Шахи: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Історія шахів: джерела |
м →Прадавні часи: оформлення |
||
Рядок 188:
Стародавнє походження шахів не викликає сумнівів. [[Ігри на спеціальній дошці|Ігри з фішками на дошці]] були відомі ще в 3-му—4-му тисячоліттях до н. е. У перші п'ятсот років нової ери в [[Індія|Індії]], за думкою багатьох істориків з'явилась найдавніша форма шахів — військова гра [[чатуранґа]]<ref name="Шах_енц">[http://encyclopaedia.biga.ru/enc/sport/SHAHMATI.html Шахи]{{ref-ru}}</ref>. Грали в чатуранґу четверо гравців. Хоча й [[чатуранґа]] була складною грою, що вимагала точного розрахунку, пересування фігур визначали кидком гральної кості<ref name="Шахи_уроки">[http://edufuture.biz/index.php?title=%D0%A8%D0%B0%D1%85%D0%B8_%D1%83%D1%80%D0%BE%D0%BA%D0%B8 Шахи уроки]</ref>.
На наступному етапі розвитку гра для чотирьох перетворилася в гру для двох суперників, у якій ходи вже визначали самі гравці, а не те як випадуть кубики. Нова гра отримала назву [[шатрандж]]<ref name="Шахи_уроки"/>. У 8—9 ст. шатрандж набув значного поширення в [[Арабський Халіфат|Арабському Халіфаті]]. Під час арабського періоду розвитку шахів відбувся винахід [[Шахова нотація|шахової нотації]] — способу запису партій. З'явилась велика кількість літератури з теорії дебютів, стратегії, тактики, аналізи різних типів ендшпілю<ref name="Шах_енц"/>. До країн західної Європи шахи потрапили не раніше 11 ст. Саме на цей час припадає перша згадка про шахи в літературі («Каталонський заповіт», 1010). Але гра, напевно, була відома й на 1-2 ст. раніше, про що свідчать знахідки шахових фігур, датовані [[9 століття|9-м ст.]] У Західній Європі, найвірогідніше, навчилися грі в шахи від арабів Іберійського півострова, але можливе також проникнення шахів через Аквітанію, Прованс, а також південь Апеннінського півострова. У Скандинавії та на Британських островах шахи розповсюджували вікінги<ref name="Шах_енц"/>, про що свідчить знахідка кількох комплектів шахових фігур на о. Льюїс, що датовані [[1200]] р.
[[Файл:Shatranj.jpg|thumb|left|Іранські керамічні шахи ([[Нішапурський шаховий набір|нішапурський набір]])]]
Спочатку [[Римо-католицька церква|католицька церква]] вважала шахи азартною грою, та спробувала заборонити їх, але вже в [[1400]] році всі заборони було знято. З 11—12 ст. шахи вважались одним із найрозповсюджених розваг феодальних вельмож. Шахи навіть увійшли до програми лицарського виховання<ref name="Шах_енц"/>. Шахи згадуються в низці відомих літературних творів того часу («[[Пісня про Роланда]]», «[[Трістан та Ізольда]]», «Роман про Розу» та ін.). Потрапивши до Європи, шахи зазнали деяких змін, а саме шахівниця стала двоколірною (до цього всі клітини шахівниці були білого кольору). Вперше така шахівниця згадується вже в 11 ст<ref name="Шах_енц"/>. У другій половині 15 ст. у Західній Європі з метою прискорення темпу гри слон та королева стали набагато сильнішими. Також було остаточно затверджено право ходу пішаком із початкової позиції на дві клітини<ref name="Шахи_уроки"/>.
До другої половини 19-го ст. у шахах панувала так звана [[Італійська школа (шахи)|італійська школа]]<ref name="Шахи_уроки"/>. Створення [[Італійська школа (шахи)|італійської школи]] у шахах пов'язують із творчістю італійських шахістів 16—17 ст. Їхні партії зібрані у творах [[Джуліо Чезаре Полеріо]], [[Джоакіно Ґреко]], [[Алессандро Сальвіо]], [[П'єтро Каррера|П'єтро Каррери]], [[Доменіко Лоренцо Понціані]] та ін. Їх вирізняло прагнення до гамбітної гри, до жертв шахового матеріалу заради виграшу часу, для розвитку фігур, відкриття ліній та створення атаки на короля. Для їхньої гри характерні стрімкі атаки, ефектні комбінації, що закінчувалися [[мат (шахи)|матом]]. Захищатися італійські майстри не хотіли, віддаючи перевагу контратаці.
| |||