Ганущак Юлія Йосипівна: відмінності між версіями

| дата_народження = [[31.1. січня]] [[1915]]

| місце_народження = [[Довпотів]], Войнилівський[[Калуський районповіт]], Станіславщина[[Королівство Галичини та Володимирії]], {{AUT-HUN}}

| дата_смерті = [[5.8. серпня]] [[1997]]

| місце_смерті = [[Довпотів]], [[Калуський район]], [[Івано-Франківська область]]

| причина_смерті = деформуючий поліартрит

| нагороди = {{Бронзовий Хрест Заслуги|full=1|date=24.04.1945}}

'''Ганущак Юлія Йосипівна''' ([[31 січня]] [[1915]], с. [[Довпотів]], [[ВойнилівськийКалуський повіт]], [[Королівство Галичини та Володимирії]], [[Австро-Угорщина]] (тепер — [[Калуський район]], [[Івано-Франківська область|Станіславщина]] ) –— † [[5 серпня]] [[1997]], с. [[Довпотів]], [[Калуський район]], [[Івано-Франківська область]]) — підпільниця ОУН-УПА, розвідниця, зв'язкова. Лицарка [[Хрест Заслуги|Бронзового Хреста Заслуги]] (1945).

Народилася у сім'ї дяка. Батько  –— Йосип Степанович Ганущак, мати  –— Розалія Петрівна. Мала трьох сестер: Наталія, Марія, Євдокія.

1930  –— закінчила семирічну початкову школу. Тоді ж батьки, незважаючи на скромні статки, відправили навчатися до [[Дрогобицька приватна українська гімназія|Дрогобицької української гімназії ім. І.Франка]], що діяла при «Рідній школі».

При школі діяли пластові курені, організовані полковником УСС Іваном Чмолою, який працював вчителем географії, історії та руханки. 18-й курінь  –— ім. І.Франка і 36-й  –— ім. Ольги Кобилянської (пізніше Людмили Старицької-Черняхівської). Кольорами пластових хусток у хлопців були темно-синій, у дівчат — зелений.

У вересні 1930 через заборону польською владою «Пласту» організація перейшла до підпільної роботи. Деякий час Юлія була курінною, координувала роботу різних гуртків, навчала молодших. Після звісток про [[Голодомор в Україні (1932—1933)|Голодомор]] у Великій Україні збирала кошти на допомогу голодуючимжертвам голодомору. За це дістала попередження від дирекції гімназії, що боялася репресій влади.

Яскраві сторінки життя Юлії пов'язані зі щорічним таборуванням пластунів у [[Підлюте|Підлютому]] (Рожнятівський район на Івано-Франківщині), що щедро фінансував Андрей Шептицький. Саме там була лікувально-відпочинкова резиденція митрополита, яку називали «кедровою палатою». Протягом місяця юнаки й дівчата (окремо одне від одного) навчалися і відпочивали в цій місцевості. Щонеділі пластуни відвідували літургію у місцевій церкві, на якій часто був присутній Шептицький.

Окрім літніх таборів, найкращі пластуни брали участь у туристичних походах, що їх організовували вчителі гімназії. Юлія часто потрапляла до числа тих обраних, кого Іван Чмола брав у похід уна Карпатські гори [[Маківка (гора)|Маківка]] і Ключ (Сколівський район на Львівщині), де у 1914 –1915 рр. відбувалися бої між УСС і російською армією під час Першої світової війни. Наставник водив своїх учнів франковими місцями Львівщини, розповідав про великого Каменяра.

Після закінчення гімназії вирішила реалізувати себе на педагогічній ниві. Працювала вихователькою у приватних садочках Калуша. У 1936—1937 рр. пройшла однорічний курс навчання у Львівській вищій торговельній школі. Водночас займалася активною громадською роботою. Була секретаркою просвітницького [[Відродження (товариство у Львові)|товариства «Відродження»]] в Калуші. Організовувала юнацькі гуртки від [[Союз українок|«Союзу українок»]] і [[Рідна школа, Українське педагогічне товариство|«Рідної школи»]] в селах [[Мостище (Калуський район)|Мостище]], [[Болохів]], Березниця[[Бережниця (Калуський район)|Бережниця]], [[Збора]], [[Верхня]] в Калуському районіповіті. Розробляла для них навчальні курси, які погоджувала з управою цих товариств. Тоді ж уперше потрапила під приціл польської влади. Була оштрафована за те, що під час уроку історії назвала політику Польщі щодо Галичини і Волині у 1919—1921 рр. загарбницькою.

З вересня 1939-го вчителювала у селі Верхня, потім — у селі Мостище на Калущині. У педагогічному середовищі з'явилися сексоти, на думку яких Ю.Ганущак не досить старанно дотримувалася нових навчальних програм. Через це потрапила в поле зору чекістів, чекістів, які двічі викликали її на допит. Про запланований арешт попередив інспектор Калуського районного відділу освіти член ОУН Тарас Банах. Відтоді, з лютого 1941 р., перейшла у підпілля. Переховувалася в селах Верхня, Нова Верхня, Мостище Калуського району. З весни 1941-го в ОУН. У травні цього року большевики «розкуркулили» і репресували її батьків як «зрадників батьківщини» (мати повернулася в Довпотів 1946 р., а батько помер на засланні 1942-го).

З надією зустріла в Калуші проголошення Акту відновлення української державності 30 червня 1941 р. Збирала від місцевого населення кошти на розбудову державних структур. Невдовзі нацистська адміністрація розпочала арешти активістів ОУН. В орендованій активісткою квартирі в Калуші гестапівці провели обшук. Вчителювання в Довпотові ставало небезпечним. Вигадуючи вагому причину для звільнення, Юлія виробила фальшиву медичну довідку. «З таким „туберкульозом“, як у вас, напишу — житимете сто років», — жартував лікар, який поставив «діагноз». Знову перейшла ув підпілля. З весни 1943 р. до лютого 1944-го була провідницею жіночої сітки Калуського окружного проводу, потім — жіночої сітки і референтури Українського Червоного Хреста Станіславівського обласного проводу ОУН.

Роботу Ю.Ганущак у підпіллі на якийсь час перервав гострий конфлікт з її давнім другом, а тепер провідником Станіславівського обласного проводу ОУН [[Мельник Ярослав Миколайович|Ярославом Мельником]] — «Робертом». У 1930-х рр. вони разом працювали на Калущині. «Роберт», а тоді «Владко», обіцяв згадати про неї у своїй майбутній книжці «Мрії молодого революціонера», яку не судилося написати. У 1940-х Галичанка і Роберт мали в підпіллі різні завдання, але однаково ревно їх виконували. Утім, вище становище Роберта в організаційній структурі ОУН призводило, на думку Галичанки, до зловживання ним владою. Ішлося, зокрема, про зверхню, агресивну манеру спілкування, порушення домовленостей, безпідставні звинувачення її в несумлінному виконанні обов'язків. Галичанка вважала, що така поведінка «Роберта» продиктована не стільки його запальним характером, скільки упередженим ставленням до потенціалу жінок у контексті визвольної боротьби. На знак протесту Ю.Ганущак у серпні 1944-го звільнилася з посади референтки УЧХ Станіславівщини.

Галичанка кваліфікований і досвідчений працівник оунівського підпілля, «ідейна» оунівка з високою ерудицією серед українських націоналістів… Необхідність арешту продиктована також і тим, що в особі «Галичанки»-«Марії» оунівське підпілля втрачало сильного й авторитетного керівного працівника, одного з організаторів націоналістичної роботи в області, відсутність якого істотно підривала підпілля і завдавала відчутного удару по його роботі", — писав виконувач обов'язків начальника Управління МГБ у Дрогобицькій області підполковник Мороз у таємній доповідній записці на ім'я міністра державної безпеки УРСР генерал-лейтенанта [[Савченко Сергій Романович|Савченка]] від 22 червня 1946 р. Допомагала чекістам спецкур'єрка Дрогобицького обласного проводу ОУН під агентурним псевдонімом «Оксана».

3 червня 1946 р. Галичанка перебувала на явочній квартирі в селі [[Верхнє Синьовидне]] Сколівського району. Агентка Оксана, обмотавши хустиною голову, поскаржилася «Галичанці» на сильний зубний біль і швидко покинула помешкання. Аж раптом увійшли двоє чекістів Дрогобиччини Литвинов і Мальцев. Юлія не встигла спалити організаційні документи, які стали «вєщдоками». Спершу у Дрогобицькій, потім Лук'янівській тюрмі в Києві її «активно й неослабно допитували», аж до часткової втрати слуху, який більше не відновився.

1 листопада 1946 р. Військовий трибунал Київської області засудив її до 10 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Відбувши 9 років, 7 місяців і 13 днів засланняув’язнення в Мордовії, а потім Новосибірську, достроково звільнена завдяки частковій амністії. 1956 р. повернулася в рідний Довпотів інвалідом І групи з діагнозом деформуючий поліартрит. Важко хворіла, але на здоров’я не скаржилась. Померла 5 серпня 1997-го на 83-му році життя.