Вікіпедія

Кава: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 27:
[[Файл:Coffee bubbles.jpg|200px|right|thumb|Кавова пінка]]
 
Існує багато [[легенда|легенд]] і версій відкриття людьми кави як напою, але майже всі вони називають батьківщиною кави [[Ефіопія|Ефіопію]]. Ще до [[1 століття|1 ст.]] [[РХ]] мешканці провінції Каффа знали про властивості ягід кавового дерева надавати сил і бадьорості. Щоправда, у той час кавові боби не заварювали, а споживали загорнутими у тваринний жир. Такі енергетичні «палички» були чи не єдиним джерелом харчування під час довгих та виснажливих походів у пустелі.
Тонізуючі властивості плодів кавового дерева були відомі принаймні з VI сторіччя. Першими на них звернули увагу племена [[галла]] ([[оромо]]). Вони робили з кавових ягід та тваринного жиру кульки, які брали з собою, щоб підтримувати сили в далеких переходах. Досить рано — під назвою бун — кавові ягоди стали відомі й арабам, які жили в [[Ємен]]і.
 
З науковців першим їх описав перський лікар та алхімік [[Мухаммад ар-Разі]], в Європі відомий під іменем [[Разес]]. [[Хусейн ібн Сіна]], більше знайомий нам як [[Авіценна]], розповідав про властивості напою з кавових ягід, який він називав ''[[бунхум]]''. Проте напій з кавових зерен - власне кава - не був відомий аж до XV сторіччя.
Близько [[1 століття|1 ст.]] [[РХ]] [[араби]] через [[Ємен]] привезли кавове дерево і почали його вирощувати на своїх землях. Саме араби почали заварювати кавові зерна у окропі і пити цей напій (за іншими версіями це почали робити османи). З арабських країн і прийшло до нас слово кава, арабською ''qahwa'', буквально «те, що позбавляє сну».
 
Збереглося кілька легенд про походження кави. Однією з найпоширеніших є розповідь про прокмітливого пастуха [[Калді]], чиї кози поїли листя кавового дерева і стрибали після цього немов навіжені. Більш реалістична версія називає винахідником кави [[суфій|суфія]] [[Омар з Мохи|Омара]] з єменського міста [[Моха]]. Змушений ховатися від заздрісників, він залишився без їжі з самими лише кавовими зернами і вирішив зварити з них напій, смак якого йому настільки сподобався, що він вирішив пригостити їм перехожих прочан, а вже ті рознесли рецепт до інших міст і країн.
 
У єгипетських кав'ярнях розповідали арабську легенду про те, як в Ефіопії один пастух помітив, що [[кози]], які поїли ягід з кавового куща, не сплять, а всю ніч граються, стрибають. Він розповів про це [[Мулла|муллі]], який вирішив на собі випробувати дію цих ягід, щоб не засинати в мечеті. Дослід вдався.
[[Файл:FruitColors.jpg|thumb|left|200px|[[Кавове дерево]]]]
 
Споживання кави швидко поширилося [[араб]]ським світом. У [[Мекка|Мецці]] в [[1511]] його намагалися заборонити, проте наказ швидко скасували. Так само безуспішними і недовгими були спроби заборонити вживання кави османськими султанами [[Сулейман I Пишний|Сулейманом Пишним]], [[Мурад IV|Мурадом IV]] та [[Мегмед IV|Мехмедом IV]].
Споживання кави швидко поширилось у [[араб]]ів. Проте певний час воно було заборонене: у [[Мекка|Мецці]] в [[1511]], [[Каїр]]і в [[1532]], але через величезну популярність напою, заборона була анульована. Близько [[1450]] р. кава з'явилася у [[Османська імперія|Османській імперії]], де у [[Стамбул]]і відкрилися перші кав'ярні (різні джерела надають різні дати між 1450 та [[1560]] роками).
 
Першим з європейців з «напоєм, чорним як чорнило» познайомився німецький ботанік Леонард Раувольф під час своєї мандрівки до Сирії. Своїми враженнями він поділився у книжці, виданій у Франкфурті у 1582 році<ref>Мустафін О. Напій змін. Як кава створила сучасний світ. Х., 2018, с.7-31</ref>.
 
Першим з європейців з «напоєм, чорним як чорнило» познайомився німецький ботанік Леонард Раувольф під час своєї мандрівки до Сирії. Своїми враженнями він поділився у книжці, виданій у Франкфурті у 1582 році<ref>{{Cite web|url=https://www.obozrevatel.com/society/vinahid-kulchitskogo.htm|title=Олексій Мустафін. Винахід Кульчицького: чим завдячують кавомани шляхтичу з Самбірщини|website=Obozrevatel.ua. 2018-04-07}}</ref>. У 1591 році італійський лікар [[Просперо Альпіні]], який супроводжував венеціанське посольство до [[Єгипет|Єгипту]]<ref name="Верзилин"/><ref>Prospero Alpini, De Medicina AEgyptiorum, Venezia, 1591.</ref>, дав перший в європейській літературі опис кавового дерева:
{{початок цитати}}
"В одному з єгипетських садів бачив я дерево, що приносить насіння, усім тут відоме і вельми поширене: з нього араби і єгиптяни готують улюблений свій напій, який всі п'ють замість вина і в готелях продають так само, як у нас вино, а називають його «Кофа». Насіння його привозять із щасливої Аравії.
Рядок 44 ⟶ 48:
Спочатку каву поширювали насамперед як ліки, засіб від найрізноманітніших хвороб&nbsp;— від шлункових колік до істерії. Пити напій з кавових зерен першими з європейців призвичаїлися моряки кораблів, що перевозили ватажі з одних до інших мусульманських країн.
Згодом звички досвічених «морськіх вовків» поширилися й на їхній батьківщині. Разом із засобами для приготування кави. Відомо, скажімо, що на кораблі «Мейфлауер», яким в 1620 році перші колоністи дісталися майбутніх Сполучених Штатів вже була ступка для подрібнення кавових зерен.
А перша в Європі [[кав'ярня]] відкрилася лише в 1632 році в [[Італія|італійському]] Ліворно<ref>{{CiteМустафін web|url=https://wwwО.obozrevatel.com/society/vinahid-kulchitskogo.htm|title=Олексій МустафінНапій змін. ВинахідЯк Кульчицького:кава чимстворила завдячуютьсучасний кавоманисвіт. шляхтичуХ., з2018, Самбірщини|website=Obozrevatelс.ua. 2018-0433-07}}35</ref>.
 
Першу кав'ярню у Лондоні в 1652 році відкрив один грек<ref name="Верзилин"/>. Ця кав'ярня під назвою «Віргонія» збереглася досі<ref name="Верзилин"/>. Англійцям дуже сподобалась кава, і в 1715 у Лондоні нараховувалось понад 3000 кав'ярень<ref name="Schivelbusch, Wolfgang (1980): Paradiset, smaken og fornuften (overs. & bearb. av Yngve Finlo). Side 58. ISBN 82-530-1143-1">Schivelbusch, Wolfgang (1980): Paradiset, smaken og fornuften (overs. & bearb. av Yngve Finlo). Side 58. ISBN 82-530-1143-1</ref>. Кав'ярні стали свого роду громадськими установами. Чоловіки різних професій або політичних партій відвідували певні кав'ярні. Наприклад, партія вігів мала свій клуб в кондитерській Кит-Кет (Крістофера Кета)<ref name="Верзилин"/>. Люди, які шукали якусь людину, питали не адресу цієї людини, а яку він відвідує кав'ярню: «Віль», «Баттон», «Байта» або «Грецьку», особливо відомі наприкінці XVII століття. У кав'ярнях дізнавалися останні новини (тоді газет не було), обговорювали питання політики, літератури, мистецтва<ref name="Верзилин"/><ref name="Schivelbusch, Wolfgang (1980): Paradiset, smaken og fornuften (overs. & bearb. av Yngve Finlo). Side 58. ISBN 82-530-1143-1"/>. Там давали поради лікарі, адвокати, укладалися торговельні угоди. Жінки в кав'ярні не ходили<ref name="Верзилин"/>.
 
У 1669 році до Франції прибуло османське посольство, яке очолював Сулейман Мустафа-ага. Людовик XIV був зацікавлений в союзі зі Стамбулом, тому надав османському представнику у розпорядження розкішний палац Сен-Жермен-ан-Ле, в якому той влаштовував прийняття, під час яких пригощав гостей кавою&nbsp;— її розносили в порцеляновому посуді темношкірі слуги. Ці екзотичні вечірки настільки захопили французьку знать, що вона призвичаїлася до «турецького напою», який сподобався і самому Людовику XIV. Французький приклад вже невдовзі почали наслідували монархи, двори та шляхта інших європейських держав. Хоча й з труднощами. Адже «аристократичний» порцеляновий посуд, моду на який започаткував Сулейман Мустафа-ага, був тонкостінним. І привозили його аж з Китаю, де чашки ніколи не мали ручок. Тож, якщо кава була надто гарячою, філіжанка могла просто обпікти пальці. Чимало знатних дам скаржилися й на незвичний смак модного трунку. Деяких від нього взагалі нудило. Але каву все одно пили&nbsp;— адже так робили у «самому Версалі»<ref>{{CiteМустафін web|url=https://wwwО.obozrevatel.com/society/vinahid-kulchitskogo.htm|title=Олексій МустафінНапій змін. ВинахідЯк Кульчицького:кава чимстворила завдячуютьсучасний кавоманисвіт. шляхтичуХ., з2018, Самбірщини|website=Obozrevatelс.ua. 2018-0450-07}}52</ref>.
 
[[Файл:Roasted coffee beans.jpg|thumb|200px|Смажені кавові боби]]
Рядок 63 ⟶ 67:
Кульчицький відкрив у подарованому йому будинку кав'ярню «Під синьою пляшкою», де продавав [[Чашка|філіжанку]] кави за [[Крейцер (монета)|крейцер]]. Чи була вона у місті першою, дослідники сперечаються і досі. Дехто вважає, що Кульчицького випередив інший підприємець, вірменин Ованес Діодат, який заснував свій заклад за рік до Кульчицького. Втім, якщо навіть Юрій був першим, його кава спочатку не надто приваблювала віденців. Не допомагали навіть незвичні рекламні витівки&nbsp;— господар кав'ярні вдягався в турецький одяг, пропонував напій на виніс, але все марно. Аж поки Кульчицький не здогадався додавати до кави молоко. Це відкриття не лише уславило винахідника, а й перетворило Відень на одну з «кавових столиць» Європи. Кульчицький змінив смак напою. І тим самим зробив його не лише модним, але й справді привабливим&nbsp;— зокрема й для тих, хто раніше просто змушував себе його пити.
 
Невдовзі вдалося вирішити й проблему з посудом. З відкриттям Йоганном Беттгером у 1709 році секрету порцеляни, її почали виготовляти в Європі. У Відні, за переказами, здогадалися робити філіжанки з вушками&nbsp;— за прикладом традиційних, хоча й більших за розмірами кухлів. Ще однією новинкою стало блюдце&nbsp;— маленька тарілочка, до якої виливали трохи кави, щоб вона швидше охолоджувалася. Згодом блюдце почали використовувати і як підставку для чашки<<ref>{{CiteМустафін web|url=https://wwwО.obozrevatel.com/society/vinahid-kulchitskogo.htm|title=Олексій МустафінНапій змін. ВинахідЯк Кульчицького:кава чимстворила завдячуютьсучасний кавоманисвіт. шляхтичуХ., з2018, Самбірщини|website=Obozrevatelс.ua. 2018-0452-07}}56</ref>.
 
За кілька років Людовик XIV отримав в подарунок з [[Амстердам]]у в горщику одне квітуче деревце кави. Воно було передано в Паризький ботанічний сад, де в теплиці через дев'ять років з важкістю і з великими пересторогами виростили з насіння від єдиного деревця тільки один сіянець (рослина потрапила туди теж з пригодами)<ref name="Верзилин">{{ref-ru}} ''[[Верзилін Микола Михайлович|Верзилин Николай Михайлович]]'' По следам Робинзона. Сады и парки мира.&nbsp;— Л.: Детская литература., 1964.&nbsp;— 576с.</ref>. На островах [[Батавія|Батавії]] і [[Ява (острів)|Яві]] росли цілі плантації цих дерев, які пильно охоронялися голландцями. Згодом, в 1723 році, капітан де Кліє привіз з [[Париж]]у цю ж рослину на острів [[Мартиніка]]<ref name="Верзилин"/>. Через два роки дерево зацвіло білими, такими ж, як у [[жасмин]]у, але більшими квітками й дало ягоди, спочатку зелені, потім врни почервоніли, а потім стали ліловими. З куща було отримано з кілограм кавових зерен<ref name="Верзилин"/>. У кожній ягідці, завбільшки з вишню, було два зернятка кави.
Рядок 75 ⟶ 79:
 
З капітана де Кліє взяли приклад інші французи. Їм вдалося, незважаючи на загрозу смертної кари, вивезти потай від голландців із [[Суринам]]у зерна кави і посіяти їх у [[Каєнна|Каєнні]], а одне дерево перевезти в [[Гвіана|Гвіану]]<ref name="Верзилин"/>.
 
 
 
 
У [[XVIII]]&nbsp;ст. прусський король [[Фрідріх II (прусський король)|Фрідріх II]], прагнучи збільшити казну на нові війни, обклав споживання модного кавового напою високим [[мито]]м. Але кава надходила з-за кордону в невеликих кількостях і давала надто малий дохід. Тоді Фрідріх найсуворіше наказав вченим віднайти натуральній каві замінник ([[ерзац]]). [[1790]] року з'явилась кава з [[цикорій|цикорію]], а перед тим&nbsp;— напої з [[жолудь|жолудів]], [[ячмінь|ячменю]], [[Жито|жита]] та інших рослин (з смажених коренів [[Кульбаба лікарська|кульбаби]]). Спершу ці [[рослина|рослини]] застосовували для фальсифікації напою з натуральної кави, потім їх почали рекомендувати особам, котрим «натуральна кава протипоказана за станом здоров'я».
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Кава