Нікколо Макіавеллі: відмінності між версіями

Хоча Мак'явеллі й був обмежений [[гуманізм|гуманістичною]] вірою в [[циклічність історії]], він розгорнув складніший економічний та соціальний [[аналіз]] проблеми [[конфлікт]]у в своїй праці пізнього періоду «Istorie Fiorentine». Нарівні з цим аналізом і природним [[детермінізм]]ом Макіявеллі стоїть його [[теорія]] держави як органічної [[система|системи]], що керується власними законами розвитку і задовольняється самовиправданням з огляду на свій розквіт. Це спонукало Майнеке в [[1924]] році назвати його «першою людиною, яка відкрила справжній raison d'etat (державний інтерес)». Як послідовно доводив Гайнц Пост, концепції суспільної необхідності та ratio publicae utilitatis (суспільної корисності) були добре відомі в пізньому Середньовіччі, але на відміну від свого сучасника Гвіччіардіні ([[1483]]–[[1540]]) Мак'явеллі не вживав вислову ragione de stato (державний інтерес) і не стверджував, що мета виправдовує засоби; скоріше він твердив, що успіх правителя підтверджується вердиктом народу, і йому пробачать ужиття певних заходів, якщо це призведе до успіху, бо в політиці, «де не існує морального суду, судять за результатами». У всякому разі, якщо й не настільки своєрідне, як про це твердив Майнеке, проте часте вживання Макіявеллі слова stato ([[держава]]) та наголос на необхідності розмежування успішної політичної діяльності і традиційної [[мораль|моралі]] свідчать про його завбачливість в усвідомленні проблем, що виникали під тиском зростання влади світської держави…

 

 

Моделлю для Макіявеллі слугувала [[Римська республіка]], і хоч у ті часи та згодом його звинувачували в некритичному захопленні Римом і бракові реалізму, створене ним [[1506]] року міське ополчення та його проект державного устрою Флоренції [[1520]] року показали практичну значущість його ідей. У руках Мак'явеллі і його сучасників класичний республіканізм також слугував засобом виправдання державної могутності, що зростала; [[1520]] року Мак'явеллі написав у «Роздумах»: «Я переконаний в тому, що найвищий подвиг, який можна звершити і який є наймилішим для Бога, — це те, що ти зробив для власної країни». Нещодавно Галлюїнґ доводив, що республіканець Макіявеллі пропонує жорстку теорію силової політики, яка цілковито збігається з політичною аргументацією, висунутою в «Державці». Важливу роль у сучасних дослідженнях відіграє концептуальний аналіз, за допомогою якого Скіннеру нещодавно вдалося розв'язати проблему республіканізму Макіявеллі: «Державець» і «Роздуми…» потребують різного підходу як складові двох різних літературних традицій з відмінними призначеннями. Аналіз способів уживання Мак'явеллі таких понять, як gloria, virtu, fortuna ([[Слава (значення)|слава]], [[чеснота]], [[доля]]) тощо, допоміг прояснити його політичний [[лексикон]], тоді як з огляду на соціальний і «[[гендерний]]» підходи його політичну думку намагаються інтерпретувати в ширшому контексті.

** {{SM}} ''(передрук)'' Ніккольо Макіявеллі. ''[[:s:Володар|Володар]]''. Переклад з італійської: Михайло Островерх. Нью-Йорк: G. A. Press, 1976. 162 стор.

* Нікколо Мак'явеллі. ''Флорентійські хроніки. [[Державець (книга)|Державець]]''. Переклад з італійської: [[Перепадя Анатоль Олексійович|Анатоль Перепадя]]. Київ: Основи, 1998. 492 стор. ISBN 966-500-101-9

** ''(передрук)'' Нікколо Мак'явеллі. ''Флорентійські хроніки. Державець''. Переклад з італійської: Анатоль Перепадя; передмова: Ада Бичко. Харків: Фоліо, 2013. 511 стор. ISBN 978-966-03-3849-4

** ''(передрук)'' Нікколо Мак'явеллі. ''Флорентійські хроніки. Державець''. Переклад з італійської: Анатоль Перепадя. Харків: Будинок друку, 2013. 470 стор. ISBN 978-966-97238-5-7

== Посилання ==

{{Wikiquote}}

* [http://chtyvo.org.ua/authors/Machiavelli_Niccolo/Volodar_vyd_1934/ Микола Макявель. Володар. — Львів, 1934] на сайті е-бібліотеки «Чтиво»

* [http://diasporiana.org.ua/proza/1201-makiyavelli-n-volodar/ Ніккольо Макіявеллі. Володар. — Нью-Йорк, 1976] на сайті е-бібліотеки «Діаспоряна»