|
|rels=}}
[[Файл:Centum Satem map.png|thumb|left|300px|Ізоглоси кентум і сатем (червоний) 2500—500 рр. до н. е.]]
{{переробити|дата=листопад 2018}}
'''Арії''', '''Арйани''' (арійці) — стародавні народи [[індоєвропейська мовна сім'я|індоєвропейської мовної сім'ї]]. Назва походить від самоназви «арій» (благородний, світлоносний), яка зустрічається в найдавніших [[Стародавня Індія|індійських]] та [[Іран|іранських]] джерелах. Арії протиставляли себе «нешляхетним» чужинцям «турам», «дхаса». ▼{{фактичні помилки|дата=листопад 2018}}
▲'''Арії''', ''' Арйаниарійці''' (арійці) — стародавні народи [[індоєвропейська мовна сім'я|індоєвропейської мовної сім'ї]]. Назва походить від самоназви «арій» (благородний, світлоносний), яка зустрічається в найдавніших [[Стародавня Індія|індійських]] та [[Іран|іранських]] джерелах. Арії протиставляли себе «нешляхетним» чужинцям «турам», «дхаса».
Оскільки «арії» є однією з найдавніших відомих самоназв народів індоєвропейської мовної родини, в історичних та мовознавчих науках в ХІХ столітті назва арії використовувалася, а в масовій культурі іноді й досі використовується, до усіх [[індоєвропейці]]в.
Однак, з кінця 19 століття його почали вживати для означення «обраної нордичної раси», а згодом певних націй — як то німців чи британців, виправдовуючи їхнє «природне право» на панування над «необраними» спільнотами. Оскільки термін «арійці» широко використовували керівники [[Третій Райх|Третього Рейху]] для позначення світловолосих і світлооких людей і термін «обріс» [[Стереотип_(психологія)|стереотипами]], у науці 2-ї половини 20 — початку 21 століття він практично не вживається як синонім слова «індоєвропейці» і навіть там, де його використання є цілком коректним, його часто вимушено замінюють синонімами «індоіранці», «давні індоєвропейці» і т. п.
== Основні гіпотези походження аріїв ==
1. Північнопричорноморська гіпотеза ([[Даниленко Валентин Миколайович|В. М. Даниленко]]) доводить, що індоєвропейська спільність зародилася на степовому кордоні Європи та Азії в X—VII тис. до н. е. і пізніше поширилася на Європу та Кавказ, поділившись на три групи. Одна з них, що залишила сліди у вигляді ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецької та азово-дніпровської археологічних культур неоліту, формувала етнічність населення України.
2. Анатолійсько-балканська ([[Дьяконов Ігор Михайлович|І. М. Дьяконов]]) обстоює ідею індоєвропейської прабатьківщини в Балкано-Карпатському басейні. Деякі племена оселилися на території України: прототохари, пізніше індоіранці та балто-слов'яни. Матеріальний слід цієї цивілізації — лінійно-стрічкова кераміка V—IV тис. до н. е.
3. Анатолійсько-північнопередньоазіатська ([[Гамкрелідзе Тамаз Валеріанович|Т. В. Гамкрелідзе]]) пов'язує творення індоєвропейської етнічної спільності з культурою Чатал-Гуюка VI—V тис. до н. е. на кордоні Закавказзя і Верхньої Месопотамії. Пізніше, у III тис. до н. е., ця праспільність розпалася на тохарів, що попрямували на схід (у Центральну Азію), та давньоіндоєвропейців, для яких поволзькі та причорноморські степи стали «вторинною» прабатьківщиною (ямна культурно-історична область).
4. Центрально- та південноєвропейська гіпотеза (Б. В. Горнунг) відстоює ідею кількох індоєвропейських зон: одна з них пов язана з культурою Старчево-Кереш, трансформована в культури Вінча — Тордош і Тиса; друга — з буго-дністровською, а пізніше з трипільською. Близька до цієї концепції гіпотеза {{нп|Володимир Олександрович Сафронов|В. О. Сафронова|ru|Сафронов, Владимир Александрович}}, котрий виводить індоєвропейську групу з археологічної культури лінійно-стрічкової кераміки, видіялючи в ній кілька послідовних етапів: VII — середина VI тис. до н. е. — ранньоіндоєвропейська; V тис. до н. е. — середньоіндоєвропейська; кінець V—IV тис. до н. е.— пізньоіндоєвропейська; IV тис. до н. е. — давньоіндоєвропейська.
Основою цієї багатоетапної протоцивілізації було декілька археологічних культур, зокрема лінійно-стрічкової кераміки (поширеної в Середньодунайській низовині й в області Карпат, V тис. до н. е.) та культури наколчастої кераміки другої половини VI — першої половини V тис. до н. е. її носії знали примітивне землеробство, мисливство, рибальство й переважно кочове скотарство. Подальше виокремлення скотарства зі змішаного землеробсько-скотарського господарства у самостійну галузь трансформувало ці культури у культури Вінча, Лендела, Старчево-Кереш тощо.
Цей зламний історичний момент дослідники тлумачать по-різному, хоча погоджуються в тому, що саме він започаткував власне індоєвропейську цивілізацію, її складником була культура причорноморських степів, в основі якої лежали середньостогівська та ямна археологічні культури IV тис. до н. е. Вона формувалася на стику двох культурних потоків: між осілими європейськими землеробами та номадами євразійського степу. Одні відзначалися миролюбністю, інші більшою агресивністю й рухливістю.
Як пише український археолог та історик [[Залізняк Леонід Львович|Леонід Залізняк]], саме на півдні України землеробська протоцивілізація Балкан через свій північно-східний форпост — трипільську культуру — безпосередньо впливала на предків майбутніх скотарів — мисливців та рибалок лісостепів басейнів Дніпра та Дінця. Балканські нащадки найдавніших землеробів та скотарів Близького Сходу передали їм не тільки навички продукційного господарства, а навіть прашумерську сільськогосподарську термінологію, що її лінгвісти знаходять у мові праіндоєвропейців. їх локалізація в степах та лісостепах між Дністром та Нижнім Доном співвідноситься з трьома усталеними напрямами праіндоєвропейських лінгвістичних контактів. На заході вони безпосередньо межували з носіями близькосхідних мов, на північному сході — угро-фінських, а на південному сході — картвельських.
5.Теорія виходу з Індії ({{lang-en|Out of India theory}}) — гіпотеза про те, що індоєвропейська мовна сім'я виникла на Індійському субконтиненті і поширилася по території індоєвропейського регіону за допомогою ряду міграцій.
Теорія виходу з Індії з'явилася наприкінці XVIII століття в спробі пояснити зв'язок, який існує між санскритом та європейськими мовами. Відомим її раннім прихильником був Фрідріх Шлегель (1772—1829). Згодом теорія була відкинута лінгвістами, які віддали перевагу курганній гіпотезі.
Теорія виходу з Індії приймається багатьма індуськими націоналістами і часто є предметом обговорення в індійській політиці. Прихильники теорії виходу з Індії приймають як факт те, що Індська цивілізація була індоарійська, і у своїй аргументації переважно спираються на докази з санскритської літератури. Теорія виходу з Індії завжди мала прихильників серед учених. Найбільш відомими сучасними захисниками теорії є фламандський індолог Конрад Ельст, німецько-канадський індолог Клаус Клостермайер, індійський автор і дослідник Шрікант Талагері і індійський археолог Б. Б. Лал.
6.Арктична гіпотеза — псевдонаукова гіпотеза, що передбачає розташування прабатьківщини індоєвропейців (або аріїв) в північних районах Євразії (Кольський півострів, Карелія, Біломорья, Таймир). Була сформульована в 1903 році відомим політичним діячем Індії Б. Г. Тілаком у книзі «Арктична батьківщина у Ведах». Гіпотеза є неакадемічною. В даний час прихильниками гіпотези є окремі індійські дослідники, в Росії ж вона поширена в основному в навколонаукових і націоналістичних колах.
== Цивілізація Інду-Сарасваті ==
Про давню міграцію населення з Y-гаплогрупою R1a1a (M17) з Південної Азії в Європу говорять дослідження Пітера Андерхілла, що побічно підтверджує теорію про вихід предків частини сучасних європейців з Індії.
== Релігія ==
Арійські народи мідної доби, поступ яких простежується на величезних теренах від Північної Європи до Південної Азії, були сонцепоклонниками, що пояснюється їхньою землеробською культурою. У назві золота арійці теж застосовували ознаки сонця — індоєвропейське «g'holt» означає «блискучо-жовтий» і одночасно «жаданий», що було використано в германських («gold») і слов'янських («золт» — золото) мовах.
== Див. також ==
{{Div col end}}
== Примітки ==
{{reflist}}
| 