Кошиці Статут, яким підтвердив всі попередні привілеї польської шляхти й обмежив їх повинності перед королем. З цього почалась ера підвищення значення польської шляхти й обмеження авторитетності польських королів.
У 1372 року король Угорщини, бажаючи звільнити Русь від польських впливів, передав владу над Королівством Русі своєму наміснику — Князю сілезькому Володиславу Опольчику (правив до 1378), який титулував себе "Господар, пан та дідич Руської землі" та карбував власну монету. Папа Римський звертався до нього в листі як до “князя Опольського і володаря Русі” (duci Opuliensi et principi Rusciae).
Володислав був князем в Сілезії, васалом імператора Священної Римської імперії Карла ІV, походив з королівського роду П'ястів та мав далекі династичні зв'язки з королями України-Руси.
Проводив самостійну політику, а Королівство Русі при Володиславі існувало як окреме державне утворення й карбувало власні монети з гербом Королівства Русі левом.
У 1376–1378 роках тривала запекла боротьба між Владиславом Опольчиком та королем Любартом за владу в Українському королівстві. 1377 р. Любарту вдалось відвоювати Берестейські, Володимирські і Луцькі землі.
У грудні 1378 року Людовик І видав у Вишеграді грамоту, якою постановив забрати від Владислава Опольського «землю нашу Руську (Українську) з усіма її правами, землями й приналежностями у володіння Своє, своїх дітей і святої корони нашої».
В січні 1379 року угорський король призначив Владислава палатином (намісником) королівства Польщі у Краків.
У Львові перебував генеральний руський (український) староста. Безпосередню владу на місцях також мали призначені угорським королем старости; у великих містах стояла угорська залога.
Таким чином король Людовик І узяв під пряме керування Руське королівство, а Польським поставив управляти свого намісника. Відвоював у Любарта Холмську та Белзьку землі.
Помер 11 вересня 1382 року й не мав синів. Після цього династична унія між Угорщиною і Польщею розпалась.
Угорською королевою стала його середня донька Марія, яка у 1382–1385 рр. ще утримувала владу над Галичиною (Руським королівством).
А польська шляхта захотіла власного, окремого монарха й запросила на престол молодшу доньку Людовіка І, Ядвіґу (1374–1399), яку коронували у Кракові 16 жовтня 1384 року.
Поки був живий останній загальновизнаний Король Русі Любарт, це стримувало Польщу, Угорщину та Литву від остаточного розподілу українських земель.
== Діти ==
Рядок 78 ⟶ 108:
* ''[[Грушевський Михайло Сергійович|Грушевський М]].'' Історія України-Руси. — К. : Наукова думка, 1993. — Т. IV.
* ''[[Зубрицький Денис Іванович|Зубрицький Д]].'' Хроніка міста Львова. — Львів : Центр Європи, 2002.
== Посилання ==
* [http://nobhist.narod.ru/hungary.html Історія титулів королів Угорщини]
* [http://www.irekw.internetdsl.pl/dokumenty/greathistory/r13.html Галицько-Волинська держава. Вишеградський договір]
* [[https://berest.blogspot.com/2018/06/13401392.html Боротьба за спадщину Українського Королівства (1340—1392)]]
* [[https://berest.blogspot.com/2018/04/xv.html Становлення та розквіт Українського Королівства (ХІІІ-XІV ст.)]]
{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:red; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
| |||