Волощина: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Shynkar (обговорення | внесок) |
|||
Рядок 65:
Вже в X—XI століттях на території сучасної Румунії стали виникати земельні володіння (кнезати), власники яких називалися по-слов'янськи князями. Проте більшість сільського населення аж до XIV століття складали вільні общинники.
За історичними літописами князівство було створено Басарабом I в 1330 році, який повстав проти угорського короля Карла Роберта та захопив землі по обидві сторони від річки Олт і зробив столицею своїх володінь Кимпулунг-Мусчел. Басараб I відмовився передати Угорщині землі Фагараш, Алмаші та Дробета-Турну-Северин та розбив Карла Роберта в битві при Посаді (1330). У 1334 році ногайці захоплюють Кілію і правління Басараба I припинилося.
У 1858 році угорці захопили землі на півдні від Дунаю і змусив волоського правителя визнати свій сюзеренітет. У 1428 році був підписаний мирний договір з турками, що ознаменувало собою початок їхнього панування.
У 1768 році під час російсько-турецької війни (1768-1774) Волощина перейшла під управління Росії, чому сприяло антитурецьке повстання Пирву Кантакузена.
Адріанопольський мирний договір 1829 року надав Дунайським князівствам автономію. Валахії були повернуті Бреїла, Джурджу і Турну-Мегуреле. Договір також дозволив Молдовському та Волоському князівствам вільно торгувати з іншими державами. У цей період була відновлена волоська армія (1831), проведена податкова реформа, а також проведені містобудівні роботи в Бухаресті та інших містах.
У 1848 році на території Волоського князівства вибухнула демократична революція, яка мала ціль демократизувати суспільство та провести реформи на користь селян (на той час селянське питання гостро стояло у обох Дунайських князівствах). Народні заворушення розпочалися 9 червня, згодом охопивши Бухарест. 11 червня влада в країні перейшла до тимчасового уряду. Влітку уряд протримався у влади, але ситуація була вкрай критична. Країна пережила декілька невдалих державних переворотів, влаштованих боярами.
13 вересня до Бухаресту наблизилася османська армія Фуад-паші та штурмувала місто. Революція зазнала поразки, вслід за османськими військами до Волощини увійшли російські. Між Росією та Османською імперією був підписаний Балталиманський договір, що значно обмежував автономію Волощини та Молдовського князівства у складі Османської імперії.
Вже після 1849 року румунський національний рух консолідувався. Усвідомивши свої помилки, на перший план було поставлено об'єднання Дунайських князівств в єдину державу. Проведення ліберальних реформ планувалося румунською інтелігенцією вже на основі майбутньої єдиної держави. Частина інтелігенції повернулася в Дунайські князівства після 1854 року, коли звідти пішли реакційні російські війська. У Яссах та Бухаресті за підтримки Когелнічану видавалися газети «Тімпул», «Стяуа Дунеря», «Роминія літераре» і «Патрія». У газетах центральною темою була культурна єдність князівств і необхідність створення єдиної Румунії. У Дунайських князівствах тим часом склалася складна ситуація. Феодальний лад, який так і не був ліквідований революціями 1848 року, впливав на розвиток цих держав. Низька купівельна спроможність населення, викликана недостатніми доходами, і вузькість внутрішнього ринку гальмували розвиток Волощини та Молдови. Юніоністи намагалися досягти своєї мети легальними методами, за допомогою Адунаря Обштяске. Їх противниками стало консервативно налаштоване «велике» боярство і наближені до господарів чиновники. У першу чергу це пояснювалося побоюванням втратити прибуткові місця у владі і лояльність господаря. Бояри побоювалися того, що ліберально налаштовані юніоністи отримали підтримку серед селянства, і можуть позбавити їх землі. Таким чином, після Кримської війни у Волощині та Молдови виникло два протиборчі табори — юніоністи і боярство. Всі політичні суперечки та розбіжності точились навколо створення єдиної румунської держави. 7 липня 1857 року в Молдовському князівстві відбулися вибори в Ад-Хок, але більша частина населення їх бойкотувала. У такій ситуації султан змушений був визнати, що Вогориде вибори сфальсифікував, і призначити нові. У результаті других виборів в молдовський Ад-Хок пройшло багато представників юніоністського руху. У 1858 році в Парижі відбулося ще одне засідання представників великих держав. Цього разу однією з основних тем став розгляд резолюцій, запропонованих торік диванами Ад-Хок. Конгрес тривав з 10 травня по 7 серпня, на ньому була прийнята спеціальна Паризька конвенція про устрій Дунайських князівств. Незважаючи на прийняте рішення, конвенція не була остаточним рішенням румунського національного питання, і те залишалося відкритим. Після того, як Російська імперія програла Кримську війну і вивела свої війська з князівств, ті стали залежними від держав Західної Європи. З Волощини і Молдови на захід вивозилося зерно й сировина для промислового виробництва, тому ті стали залежними від західних капіталів (зокрема британських і французьких). Пізніше Велика Британія і Франція планували знайти для Волощини та Молдови єдиного монарха, лояльного до них, після чого половинчасте об'єднання князівств повинно бути завершено. Конвенція, прийнята в Парижі, не принесла очікуваного юніоністам негайного об'єднання Волощини та Молдови в єдину державу. Вони усвідомили, що боротьбу за об'єднання слід проводити своїми силами, не покладаючись на інші держави. Попри це, юніоністи пізніше скористалися половинчастим об'єднанням князівств, сформувавши на його основі цілісну державу.
== Галерея ==
| |||