Вікіпедія

Залісці (Шумська міська громада): відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
УПА
Shmurak (обговорення | внесок)
23 873 редагування
Немає опису редагування
Рядок 1:
{{Проблеми|
{{Стиль|дата=серпень 2017}}
{{Мовні помилки|дата=серпень 2017}}
{{Оригінальне дослідження|дата=серпень 2017}}
}}
{{Оновити-ТІМС|дата=серпень 2017}}
{{Село
| назва = Залісці
Рядок 11 ⟶ 5:
| рада = [[Залісцівська сільська рада (Шумський район)|Залісцівська сільська рада]]
| код КОАТУУ = 6125883101
| розташування =
| mapx =
| mapy =
| засновано = 1545
| населення = 819
Рядок 26 ⟶ 17:
| поштовий індекс = 47122
| телефонний код = 3558
| координати = {{coord|50|9|27|N|25|59|43|E|scale:30000|display=inline,title}}
| lat_deg = 50 || lat_min = 9 || lat_sec = 27
| lon_deg = 25 || lon_min = 59 || lon_sec = 43
| адреса = 47122, с.Залісці
| облікова картка = [http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=11.04.2015&rf7571=31994 Залісці]
Рядок 43 ⟶ 31:
{{Otherplaces|Залісці}}
 
'''Залі́сці''' — [[село]] [[Шумський район|Шумського району]] [[Тернопільська область|Тернопільської області]]. Розташоване на півночі району. Центр сільради, якій підпорядковане село [[Забара (Шумський район)|Забара]].
 
Населення&nbsp;— 806 осіб (2003)<ref>Тернопільський Енциклопедичний Словник, том І</ref>.
Рядок 49 ⟶ 37:
== Історія ==
 
Перша писемна згадка&nbsp;— [[20141545]], згідно з реєстраційними книгами [[Кременецький замок|Кременецького замку]].
 
18У століттяXVIII столітті 3алісці&nbsp;— власність графа [[Радзивіл]]а, який [[1755]] року збудував тут дерев'яну церкву. Там були книги «Апостол» ([[Москва]], 17 ст.), «Євангеліє» ([[Почаїв]], [[1755]]) і «Служебник» (Почаїв, [[1765]]) та [[ікона Божої Матері з Немовлям]] (18 століття), що збереглися донині.<ref>Мат. ТЕС, 2004&nbsp;р</ref>
 
[[1943]] через село проходили молдавський партизанський загін Я. Шкрябича та загони з'єднання С. Ковпака.
 
На пагорбі, в центрі села стоїть школа. В минулому тут стояв маєток Анни Могильніцкої. Першу школу в селі відкрили з приходом поляків у 1920 році, чотирьохкласне навчання основ грамоти для дітей, хочуть вчитися. З приходом Радянської влади у 1948 році було відкрито школу із семирічним навчанням, у попівській хаті. Будівництво сьогоднішньої школи розпочали у 1961 році.
Існує легенда, що першими жителями цієї місцевості стали люди, які переховуючись від монголо-татарської орди оселялися в місцях пустинних, недоступних для чужинців, але придатних для життя. За лісами і горами, поблизу річки з'явилися перші поселенці. Від того й пішла назва&nbsp;— Залісці. Перша писемна згадка про село, згідно з реєстраційними книгами Кременецького замку,&nbsp;— у 1545 році. У XVIII столітті Залісці були власністю графа Радзівіла, який у 1755 році збудував у селі першу дерев'яну церкву. Найдавнішими книгами, що збереглися і донині є&nbsp;— «Апостол» (Москва, 17 ст.), «Євангеліє» (Почаїв, 55 рік) і «Служебник» (Почаїв, 1765 рік) та ікона Божої Матері з немовлям. (Мат. ТЕС, 2004&nbsp;р.)
 
За свідченнями сьогоднішніх старожилів, поселенцями деяких вулиць села стали хазяйновиті і трудолюбиві кріпаки з Рівненщини, яких пан перевіз на куплену ним, ніким не оброблену землю. Цим кріпакам довелося корчувати ліс, очищати місця для будівництва і ведення господарства. Йшли роки, підростали діти, одружувалися. Біля своїх господарств батьки виділяли їм землю, допомагали будувати власні садиби, із однієї родини утворювалась ціла вулиця. Деякі з них і до нині зберегли ту народну назву, яку отримали завдяки праці і старанні своїх предків. Добре знають у селі вулицю Фільчукову, Мартинюкову, хоч по сучасному їх перейменовано в Каштанову, Жовтневу. Вулиці Градецька (Озерна) і Зінькова отримали таку народну назву тому, що першожителями тут стали сім'ї із Градок і Зіньок Рівненської області.
 
При в'їзді в село, зі сторони Шумська, рівненькою вуличкою і охайними будинками, що потопають у розкішних яблуневих садах, зустрічає приїжджих хутір Хмелині. Першими його поселенцями стали три сім'ї із села Тростянець Дубнівського району, які у 1904 році в польського пана Ровінського купили землю, на якій ріс хміль. Від того і пішла назва хутора.
 
Рік за роком, століття за століттям проходить життя сільських трударів. У щоденних турботах, крокуючи в ногу із часом та змінами, що відбуваються в державі живе наше село.
 
На пагорбі, в центрі села урочисто і величаво стоїть школа, з усіх сторін оточена садами і лісовими деревами. В далекому минулому тут дивував всіх своєю прекрасною архітектурою панський маєток Анни Могильніцкої. Дуже гарне місце, тихе і затишне, наче зумисне створене природою для будівництва чогось особливого.
 
Першу школу в селі відкрили з приходом поляків у 1920 році, чотирьохкласне навчання основ грамоти для дітей, хочуть вчитися. З приходом Радянської влади у 1948 році було відкрито школу із семирічним навчанням, у попівській хаті. Будівництво сьогоднішньої школи розпочали у 1961 році. На той час в селі не було людини, яка не вклала б часточку своєї добросовісної, добровільної, безоплатної праці у її спорудження. У 1964 році в стінах школи лунав дитячий щебет, навчалися учні, працювали вчителі і техпрацівники. Будівництво було завершено. За 40 років свого існування школа дала путівку в життя майже 1000 учням. Навчені з шкільної парти добру, порядності, розійшлись вони по світу, здобули різноманітні професії, живуть, працюють, творять добро на Землі.
 
На подвір'ї школи, на фундаменті, що лишився від панського маєтку, розмістилася сільська бібліотека із книжковим фондом 8 300 екземплярів. Збудована на вдало підібраному місці завдяки старанням колишнього [[бібліотекар]]я з великим стажем Хом'юка Олексія Панасовича у 1991 році. Тут завжди людно, постійно спішать поповнити свої знання прочитаним із книг діти, слідкують за новинками літератури і підвищують свій інтелект вчителі.
 
Справжньою окрасою села став перебудований у 2005 році, з приміщення занедбаного дитячого садка, будинок&nbsp;— сиротинець під назвою «Живчик», що розташований на окраїні шкільної садиби. Довести до порядку кімнати, впорядкувати подвір'я вдалося завдяки наполегливій праці Бальчоса Володимира Гнатовича&nbsp;— голови Шумського районного благодійного фонду «Джерело життя», який при фінансовій підтримці місії «Джерело життя», директора Даньчука Андрія Феодосійовича та заступника Поліщука Петра Володимировича, керував усіма роботами, що проводилися. Тепер у 2006 році планується відкрити дитячий будинок сімейного типу, де будуть жити і виховуватися під опікою багатодітних батьків Бальчоса В. Г. і Бальчос Л. Г. ще 5 дітей сиріт.
 
Є в селі фельдшерсько-акушерський пункт збудований у 1986 році. Тут медики професіонали, Галюк Мілентина Нікіфорівна і Демчук Євгенія Іванівна, у типовому приміщенні, вміло і вчасно надають медичну допомогу жителям села. Перший медпункт і колгоспний родом було відкрито у 1949 році. До того часу різноманітні хвороби лікував сільський самоучка Ковальчук Карпо Петрович. Довгий час, з 1953 до 1987 року, фельдшером пропрацювала Чиж Ольга Іванівна, яка сумлінно і з розумінням ставилася до своєї роботи, заслужила шану і повагу у односельчан.
 
З липня 1961 року діє у селі відділення зв'язку. Ще й досі його невтомний працівник Горобець Федір Іванович, що на робочому місці з першого дня відкриття пошти, спішить до кожної хати, щоб вчасно потрапила в руки односельчан свіжа преса, листи і телеграми. Працівник із 45-річним стажем, уже сьомий рік на пенсії, але велика любов до своєї професії допомагає успішно справлятися з своїми обов'язками і неодноразово отримувати нагороди за самовіддану і натхненну працю.
 
У період [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] багато наших односельчан захищали рубежі рідної Вітчизни. Дочекатись довгожданої перемоги і повернутися живим вдалося не всім. На честь тих, хто загинув на фронті у 1968 році споруджено пам'ятник, де викарбувані імена всіх односельчан, що не повернулися додому з війни. Щороку на День Перемоги тут проводиться мітинг і хвилиною мовчання вшановується пам'ять загиблих воїнів.
 
При панській Польщі з 1920 по 1939 рік керував в селі солтис, останнім був Польовий Нестор. З приходом німців головним був староста Вінічук Тихін.
 
16 квітня 1944&nbsp;р. відділ УПА під командою Ярошенка успішно захистив село від енкаведистів.<ref>[http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/4813/ Безуспішні спроби ворога. Опис бою повстанців із більшовиками 16 квітня 1944&nbsp;р.]</ref>
 
Сільська рада в селі була відкрита з приходом Радянської влади на місці маєтку пані Могильніцкої у 1946 році. Головою обрали бідняка Прокопчука Василя і секретарем Богуславського Миколу. За роки свого існування Сільська Рада займала приміщення у різних місцях. Пам'ятають люди як вміло довгий час гостював у селі Бондар Василь Філімонович, Цимбалюк Микола Панасович. Сьогодні сільську раду, де нараховується 198 дворів, 787 жителів, очолює голова села Тхорик Анатолій Ярославович і секретар з багаторічним стажем і великим досвідом Кравчук Катерина Григорівна.
 
З яких доріг, з якого боку не приходилося б входити в село, першим, що приваблює людський погляд,&nbsp;— це сяючі хрести на срібно блакитних куполах церкви Покрови Пресвятої Богородиці, збудованої у 1909 році, яка майже 100 років оберігає село і його жителів від бід, стихій негараздів. Кошти на будівництво збиралися парафіянами, людьми з інших приходів, а також висипалися активісти у Росію, Білорусь. Керував будівництвом російський підрядчик Усов. На початку XX століття нашу церкву відвідували до 2000 віруючих. В різні часи двері ніколи не були закритими. Лише деякий час заборонялося дзвонити в дзвони. Зараз кожної неділі і православного свята мелодії церковних дзвонів благодатно линуть до небес, кличуть до храму, сповіщають вищий небесний світ, що віра наших прабатьків, яку прийняли понад 1000 літ, жива і непорушна.
 
У 1948 році в селі почали організовувати колгоспи. Люди йшли неохоче, їх зганяли силою. Здавали в гурт власний інвентар, коні, корови і вчилися хазяйнувати спільно. За три копійчані трудодні, майже даремно, працювали люди на полях і фермах. Бо це земля де вони народилися, росли і живуть, і вони зобов'язані тримати її у порядку. Поступово життя стало налагоджуватись, появилась техніка, збільшилась зарплата, а в людей заохочення до роботи і ентузіазм. З приходом нового голови&nbsp;— [[двадцятип'ятитисячники|двадцятип'ятитисячника]] Яновського Василя Івановича два колгоспи, що були в селі, об'єднали в один. Завдяки невтомній і наполегливій праці селян господарство виходило неодноразовим переможцем соціалістичних змагань. Найкращі працівники отримували медалі, грамоти, нагороди. При кінці 60-х на початку 70-х підвищився соціально культурний рівень селян, масово розпочалося будівництво нових житлових будинків.
 
У 1978 році в селі було відкрито науково-дослідну станцію по вирощуванню картоплі, яку довгий час очолював Малищук Григорій Тихонович. Сьогодні елітні і суперелітні сорти картоплі на залісецьких полях вирощують під керівництвом Онищука Філімона Максимовича.
 
Невеликих змін зазнало наше господарство після розпаду СРСР. Колгосп ім. Крупської було реорганізовано, землі і майно розпайовано і здано в оренду Слободянюку Петру Антоновичу і створено КСП «Залісся», а пізніше ПАПП «Обрій». Але так само колективно, тільки за нараховану, але не виплачену заробітну плату, люди працювали добросовісно. Мало хто виїжджав на заробітки, трудилися на своїй землі, біля своїх садиб, берегли те надбання, яке залишили їм предки. В нас чисті поля, збережені ферми, злагоджений тік, завдяки старанням Яремчука Дмитра Михайловича впорядкована тракторна бригада, млин&nbsp;— переобладнаний бригадою, керованою Павлюком Федором Івановичем у 50-х роках з погорілого млина поляка Ясінського.
 
У 2006 році після неодноразових зборів люди вирішили погодитися на пропозицію Мануйленка Михайла Івановича&nbsp;— київського бізнесмена, який закупив майно ПАППу «Обрій» і орендує землю. В поті чола свого трудяться люди, з надією на краще, що буде робота, зарплата буде майбутнє дітям, буде майбутнє селу.
 
== Пам'ятки ==
 
Є церкви св. Покрови Пресвятої Богородиці: стара (1898&nbsp;р.; дерев'яна) і нова (2009&nbsp;р., мурована), каплиця на честь князя Олександра Невського (1861&nbsp;р., дерев'яна), хрест парафіяльного значення.
Є геологічна пам'ятка природи місцевого значення Залісецький яр (5 га).
 
== Пам'ятники ==
 
Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні ([[1969]]).
 
== Соціальна сфера ==
 
Діють ЗОШ 1–3 ступ., Будинок культури (при ньому&nbsp;— народний аматорський фольклорний етнографічний колектив), бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, млин, відділення зв'язку, три торго- вих заклади; земельні паї орендує ПП «Грейн-ленд».
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Залісці_(Шумська_міська_громада)