Науменко Володимир Павлович: відмінності між версіями

У березні [[1917|1917]] року]] протягом двох тижнів тимчасово очолював [[Українська Центральна Рада|Українську Центральну раду]] до повернення із заслання [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]]. Потім відмовився увійти до Центральної Ради. Міністр освіти та мистецтв в останньому уряді гетьмана [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] з 14 листопада по 14 грудня 1918 р.<ref>''Лікарчук І. Л.'' Міністри освіти України: в 2-х т. – тТ. 1 (1917 – 1943 рр.) – К. : Видавець Ешке О. М. Ешке, 2002. – сС. 84-90. — ISBN 966-557-096-Х.</ref>

Заарештований [[7 липня]] [[1919]] року [[Надзвичайна комісія|ЧК]], протягом 24 годин засуджений та розстріляний за так звану «контрреволюційну діяльність». Реабілітований [[13 грудня]] [[1991]] року.

[[Файл:Бульвар Тараса Шевченко 18 Киев 2012 01.JPG|міні|ліворуч|150пкс|Колишнє приміщення [[Друга київська гімназія|Другої київської гімназії]], де навчався, а згодом і вчителював Володимир Науменко]]

Народився [[19 липня]] [[1852]] року в [[Новгород-Сіверський|Новгороді-Сіверському]], де батько&nbsp; — Павло Осипович Науменко працював директором гімназії.

Про свій родовід Науменко писав так<ref name="Пайкова">Цит. за ''Пайкова Е. В.'' [http://www.history.org.ua/JournALL/journal/1998/6/9.pdf Пайкова Е.&nbsp;В.&nbsp;Володимир Науменко (1852–1919).] // Український історичний журнал. — 1998. — №&nbsp;6, 1998&nbsp;р6.]</ref>:

Дитинство провів у [[Новгород-Сіверський|Новгороді-Сіверському]] і [[Біла Церква|Білій Церкві]], а з 1861 іроку й до смерті жив у Києві. 1868 року закінчив [[Друга київська гімназія|Другу київську гімназію]]. У гімназії Науменко вчився разом з [[Русов Олександр Олександрович|Олександром Русовим]], з яким дружив усе життя. Важливим для формування світогляду Науменка було знайомство з батьковим другом, українським енциклопедистом [[Максимович Михайло Олександрович|Михайлом Максимовичем]]. 12 вересня 1869 року Володимир Науменко був зарахований «своєкоштним» слов'яно-російського відділення історико-філологічного факультету [[Київський університет|Київського університету]], який він закінчив 31 травня 1873 року. Зразу після університету Науменко працював у підготовчому класі рідної [[Друга київська гімназія|Другої київської гімназії]].

[[18 жовтня]] [[1874|1874]] року]] Володимир Науменко одружився з Вірою Миколаївною Шульгіною, сестрою відомого історика [[Шульгин Яків Миколайович|Я.&nbsp; М.&nbsp; Шульгіна]], яка на той час вже закінчила [[Київський інститут шляхетних дівчат]] і за відмінне навчання була нагороджена «малим золотим шифром імператриці Марії Олександрівни». Вони щасливо прожили 45 років, викохавши двох синів — Сергія та Павла.

Життя В.&nbsp; П.&nbsp; Науменка було тісно пов'язане з українським національним рухом. На початку 1870-х він став членом київської «[[Стара Громада|Старої громади]]», з 1875 року&nbsp; — її скарбником, з 1876 року увійшов до складу так званої групи дванадцяти&nbsp; — тих членів «Старої громади», які після видання [[Емський указ|Емського указу]] прийняли рішення перенести свою діяльність за кордон. Науменко редагував матеріали перед їхнім відправленням за кордон до [[Михайло Драгоманов|Михайла Драгоманова]], який займався питаннями друку цих матеріалів у [[Женева|женевській]] друкарні. З початку 1900-х років Науменко фактично очолював «Стару громаду». Він також активно працював у Південно-Західному відділі [[Російське географічне товариство|Російського географічного товариства]], створеному 1873 року за ініціативи членів «Старої громади». У 1906–1910 роках Науменко був активним членом київської «[[Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка|Просвіти]]». 1902 року придбав на своє ім'я ділянку землі, на якій знаходилася могила Тараса Шевченка, і взяв на себе всі клопоти з упорядкування і догляду за нею.

[[Файл:KyivskayaStarina.jpg|міні|праворуч|170пкс|Обкладинка часопису «[[Кіевская старина]]» за часів редакторства Науменка]]

У [[1893]]–[[1906]] роках Науменко працював на посаді головного редактора, а з 1902 року&nbsp; — ще й видавця щомісячного історико-етнографічного та літературного журналу «[[Кіевская старина]]» (''Київська минувшина''). Автор 115 журнальних публікацій.

У журналі публікувалися статті, в яких відстоювалося право українського народу на власну мову, а наприкінці 1890-х років журнал став учасником дискусії про самостійність української мови та літератури й про їхнє місце серед інших слов'янських мов. Відома полеміка, що її на сторінках журналу Науменко вів з [[Флоринський Тимофій Дмитрович|Т.&nbsp; Д.&nbsp; Флоринським]], який відмовлявся визнавати українську мову окремою мовою, а не «малоросійським наріччям» (пор.: Науменко В. Решен ли проф. Т.&nbsp; Д.&nbsp; Флоринским вопрос о книжной малорусской речи? // Киевская старина.&nbsp; — 1900.&nbsp; — No 1.).

Журналістська діяльність Науменка була пов'язана і з іншими періодичними виданнями: наприкінці 1870-х&nbsp; — початку 1880-х років він співпрацював з газетою «Труд», 1898 року брав участь у створенні газети «Киевские отклики», у 1905–1906 роках спільно з І.&nbsp; Лучицьким заснував газету «Свобода та право»&nbsp; — орган київського комітету партії кадетів. Наприкінці 1906 року він отримав свідоцтво на право видання в Києві журналу «Україна», який мав стати наступником «Київської старовини», однак видання було припинено вже наприкінці 1907 року.

[[Файл:DSC07211-Ярославів Вал,25.JPG|міні|праворуч|200пкс|[[Гімназія Володимира Науменка]], зараз&nbsp; — Школа мистецтв імені Михайла Вериківського]]

Крім двох згаданих гімназій, В.&nbsp; Науменко викладав також у [[Фундуклеївська жіноча гімназія|Фундуклеївській жіночій гімназії]] (з 1889&nbsp; р.) і [[Володимирський кадетський корпус|Володимирському кадетському корпусі]] (з 1893 р). 1 січня 1893 року був нагороджений орденом Святої Анни II ступеня, а через чотири роки&nbsp; — орденом Святого Володимира IV ступеня. Ще через рік, 28 лютого 1898 року, був удостоєний звання заслуженого вчителя<ref name="history.vn.ua"/>.

Володимир Павлович увійшов в історію української педагогіки не лише як блискучий вчитель-практик, але й як досвідчений методист-новатор і теоретик. Майже щороку від різних земських управ йому надходили запрошення очолити літні вчительські курси і він не відмовлявся. Він систематично проводив методичні заняття з педагогами недільних шкіл Київського товариства грамотності, головою якого він був у 1897–1907. Протягом багатьох років його запрошували перевіряти знання вихованців київських дитячих притулків. Ці своєрідні іспити В.&nbsp; Науменко перетворював на зразкові уроки не тільки для учнів, а в першу чергу для вчителів і вихователів.

В Інституті рукописів ім. В.&nbsp; І.&nbsp; Вернадського зберігаються тексти лекцій за різні роки, які Володимир Павлович Науменко читав учителям народних шкіл.

1905 року Володимир Науменко відкрив [[Гімназія Науменка|власну приватну гімназію]], яка вважалася однією з найкращих у місті. 1912 року вона стала базовою при Товаристві сприяння середній освіті. Свого часу в ній навчався [[Рильський Максим Тадейович|М.&nbsp; Т.&nbsp; Рильський]], який високо оцінював діяльність її директора<ref>Див. про це: [[Віра Агеєва]]. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи.&nbsp; — [[Київ]]: видавництво «Книга», 2012, с. 24-29</ref>.

Про педагогічний талант Науменка згадує літературознавець [[Петровський Мирон Семенович|Мирон Петровський]] у зв'язку з його викладанням у колегії Павла Галагана (80-ті роки 19 ст.), аналізуючи вцілілі учнівські письмові роботи колегіанта Володимира Грабаря<ref>''Петровський М.'' Городу и миру. Киевские очерки / М. Петровский.&nbsp; — К. : Изд. дом А+С: Дух і Літера, 2008.&nbsp; — сС. 20. Цит. за: [[Віра Агеєва]]. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи.&nbsp; — [[Київ]]: видавництво «Книга», 2012, с. 26</ref>: {{початок цитати}}У розподілі тем чітко простежується педагогічний задум. Спершу пропонуються теми простодушно-описові, побутові та початківськи літературні. З другого класу йдуть теми власне літературні&nbsp; — історичні й теоретичні, а також етичні. Що далі, в старших класах? Тут викладач вводить вихованця в коло тем, що їх інакше, як культурологічними, не назвеш, і вони всотують попередні, підіймають їх на вищий мислительний рівень, даючи учневі змогу розкрити себе, своє вміння самостійно мислити, підготовленість до розв'язання складних буттєвих проблем, розуміння смислу й конкретних ситуацій культури. {{кінець цитати}}

[[Файл:Slovar Hrinchenka 1907.jpg|міні|ліворуч|200пкс|«[[Словарь української мови|Словарь української мови Грінченка]]», що мав би називатися «Словар Науменка і Грінченка»]]

[[1888]] року Науменко підготував до друку свій «Опыт грамматики малорусского языка», проте цензура не пропустила цю працю. Науменкові довелося трохи схитрувати, і 1889 року праця таки була опублікована в Києві під назвою «Обзор фонетических особенностей малорусской речи». Науменко й далі працював над українською граматикою. 1917 року він видав невелику монографію «Загальні принципи українського правопису», а 1918 року&nbsp; — «Руководство для изучения украинского языка в русских школах». У той же час разом з [[Житецький Гнат Павлович|Г.&nbsp; Житецьким]], [[Трегубов Єлисей Кіпріянович|Є.&nbsp; Трегубовим]] та [[Стебницький Петро Януарійович|П.&nbsp; Стебницьким]] працював над «Просторим російсько-українським словником». Працював також у Правописній комісії Міністерства освіти, що її очолював [[Іван Огієнко]]. Результатом роботи комісії були «Найголовніші правила українського правопису», опубліковані [[1918]] року<ref name="Пайкова"/>.

[[1905]] року Науменко як один з експертів у складі української делегації вирушив до Петербурга, щоб переконати тодішнього прем'єр-міністра С.&nbsp; Вітте скасувати обмеження щодо української мови. Він брав участь у роботі комісії [[Петербурзька академія наук|Академії наук]], утвореної під головуванням академіка [[Корш Федір Євгенович|Ф.&nbsp; Е.&nbsp; Корша]] для обговорення за пропозицією Комітету міністрів питання про скасування обмежень українського друку. До комісії увійшли академіки [[Заленський Володимир Володимирович|В.&nbsp; В.&nbsp; Заленський]], [[Лаппо-Данилевський Олександр Сергійович|О.&nbsp; С.&nbsp; Лаппо-Данилевський]], [[Ольденбург Сергій Федорович|С.&nbsp; Ф.&nbsp; Ольденбург]], [[Фамінцин Андрій Сергійович|А.&nbsp; С.&nbsp; Фамінцин]], [[Фортунатов Пилип Федорович|П.&nbsp; Ф.&nbsp; Фортунатов]], [[Шахматов Олексій Олександрович|О.&nbsp; О.&nbsp; Шахматов]].

[[18 лютого]] [[1905]] року екстрені Загальні збори Академії наук обговорили доповідь комісії, написану О.&nbsp; О.&nbsp; Шахматовим. У доповіді була категорична вимога дозволити українському народу говорити публічно та друкуватися рідною мовою. Загальні збори Академії схвалили доповідь комісії. Доповідь та постанову Загальних зборів було надіслано до міністерства народної освіти, проте чиновники не дали цим документам ходу<ref>[http://www.ukrstor.com/ukrstor/sokolov_lib-int.html Російська ліберальна інтелігенція та політичне українофільство]</ref><ref>[http://www.ras.ru/FStorage/download.aspx?id=aae9c0ba-ceae-4cae-96f4-775bed1b4a53 Доктор історичних наук А.&nbsp; В.&nbsp; Предтеченський, кандидат історичних наук А.&nbsp; В.&nbsp; Кольцов. З історії Академії наук у період революції 1905–1907 років]</ref>.

Ще на початку 1880-х років Науменко спільно з іншими членами «Старої громади» взявся за збір матеріалів для [[Словарь української мови|словника живої української мови]]. В кінці десятиліття Науменко та [[Тимченко Євген Костянтинович|Є.&nbsp; Тимченко]] почали редагування зібраних матеріалів, а 1896 року за згодою керівника міністерства внутрішніх справ словник на перші дві літери алфавіту був розісланий передплатникам як безкоштовний додаток до журналу «Киевская старина».

Тривалий час основну роботу над словником безоплатно здійснював Науменко<ref>[[Євген Чикаленко]] писав у своїх спогадах, що «особисто наполягав, аби за працю Науменка над словником платили гроші. Але Науменко як педантичний безсеребреник не хотів брати платні за громадську роботу». Цит. за виданням Чикаленко Євген, Спогади (1861–1907).&nbsp; — ЧастинаЧ. II.&nbsp; — сС. 99.</ref>, та перевантаженість справами редакції та гімназії змусила його шукати собі помічника. Окрім того стало відомо, що існує можливість подати Словник в Академію наук на здобуття премії Миколи Костомарова, тож справу слід було прискорити. Було створено комісію в складі Є. Тригубова, В. Бернштама та Є. Чикаленка, яка почала переговори з Борисом Грінченком. [[Борис Грінченко]] погодився довершити працю Науменка, Тимченка та інших громадівців за умови відповідної оплати та публікації словника тільки під одним своїм іменем. [[Стара Громада]] виділяла на оплату праці Грінченка 100 рублів на місяць та не погоджувалася з тим, що спільна праця буде підписана виключно іменем Грінченка. [[Євген Чикаленко]] писав у своїх спогадах<ref>Чикаленко Євген, Спогади (1861–1907).&nbsp; — Частина II.&nbsp; — с. 100.</ref>: {{початок цитати}} На заголовку Словника мало не розбилися наші переговори… Грінченко напосідав на тому, що він сам зредагує всі літери, аби на заголовку стояло тільки одне його прізвище. Нам хотілося, щоб на словнику стояло і ім'я Науменка, бо він поклав на нього багато праці, і справедливість вимагає моральної заплати за ту безкорисну роботу протягом багатьох років. {{кінець цитати}}

Чимало наукових праць Науменка&nbsp; — з історії української літератури. Були опубліковані окремі розвідки про творчість [[Іван Котляревський|Івана Котляревського]], [[Григорій Квітка-Основ'яненко|Григорія Квітки-Основ'яненка]], [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], [[Леонід Глібов|Леоніда Глібова]], [[Морачевський Пилип Семенович|Пилипа Морачевського]] та інших<ref name="Пайкова"/>.

В останні роки життя Науменко публікував багато матеріалів з історії української літератури, що мали увійти у збірку під назвою «Пропілеї». Перший неповний варіант збірки було опубліковано ще за життя. Він одержав схвальні відгуки насамперед через використання ''наукових методів'' для аналізу історії української літератури XIX століття<ref>Про це йшлося у схвальній рецензії С. Шевченка, опублікованій в журналі «[[Книгарь]]». Книгарь.&nbsp; — 1919. №&nbsp; 3-24.&nbsp; — с. 1607–1610.</ref>.

Науменко багато зробив для віднайдення й оприлюднення архівних документів, пов'язаних з українською історією та літературою, зокрема він розшукав і опублікував кілька автографів Тараса Шевченка<ref>[[Віра Агеєва]]. Мистецтво рівноваги. Максим Рильський на тлі епохи.&nbsp; — [[Київ]]: видавництво «Книга», 2012, с. 27</ref>.

Науменко багато уваги приділяв вивченню українського фольклору. На думку академіка [[Пипін Олександр Миколайович|О.&nbsp; Пипіна]], Володимир Науменко був одним з найвидатніших тогочасних етнографів<ref name="Пайкова"/>.

{{OldStyleDate|17|березня||4}} у Києві була сформована [[Українська Центральна Рада|Українська Центральна рада]], В.&nbsp; П.&nbsp; Науменка було обрано заступником її голови та покладено на нього обов'язки голови до повернення із заслання [[Грушевський Михайло Сергійович|М.&nbsp; С.&nbsp; Грушевського]], що був заочно обраний головою Центральної Ради. Проте, з поверненням Грушевського, Науменко здав повноваження та відмовився увійти до складу Центральної Ради, оскільки, за власними заявами, політика, а тим більше революційна діяльність, його ніколи не приваблювали.

На перших зборах відродженої київської «[[Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка|Просвіти]]» Науменко був обраний главою її тимчасового правління, зайняв посаду помічника першого українського попечителя Київського навчального округу [[Василенко Микола Прокопович|М. Василенка]] (з літа 1917 року&nbsp; — попечителя округу). Ще в березні 1917 року Науменко надрукував у газеті «Киевская мысль» статтю «Націоналізація школи в Україні», в якій виклав свою програму українізації початкової, середньої та вищої школи.

І в цій статті, і в своїх численних виступах він закликав враховувати реальності, що склалися за кілька століть,&nbsp; — якщо українізацію сільських шкіл він вважав можливим розпочати негайно, то в містах з переважанням російської мови це слід було робити поступово, в міру підготовки необхідної кількості вчителів, які могли б викладати українською мовою.

[[6 лютого]] [[1919]] року Київ був захоплений військами [[Червона Армія|Червоної Армії]]. [[7 липня]] Науменко був заарештований [[Надзвичайна комісія|ЧК]], допитаний слідчим В. Вітлицьким, засуджений та розстріляний вже наступного дня за звинуваченням у контрреволюційній діяльності<ref>Див.: Архів СБУ, 68428 ФП, арк. 6-7 та 23, справа №&nbsp; 32.</ref>. Довідавшись про арешт Науменка, 9 липня свій протест надіслали перший президент УАН академік [[Вернадський Володимир Іванович|В.&nbsp; І.&nbsp; Вернадський]] та секретар-академік [[Агатангел Кримський|А.&nbsp; Ю.&nbsp; Кримський]], але вирок було вже виконано. Науменка розстріляв комендант ВУЧК Терехов. Разом з Науменком чекісти розстріляли також юриста Е.&nbsp; Ф.&nbsp; Богуцького та популярного київського адвоката С. Горбунова.<ref name="history.vn.ua"/>.

* Известие о замечательном происшествии.//Киевская старина, 1883 г., №&nbsp; 6, сС. 224–228.

* Новелла [[Боккаччо|Боккачио]] в южнорусском стихотворном пересказе 17—18 вв., 1885.

* Хронографы южно-русской редакции//Журнал министерства народного просвещения, 1885, №&nbsp; 5.

* Новеллы Бокаччио в южно-русском пересказе XVII–XVIII&nbsp; вв.//Киевская старина, 1885, №&nbsp; 6.

* Происхождение думы о Самойле Кишке//Киевская старина, 1886.

* К литературе рождественских и пасхальных вирш.&nbsp; — КС, 1888 г., №&nbsp; 1-3, сС. 271–282.

* О задачах преподавания отечественной словесности : Речь, произнесённая на торжественном акте Киевской 2-ой гимназии 4 октября 1888 года. К., 1888 ;

* К истории открытия Немировской гимназии // Киев. старина. 1888. №&nbsp; 12 ;

* Обзор фонетических особенностей малорусской речи. К., 1889 ;

* О фонетических особенностях малорусской речи // Киев, 1889.

* Несколько данных о состоянии Киевского ученого округа в 1835 г. // Киев. старина. 1890. №&nbsp; 1 ;

* Памятник украинской литературы конца 18 века. // Киевская старина, 1891 г., №&nbsp; 1, сС. 154–161.

* Указ Киевского митрополитанского коллегиума о кулачных боях и вечерницах // Киев. старина. 1891. №&nbsp; 2 ;

* Примерная программа преподавания русского языка в низших классах Киевской 2-ой гимназии. К., 1894 ;

* Справка о практических занятиях студентов по предмету российской словесности в первые годы жизни Университета св. Владимира // Киев. старина. 1894. №&nbsp; 4 ;

* Александр Фёдорович Кистяковский: биографический очерк с отрывками их рукописной автобиографии его.&nbsp; — КС, 1895 г., №&nbsp; 1, отд. 1, сС. 1&nbsp;— 431–43.

* Слово о полку Игореве как памятник дружинной поэзии//Киевская старина, 1895, №&nbsp; 12

* Примерная программа преподавания русской словесности в курсе мужских классических гимназий. К., 1896 ;

* Коллегия Павла Галагана в Киеве // Киев. старина. 1896. №&nbsp; 12 ;

* Отчёт о занятиях на временных учительских курсах, устроенных Пирятинским земством в 1897 году, с 10 июня по 10 июля, по предмету обучения в школе родному языку // Пирятинское уездное земство : Пед. курсы в г. Пирятине. Сост. рук. курсов В.&nbsp; П.&nbsp; Науменком и М.&nbsp; Ф.&nbsp; Базаревичем. Полтава, 1898 ;

* Книжная речь у малороссов и русинов // Киевская старина.&nbsp; — 1899.&nbsp; — No№ 1.

* Решен ли проф. Т.&nbsp; Д.&nbsp; Флоринским вопрос о книжной малорусской речи? // Киевская старина.&nbsp; — 1900.&nbsp; — No№ 1.

* [http://izbornyk.org.ua/rizne/star23.htm Памяти В.&nbsp; С.&nbsp; Гнилосырова] // Киевская старина.&nbsp; — 1901.&nbsp; — Т. 72.&nbsp; — №&nbsp; 2. Отд. 1.&nbsp; — С. 301–307.]

* Из бесед воспитателя со своим отделением // Пед. сб. 1901. №&nbsp; 4 ;

* Какая история нужна в средней школе // Пед. сб. 1904. №&nbsp; 8, 9 ;

* К украинскому вопросу // Киев. старина. 1905. №&nbsp; 5 ;

* До історії указа 1876 року про заборону українського письменства // Україна. 1907. №&nbsp; 5;

* Найближчі відгуки указа 1876 року про заборону українського письменства // Україна. 1907. №&nbsp; 6 ;

* Листи Я.Головацького до М.Максимовича та Платона Лукашевича.&nbsp; — ЗУНТК, 1915&nbsp; р., т. 16

* Александр Александрович Русов: его общественная и литературно-научная деятельность на Украине и для Украины.&nbsp; — Укр. жизнь, 1916 г., №&nbsp; 1, с. 33&nbsp; — ; №&nbsp; 3, с. 14.

* Национализация школы в Украине // Киев. мысль. 1917. 23 марта ;

* Загальні принципи українського правопису. К., 1917 ;

* Вопрос о преподавании на украинском языке // Киев. мысль. 1917. 28 апреля ;

* Руководство для изучения украинского языка в русских школах. К., 1918 ;

* Нові матеріали для історії початків української літератури XIX віку. К., 1918 ;

* Старогромадська бібліотека в Києві // Книжк. вісн. 1919. №&nbsp; 1 (опубліковано в день розстрілу Науменка);

* В чім моя провинність з педагогічного боку // ІР НБУВ. Ф. 2, №&nbsp; 4366, арк. 1-7 ;

* Элементарный диктант : Учебник // ІР НБУВ. Ф. 1. №&nbsp; 876 ;

* Лекції з методики викладання російської мови // ІР НБУВ. Ф. 1. №&nbsp; 871 ;

* Материалы по реформе средней школы // ІР НБУВ. Ф. 1. №&nbsp; 636 ;

* О значении художественных отрывков в хрестоматиях школьного возраста и о приёмах чтения их // ІР НБУВ. Ф. 1. №&nbsp; 674, арк. 1-7 ;

* Питання про освіту // ІР НБУВ. Ф. 1. №&nbsp; 880 ;

* Программа преподавания предмета русского языка // ІР НБУВ. Ф. 1. №&nbsp; 632 ;

* Тетрадь по специальной методике русского языка // ІР НБУВ. Ф. 1. №&nbsp; 873 ;

* Фонетические особенности малорусской речи // ІР НБУВ. Ф. 1. №&nbsp; 676 ;

* Школа в обновляющейся России // ІР НБУВ. Ф. 2. №&nbsp; 635.

== ЛітератураПримітки ==

* [http://www.history.org.ua/JournALL/journal/1998/6/9.pdf Пайкова Е.&nbsp; В.&nbsp; Володимир Науменко (1852–1919). Український історичний журнал №&nbsp; 6, 1998&nbsp; р.]

* [http://www.spadshina.com/programs/vidatni-ukrayintsi/naumenko-volodimir-pavlovich/ Українська педагогіка в персоналіях. Х-ХІХ століття / За редакцією О.&nbsp; В.&nbsp; Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах.- К.: «Либідь», 2005, кн. 1., «Науменко Володимир Павлович» С. 516–524.]

* [http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Npifznu/2007_21/21/negodchenko.pdf Негодченко О.&nbsp; П.&nbsp; Журнал «Киевская старина» (1882–1906) як оригінальне та унікальне явище української культури]

* [http://librar.org.ua/sections_load.php?s=culture_science_education&id=351 І.&nbsp; В.&nbsp; Скоропад, кандидат педагогічних наук, доцент (Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини) «В. Науменко як новатор в освітньому просторі України другої половини ХІХ ст.&nbsp; — початку ХХ ст».]

* [http://librar.org.ua/sections_load.php?s=culture_science_education&id=3301 Скоропад І. В.: Науково-просвітницька діяльність В.&nbsp; П.&nbsp; Науменка (1852–1919). Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук.&nbsp; — Київ: Інститут педагогіки АПН України, 2005]

* [http://www.bbc.com/ukrainian/blogs-40656106 Володимир Науменко: за що розстріляли учителя Рильського?] // bbc.com