Відкрити головне меню

Зміни

31 байт вилучено ,  1 рік тому
м
нема опису редагування
Село Залізняк (''[[Польська мова|польськ.]] Zielezniak, Żeleźniaki, Żeleźnice, Żelazna)'' згадується в документах [[1609]] року, де йдеться про втечу селян троянівського [[Дідичі (значення)|дідича]] Олександра Грицьковича [[Вороничі герба Павенжа|Воронича]] ([[Польська мова|польськ]]. ''Alexander Hryćkowicz  Wrona'') до маєтків Романа [[Ружинські|Ружинського]]. У [[1612]] році декілька селян втекли до маєтку Михайла Вишневецького. Наступна втеча відбулась [[1614]] року, цього разу до м. [[Сквира|Сквири]].
 
У [[1646]] році шляхтич Войтех Лесецький позивався на власника ''Желізняку'' київського [[Скарбник|скарбника]] Даніеля Ярему Воронича ([[Польська мова|польськ.]] ''Jerzy Daniel Woronicz''), який на три роки віддав під заставу третину села разом із селянами та млин ''мократицький'' з млинарем Процьком на р. Пяті, але продовжував збирати з них різні податки. Це привело людей до зубожіння і вони були змушені піти наймитами по іншим селам. Окрім того, пан Воронич заключивуклав договір з Флоріаном Радзиминським, за яким надав дозвіл побудувати двір з [[Винниця|винницею]] на заставній землі. Через постійну потребу дров для виробництва горілки, Радзиминський заборонив селянам вирубувати в [[Бір|бору]] дерева для обігріву домів, а лиш виділяв маленьку частку.
 
У липні того ж року, велика гребля поблизу млина була вщент розтрощена, але пан Воронич не захотів її реставрувати власним коштом.
У [[1875]] році общиною старообрядців, що сформувалась у селі, було побудовано дерев'яну Свято-Покровську церкву, яка збереглась до теперішнього часу (в ній нині розташований сільський клуб).
 
Навкруги села розташовувались непоодинокі хутори-садиби селян-хліборобів, які мали по 3-9 десятин малопродуктивної піщаної землі у власності та обробляли її. При проведенні колективізації хутори були знищені, а їх мешканців змусили розібрати та перевезти свої оселі до ЖелєзняківЖелєзняка. До цього часу у пам'яті старих жителів села зберіглись назви тих хуторів - ''Лихотворищина'', ''Мократичі'', ''Лівончиків хутір'', ''Шкрудєва гора'', ''Голопузівка''.
 
До Другої світової війни на російський манер село іменували ''Желізняки''. Щодо назви села немає однозначного підходу та тлумачення: його називають Железняк, Желізняки, ЖелєзнякіЖелєзняк, Залізняк. Українське населення села та оточуючих населених пунктів називає його - ''Желєзняк'', хоча після Другої світової війни чиновники тодішнього СРСР перейменували його на ''Залізняки, а в подальшому на Залізня'' (дата перейменування невідома), що не відповідає історичним документам.
 
На [[1906]] рік у селі налічувалось 57 дворів, в яких проживало 355 чоловік.<ref>{{Cite book|title=Список населённых мест Волынской губернии, 1906|last=здание Волынского Губернского Статистического комитета|first=|year=1906|publisher=Волынская Губернская типография|location=Житомир|pages=224|language=рос.|isbn=}}</ref>
 
На одному з старих цвинтарів села зберігся релігійний пам'ятник, у вигляді гранітної стели з хрестом, встановлений у [[1911]] році, на якому наявний напис : <blockquote>"Крестьянам общества деревни Железняка июня 1911 года Христос Воскресе Упокой Господи души их".</blockquote>Серед великих землевласників села на [[1913]] рік були сестри Марія Броніславівна та Людвіка Броніславівна [[Дзялинські]], прабабка яких Щасна [[Вороничі герба Павенжа|Воронич]] ([[Польська мова|польськ.]] ''Szczęsna Woronicz'') була спадкоємицею земель Троянова.
 
"Крестьянам общества деревни Железняка июня 1911 года Христос Воскресе Упокой Господи души их".
 
Серед великих землевласників села на [[1913]] рік були сестри Марія Броніславівна та Людвіка Броніславівна [[Дзялинські]], прабабка яких Щасна [[Вороничі герба Павенжа|Воронич]] ([[Польська мова|польськ.]] ''Szczęsna Woronicz'') була спадкоємицею земель Троянова.
 
=== У складі УРСР ===
96

редагувань