Охріменко Олександр Петрович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
м Відкинуто редагування 188.190.212.86 (обговорення) до зробленого SOMBot Мітка: Відкіт |
||
Рядок 24:
}}
'''Олександр Петрович Охріменко''' (с. [[Велика Киріївка]], [[Бершадський район]], [[Вінницька область]], [[Українська РСР]]) — український кадровий [[військовослужбовець]], підполковник [[Збройні сили України|Збройних сил України]],
== Життєпис ==
Рядок 34:
=== Бойовий шлях ===
У зв'язку з [[Російська збройна агресія проти України (з 2014)|російською збройною агресією проти України]], що почалась з [[Російська інтервенція до Криму (2014)|окупації Криму]], з березня 2014 виконував обов'язки із захисту Батьківщини.
1 березня 2014 підрозділи 72-ї бригади були підняті по тривозі. Олександр Охріменко на той час був начальником штабу 1-го механізованого батальйону (батальйонно-тактичної групи), який одним із перших вийшов у район виконання бойових завдань. З 8 березня пройшли навчання на Житомирському полігоні і вирушили спочатку в Запорізьку область, а потім — на околиці Донецької. 9 травня, коли бійці 2-го батальйону під керівництвом майора [[Драпатий Михайло Васильович|Михайла Драпатого]] звільняли [[Протистояння у Маріуполі|заручників у Маріуполі]], 1-й батальйон був у них в резерві.
У червні Охріменко разом із своїм батальйоном вирушив на кордон з РФ, — в [[Амвросіївка|Амвросіївку]] і далі на Луганщину, до [[Вознесенівка|Вознесенівки]] (на той час — Червонопартизанськ), де з боєм зайняли висоту 308 у кількох кілометрах від кордону. Завданням 1-го та 2-го батальйонів було [[Бої на українсько-російському кордоні 2014|дійти до кордону і відрізати терористів]] від логістичного забезпечення з Росії. Бійці взяли під контроль [[Червонопартизанськ (пункт контролю)|пункт пропуску «Червонопартизанськ»]], вигнавши звідти незаконні збройні формування. Тоді на підтримку терористичних угруповань почались [[Обстріли території України російською армією|обстріли українських підрозділів з російської території]] з [[БМ-21 «Град»|РСЗВ «Град»]] та [[БМ-27 «Ураган»|«Ураган»]]. Підрозділи 72, 79, 24 бригад та прикордонники опинилися у вогневому кільці, — відповідати на обстріли з російської території вони не могли, з іншого боку вогонь вели проросійські терористи, прикриваючись населеними пунктами. Виникли проблеми із забезпеченням, боєприпаси закінчувались, техніка виводилась з ладу в результаті обстрілів. Зрештою було прийняте рішення, що частина підрозділів піде на прорив з так званого «Ізваринського котла» у бік Амвросіївки, а інша частина буде виходити через територію Росії. Прорив очолив комбат 2-го батальйону майор [[Драпатий Михайло Васильович|Драпатий]]. Комбат 1-го батальйону [[Войтенко Іван Іванович|Іван Войтенко]] і начштабу Олександр Охріменко вивели особовий склад, близько 450 чоловік (разом із прикордонниками), через кордон — 3 серпня 2014-го. На російській стороні п'ятьох українських офіцерів командного складу 72-ї бригади, в тому числі й Охріменка, було заарештовано. 8 серпня Слідчий комітет РФ опублікував повідомлення про арешт у стилі [[Радянська пропаганда|радянської пропаганди]] — про ''«націоналістичний угар»'', ''«каральну операцію»'' і ''«бравурні марші карателів на Майдані»'', з обіцянками «суду» і «справедливого покарання»<ref>[http://sledcom.ru/news/item/523365 Заарештовані п'ятеро українських військовослужбовців за підозрою у злочинах проти мирного населення]{{ref-ru}} // Сайт СК РФ, 8 серпня 2014</ref>. Втім, вже 9 серпня всі заарештовані були звільнені і 10 серпня передані українській стороні.
Після повернення всіх звільнених офіцерів перевели у [[30-та окрема механізована бригада (Україна)|30-ту окрему механізовану бригаду]] формувати батальйон. 17 вересня, після лікування від контузій у шпиталі, Охріменко приїхав на Житомирський полігон в навчальний центр. З грудня 2014 по березень 2015 виконував завдання на посаді начштабу батальйону на кордоні в районі [[Красна Талівка]] — [[Станиця Луганська]]. 6 травня 2015 батальйон увійшов до складу [[53-тя окрема механізована бригада (Україна)|53-ї окремої механізованої бригади]], а потім перемістився в Донецьку область, де виконував завдання до кінця вересня 2015, — утримував фронт між [[Верхньоторецьке|Верхньоторецьким]] та [[Авдіївка|Авдіївкою]].
Влітку 2015-го вступив до [[Національний університет оборони України імені Івана Черняховського|Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського]]. Після року навчання перевівся на заочну форму і з вересня 2016 повернувся у свою 72-гу бригаду на посаду командира 3-го механізованого батальйону. З вересня до грудня 2016 займався доукомплектацією 3-го батальйону, 21 жовтня 2016 батальйон увійшов в Авдіївку. До жовтня 2017 обороняв опорний пункт «Шахта» (вентиляційний ствол [[Шахта «Бутівка-Донецька»|шахти «Бутівка-Донецька»]], що розташований між Авдіївкою та окупованим [[Спартак (Ясинуватський район)|Спартаком]]) і південну частину Авдіївки.
{{Цитата|''Для мене, як для командира, найголовніше – зберегти життя людям і не осоромити честь держави. Бо втрати не порівняти ні з чим. І коли вони є, я не виправдовуюсь, що це ж війна – і без них майже не можливо, я шукаю причину в собі, якщо є втрати, значить я щось однозначно недоробив.''|25|''Олександр Охріменко''}}
На початку листопада разом із бригадою повернувся у Білу Церкву.
== Нагороди ==
| |||