Весна: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м →Весна в українській народній культурі: оформлення |
→Весна в українській народній культурі: вікіфікація, оформлення |
||
Рядок 46:
А в собі носить яєчко — емблему сонця-життя, народження, воскресіння. Тому майже всі птахи надзвичайно цінувались у наших пращурів, та й тепер шануються. Був у давнину звичай тримати всю зиму пташатко в хаті, а на Благовіщення випускати на волю. Завжди ранньою весною прилітних птиць годували, годують й тепер. Птахи завжди були улюбленцями наших предків.
Протягом віків сформувався стрункий весняний обряд — закликання весни піснями,
У обрядодії зустрічі птахів беруть участь дівчата і хлопці. Випікається весняне печиво у вигляді пташок- «жайворонків», голубків, які роздавали дітям… Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку (паняночку), прикрашали її стрічками й [[український вінок|віночком]]. Взявши в руки «жайворонки», паняночка звертається до старшої жінки: Благослови, мати, Весну закликати!
Весну закликати, Зиму проводжати, Зимочку в візочку, Літечко в човночку!
Рядок 66:
: ''Зиму проводжати!''
Першими прилітають жайворонки (ще в XV? столітті це були свійські птахи){{сумнівно}}, тому їм присвячено багато весняних співанок:
: ''— Чом же ти, жайворонку, рано з [[Вирій|Вирію]] прилетів,''
: ''Іще по горах сніженьки лежать,''
: ''Іще по долинах криженьки стоять!''
Рядок 76:
Звертаються також до соловейка:
: ''— Ой ти соловейку, ти ранній пташечку,''
: ''Ой чого так рано із Вир'ячка вийшов?'' : '' — Не сам же я вийшов,'' : ''Дажбог мене вислав,'' : ''Дажбог мене вислав і ключики видав:'' : ''З правої ручейки літо відмикати,'' : ''З лівої ручейки зиму замикати.'' : ''А ще по горах сніги лежали,''
: ''А по дорогах криги стояли.'' : ''Я тії сніги ніжками потопчу,''
: ''Я тії криги крильцями поб'ю,'' : ''І кубелечко я собі зів'ю,'' : ''І в кубелечку діток наведу.'' У веснянках звучать звертання і до гусей, качок, лелек, зозуль, ластівок. Їм ставлять запитання про майбутній урожай, просять принести тепле літечко.
: ''Лелеко-лелеко, до осені далеко?''
Або:
: ''Чорногузу, дядьку,''
: ''Зроби мені хатку,''
: ''І ставок, і млинок,''
: ''І вишневенький садок.''
Або:
Рядок 94 ⟶ 108:
Весна час пробудження природи. Тому молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри. До наших днів збереглися такі ігри, це і «Довга лоза», і «Котик і мишка», і «Подоляночка», які супроводжувалися піснями. Період від Стрітення (зустрічі зими з весною) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства. Остаточний прихід весни припадав на Благовіщення і закінчувався літнім сонцестоянням — на Купайла. Відоме таке прислів'я — «До Благовіщення кам'яна весна».
В народному календарі було свято, що присвячене птахам — це Сороки (Сорочини) або Жайворонки. Так називаються і обрядові коржики у вигляді пташок, які печуть в цей день дітям, щоб вони, ходячи вулицями, закликали птахів з вирію. Діти бігали з тим печивом по селу, підкидали вгору, імітуючи пташиний політ, і викрикували весняні заклики до птахів:
: Пташок викликаю з теплого краю, : Летіть, соловейки, на нашу земельку, : Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки! : Вилинь, вилинь, гоголю
Винеси літо, літечко, зеленеє житечко, Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!▼
: Винеси літо з собою!
: Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,
Діти вірили, що після таких закликів птахи і весна не забаряться. А щоб пернатим друзям не було сутужно, залишали для них крихти своїх коржиків, а іноді і цілих «жайворонків», повісивши їх на гілочки дерев.
«На цей день прилітає з вирію сорок жайворонків, а баби печуть сорок птичок, розносять їх по хатах та роздають дітям, щоб гуси неслися, щоб яйця не псувалися і щоб гусенята плодилися», — пише [[Воропай Олекса Іванович|О. Воропай]] — один із найшанованіших знавців традицій нашого народу. Це свято потім увійшло в церковний календар під назвою «Сорок святих».
З птахами пов'язано також чимало обрядів і на [[Благовіщення]]. Якщо хлопці помітили бузька (лелеку), то показували йому священні хлібці, випечені спеціально для цього, й кричали: «Бусень, бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита [[сніп#У господарстві|копу]]!»
Дівчата ж, зустрівши ластівку, брали жменю землі, несли її на город і там розсипали, щоб рясно вродив кріп.
Рядок 122 ⟶ 143:
Матері печуть з тіста «пташок», з якими діти бігають, закликаючи їх прилетіти: Період від Стрітення (зустрічі зими з весною) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства.
Остаточний прихід весни припадав на Благовіщення і закінчувався літнім сонцестоянням — на [[Свято Купала|Купайла]].
Відоме таке прислів'я — «До Благовіщення кам'яна весна».
За народними віруваннями на Благовіщення Бог «благословляє всі рослини», а тому вважалося великим гріхом виконувати будь-яку важливу роботу. На Благовіщення закінчується період, коли не можна було «рушити землі» — «ні копати, ні кілля забивати, бо вона відпочиває і їй болітиме». Українські селяни і дотепер дотримуються давнього звичаю — до Благовіщення не тільки не копають городів, але й не зводять [[пліт (огорожа)|тинів]].
З приходом і поширенням
Християнська церква каже, що воно засноване у пам'ять про сповіщення архангелом Гавриїлом Діві Марії про майбутнє народження Ісуса. Святкування Благовіщення Пресвятої Богородиці почалося у Східній Церкві наприкінці IV або на початку V ст. Цісар Маврикій (582—602) робить цей празник обов'язковим у всій Візантійській державі. Церква каже, що у цей день звичайно виконують традиційний обряд — випускають на волю птахів, які символізують святий дух.
Рядок 134 ⟶ 155:
: ''Винеси літо з собою.''
: ''Вилетіла гуля горою — ''
: ''Винесла літо з собою''.
== Загукання пташок з Вирію ==
| |||