Постмодернізм у музиці: відмінності між версіями

Стосовно музики [[постмодернізм]] може бути розглянутий як [[музичний стиль|стиль]] та як становище. Як музичний стиль, постмодерн включає характерні риси мистецького постмодерну  — це мистецтво після модернізму (див. [[Модернізм в музиці]]). Він характеризується поєднанням різних музичних стилів та жанрів, полістилістикою. Характерна також самовідносність та іронічність, стертя кордонів між "«високим мистецтвом"» та [[кітч]]ем, Д.Олбрайт ({{name|Daniel Albright}}, 2004) охарактеризовує постмодерн, як тотальний колаж, полістилізм та випадковість.

Подібна техніка згодом потрапила й до електронної музики. Детально розроблені мультитрекові пізні записи [[Бітлз]] (наприклад альбом "«{{name|Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Вта}}"») дуже далекі від того, що чотири учасники могли реально зобразити на сцені.

<!-- цей дибілізм слід або перевернути або викинути ([http://en.wikipedia.org/wiki/Postmodern_music#Modernist_influences_and_postmodern_philosophy стаття] [http://en.wikipedia.org/wiki/Talk:Postmodern_music#.22serious.22_music_and_the_audience обговорення])Стрімкий розвиток поп-музики споводував новий виток розвитку постмодерну, а саме бажання творити для широкої аудиторії. З позицій модернізму, такий зв'язок не був необхідним - в "серйозній" музиці розвиток серйозних ідей не сковується необхідністю заохочувати аудіторію. -->В епоху модернізму "«Популярна"» музика розглядалася як другорядна по відношенню до більш "«вагомих"» жанрів. Філософія постмодерну, однак, поставила під сумнів правомірність і прийнятність розподілу культури на "«високу"» та "«низьку"».

Третій виток постмодерної музики пов'язаний із фундаментальною зміною уявлень щодо того, "«про що"» має бути музика. Із ствердженням постмодернізму стверджувалась ідея про те що "«музика є сама про себе"». Стильові [[алюзія (музика)|алюзії]] і цитати стали не тільки технічним прийомом, але сутнісною стороною музики, перерісши з можливості в потребу. В цьому також знаходимо відхід від [[Модернізм|модерної]] парадигми, що вбачає основними елементами музичного мистецтва такі первісні елементи як інтонація, ритм і мотиви -&nbsp;— [[постмодернізм]] вважає основним предметом мистецтва медіапотоки, промислові об'єкти, та окремі жанри. Іншими словами, постмодерн зводить роль мистецтва до коментування споживацької спільноти та її продуктів, відмовляючись від модерного прагнення осягнути "«реальність"» всесвіту в його фундаментальних формах.

=== Постмодерні техніки та їх застосування= ==

Можливість здійснювати аудіозапис та подальші мікшування породжували численні ідеї включення до музичних творів різноманітних штучних звуків, шумів, семплів людського голосу. Окремі новатори, такі як [[Едгар Варез]], почали експерементувати з можливостями нових електронних технологій, зокрема з синтезаторами та звуковими петлями. [[Джон Кейдж]] використовував магнітні стрічки, радіо, та записи живих виконавців для використання записаних семплів різними способами, що знайшло втілення в таких роботах, як "«Imaginary Landscape"» та "«Europera."» В області популярної музики зазначені технології широко використовували {{name|Abbey Road}}, {{name|Pink Floyd}}'s Meddle та представники музичного стилю "«даб"», зокрема Lee 'Scratch' Perry. З появою цифрових технологій, що значно полегшили роботу з семплами, подібні прийоми стали поширеними в hip hop, та особливо в Bastard pop.

Техніка використання існуючого матеріалу знайшла своє відображення і в традиційній інструментальній музиці. Цитування, як посилання на вже існуючі твори не були принципово новими -&nbsp;— такі композитори як [[Ріхард Штраус]] в своїх симфонічних поемах та [[Чарлз Айвз]] в своїх "«звукових шляхах"» використовували цитати творів, написаних сторіччям раніше. В другій половині 20 століття композитори виходять на принципово новий рівень мислення. [[Мессіан|О.Мессіан]] в своїх творах "«Екзотичні птахи"» та "«Каталог птахів"» засобами симфонічного оркестру намагається імітувати спів птахів.

Відомі цитування композиторів-класиків, зокрема в 15-й симфонії [[Дмитро Шостакович|Д.Шостаковича]] міститься цитата із "«Вільгельма Телля"» Дж. Россіні та "«Кільце Небелунгів"» Р.Вагнера. Іншим відомим прикладом музичного коллажу є третя частина Симфонії Л.Беріо ({{name|Luciano Berio}}), в якому цитується "«Resurrection Symphony"» Густава Малера. Сам композитор, щоправда, відмовляється від поняття колажу, мотивуючи це тим, що посилання не є випадковими, натомість є знаковими в концепції композиційного цілого. <!--"I'm not interested in collages, та they amuse me only when I'm doing them with my children: then they become an exercise in relativizing та 'decontextualizing' images, an elementary exercise whose healthy cynicism won't do anyone any harm," Berio tells interviewer Rossana Dalmonte, in what reads like Berio attempting to distance himself from composers like John Zorn or Uri Caine, for whom juxtaposition itself can provide meaning. Berio's self-distinction, while it does not need to be believed by analysts or музикаians, nevertheless runs counter to the later постмодерн practice of mixing "high" та "low" found objects "haphazardly" or without regard to an affirmative or negative sense of constructive quality. In other words, it is not only the composition of the "collage" that conveys meaning; it is the particular composition of the component "sound-image" that conveys meaning. (Та in the sense Berio clings to the notion of музика conveying an affirmative, even extra-musical, meaning, perhaps he, or other composers like Messiaen or Stockhausen, is not so постмодерн in the sense that it is, for better or worse, used in current critical circles to convey some sort of eternal, neutral equivocation between musical texts.)-->

Спорідненим явищем постмодерної академічної музики стало зменшення ролі композитора в музичній композиції, що виражається не тільки у використанні запозиченого музичного матеріалу, але й у використанні випадковості, як композиторської техніки. Передумовою появи [[алеаторика|алеаторичної музики]] була [[додекафонія]] [[Арнольд Шенберг|Арнольда Шенберга]], а пізніше -&nbsp;— техніка [[серіалізм]]у, використовувана рядом композиторів, таких як П.Булез, К.Штокхаузен. Фактично вже в серіальній музиці роль композитора "«витісняється"» роллю математичних алгоритмів, на основі яких створюються серіалістичні композиції.

Однак пізніше ці композитори, а також, особливо, Джон Кейдж, відмовляються від тотального детермінізму і започатковують алеаторичний напрямок, що ставить в основу музичної композиції випадковість. В ряді Дж. Кейдж повністю "«відсторонює"» себе від композиторського процесу. У відомій п'єсі 4'33" піаніст не продукує жодного звуку, і сама композиція, за словами автора, містить винятково навколишній шум. Таким чином в алеаторичній музиці стираються границі між виконавцем та аудіторією або між музикантами і навколищнім середовищем, що є постмодерною тенденцією.

В той же час спостерігається сплеск інтересу академістів до неєвропейських традицій, музики добарокової епохи, та популярної музики. Така увага до всіх музичних традицій є типово постмодерною рисою; розподіл на "«високе"» та "«низьке"» мистецтво вважається іллюзорним. [[Дьордь Лігеті]] зацікавився ритмічними структурами Pygmy song, які пізніше вплинули на всі його пізніші композиції. Олів'є Мессіан ґрунтовно вивчав індійську та середньовічну музику, що позначилось на його творах. Тан Дун, народжений у Китаї, в своїй творчості шукав шляхи поєднання Китайських та Західних музичних традицій. [[Стів Райх]] вивчав західно-африканську барабанну техніку, індонезійський [[гамелан]], та єврейську {{name|cantillation}}, його твори іноді порівнюють з Pérotin або рок-музикою. Further eroding the wall between "art музика" та "popular музика," a number of DJs have remixed his work on the album Reich Remixed. Glenn Branca та Rhys Chatham have worked with рок музикаians та combined the techniques of classical та popular музика.

Якщо оглянути звернення композиторів модерної та пост-модерної епохи до "«екзотичної"», неєвропейської музичної культури, то ми також побачимо суттєво різний підхід. Різниця полягає у глибині проникнення. Наприклад "«Rondo alla Turca"» {{Моцарт}}а припустимо має впливи турецької музики, проте цей вплив досить поверховий і вкладається у чисту класичну форму. Постмодернізм продовжує лінію, що у модернізмі знайшла втілення у творчості [[Барток|Бели Бартока]], що систематично і ґрунтовно вивчав засадничі принципи "«екзотичної"» музики. В результаті "«екзотичні"» принципи настільки тонко проникають у почерк композитора, що неможливо навіть уявити походження тих чи інших елементів, доки вони не будуть явно показані.

В популярній музиці, [[джаз]]і, [[ритм-н-блюз]]і, та ранньому [[рок-н-ролл]]і, інновації завдячують введенням принципово нових технологій запису. Створюючи тривимірний звук, її виробники вже не намагаються імітувати акутистичний простір концертного залу, натомість голос вокаліста звучить на передньому плані, тоді як решта голосів створюють "«стіну"» на задньому плані. З середини 1960-х років така техніка стала стандартом більшості комерційних радіо. Включення техніки студійного мікшування, електроніки та використання накладання звукових доріжок стають невід'ємним атрибутом рок-музики. Натомість поп-музика уникає визначної ролі електро-гітар, віддаючи перевагу синтезаторам, акустичним інструментам та, загалом, більш м'якому звучанню ритм-секції.

На початку 1970-х, Диск-жокеї Нью-Йорку що грали [[диско]], відкрили новий шлях постмодернізму в музиці. Вони пробували відтворювати записи для танцмайданчиків, контролювати швидкість відтворення запису та використовувати мікшерський пульт для застосування реверберації та інших звукових ефектів. В той же час вони говорили в мікрофон "«понад"» музикою, що підготувало появу [[хіп-хоп]]у.

Подальша еволюція [[хіп-хоп]]у 1990-х роках виокремилась у течію [[тернтейблізм]]у, що зосереджується на аспектах діджеінґу, а музика майже повністю робиться з мікшування вінілових записів. Серед найвідоміших діджеїв-тернтейблістів -&nbsp;— [[Q-Bert]], [[Mixmaster Mike]], та [[J-Rocc and Babu]] гурту [[The Beat Junkies]].

В академічній музиці першим постмодерним стилем звичайно вважається [[мінімалізм]]. Мінімалізм частково був реакцією на важку доступність та неплідність модерної академічної музики таких авторів як [[Шенберг|А.Шенберга]], [[Булез|П.Булеза]], раннього [[Кейдж|Дж. Кейджа]], та інших авангардистів. Серед перших мінімалстів -&nbsp;— учень Шенберга Лямонт Янг (LaMonte Young), який використовував елементи [[серіалізм]]у в своїх ранніх мінімалістичних творах, та Террі Рілей (Terry Riley), в творах якого відчувається вплив репититивності індійської музики та рок-музики.

Мінімалізм та подібні музичні стилі підготували ґрунт до інтеграції легкої та академічної музики, що були роз'єднані з розвитком модернізму. У 1970-ті роки, авангардні рок- та поп-музиканти (наприклад [[Suicide]] та [[Throbbing Gristle]]) зацікавилися електронним інструментарієм, використанням ритмів східної музики та нетрадиційних інструментів (наприклад сітару гуртом [[the Beatles]]) та vjyjnjyyj. (drone) або повторюваною музикою, що стилістично подібна мінімалізму (наприклад музика гурту [[The Velvet Underground]], [[Tangerine Dream]], [[Kraftwerk]], та, пізніше, [[Stereolab]]). [[Звукові петлі]] також знайшли використання у [[техно]]- та хауз-музиці, а "«скретч"» хіп-хопової музики. Більше того, підхід "«вирізати-вставити"» пізніх робіт [[Штокхаузен]]а (що використовував елементи як "«високого"» так і "«низького"» мистецтва) був дуже впливовим для та рок-композиторів 1970-х&nbsp;— - 197901990-х років, наприклад гурту [[The Residents]]. Поширення мінімалізму в сучасній музиці спонукало створення подібних течій в електронній музикамузиці, наприклад мікрохауз та мінімальний техно, <!-- with artists such as Ricardo Villalobos freely adapting the traditional minimalist apporach of Steve Reich та Philip Glass in a dancefloor context.-->

Постмодерний джаз також вплинув на сучасну поп і рок- музику. Можна виділити два чинники розвитку -&nbsp;— це інновації Чарлі Паркера в середній повоєнний період, та (знову) творчість Арнольда Шенберга: щоправда не стільки його [[додекафонія]], скільки досерійний атональний стиль, в якому усі форми тональної організації були відкинуті. Злиття цих двох традицій стало чинником розвитку фрі-джазу в 1950-ті, щокрема у творчості Орнета Колмена, який надихнув нове покоління музикантів 1960-х та 1970-х, серед яких такі постаті, як [[Джон Колтрейн]], [[Альберт Ейлер]] та [[Sun Ra]]. Фрі-джаз справив значний вплив на багатьох рок-музикантів: наприклад CaptainКептейн BeefheartБітхард, та, зовсім іншим чином на [[The Stooges]] та [[Lou Reed]] (who eventually worked with Coleman in 2003 on the Raven album). В свою чергу ці артисти справляли вплив на покоління панк-музикантів 1970-х та 1980-х років (наприклад The Lounge Lizards та The Pop Group). В 1970-х [[Майлз Девіс]] repaid the compliment by incorporating elements of funk та рок into his sound, most notably on his Bitches Brew album. Again, this has been hugely influential on contemporary рок та jazz.

Perhaps the most common example given of the quintesential contemporary постмодерн composer is New York saxophonist John Zorn. Starting with his "«file card"» pieces such as Godard та Spillane та continuing with his Naked City project, Zorn's музика is known for making radical stylistic leaps from second to second. He is also notorious for being impossible for музика critics to codify or box-in to any one particular method or technique.

Пост-рок -&nbsp;— термін, що став використовуватися для гуртів, що використовували "«рок інструментовку для "не„не рокової"рокової“ мети, використовуючи гітари якбільше facilitatorsдля ofяк timbresособливої барви та texturesфактуру, ratherніж thanдля riffsрифів та powerповеркордів», chords"як as was originally described by Simon Reynolds inце issueзазначено 123у ofжурналі The Wire (May 1994). AlthoughЗначна theкількість conceptгуртів пост-рокового mayруху referрозвинулася toв bтаsостанні havingроки dissimilarXX музикастоліття, mostзокрема post-рок[[Mogwai]], музика[[Tortoise]], головним[[Explosions чиномin інструментальнаthe Sky]] та ofінші. anЇх introspectiveмелодика, sortбагата інструментовка та сильна емоційна насиченість стали властивою рисою пост-року.