Ікона Розп'ятого Спасителя Зарваницька: відмінності між версіями

 

=== Період другої світової війни. Останні згадки про ікону ===

{{Цитата|Чудотворні ікони відкопано. Отець Коровець із Білокерниці допоміг сестрі Меланії. Автом німецького капеляна (протестанта) він послужив їй. Дістав від німців дозвіл піти до церкви і взяти те, що потрібне. Образ Розп'яття та ікону Богоматері взяв о. Коровець на плечі й, зігнений, утікав лісом до авта. При цьому роздряпав лице [іконі]. Сестра Меланія несла решту того, що могла взяти. З Білокерниці Отець своїми кіньми відвіз усе із сестрою Меланією аж до Старого Міста біля Підгаєць, до отця Никона-студита. Був там і отець Павло-студит, з братами, і вони з сестрою Меланією взяли образи й залізницею привезли їх до Львова. Комісія знатоків рішить, як шовкове Розп'яття скріпити, щоб не розсипалось. Лице поправить і я вирішив, що буде тайною, де ікони сховані.<ref name=":3" /><br/>''Далі в цьому листі мова про те, що ікони остаточно доставлено до Львова дня 17 червня 1944 року до Митрополита Кир Андрея Шептицького.''<ref name=":3" />|3=|4=}}

Після смерті Митрополита Андрея Шептицького, [[1 листопада]] [[1944]] року, його особисті речі забрали монахи, які за ним доглядали і переховували всі предмети у роки підпілля [[Українська греко-католицька церква|УГКЦ]]. Можливо, брат Митрополита Андрея, [[Климентій (Шептицький)|блаженний Климентій]], попросив їх про це. Адже отець Климентій розумів, що прихід [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|радянської влади]] у 1944 році приніс лише лихоліття і нещастя, як і [[Радянська анексія західноукраїнських земель|перша радянська окупація]] в [[Галичина|Галичині]] у 1939—1941 роках<ref>{{Cite web|url=https://www.radiosvoboda.org/a/28914224.html|title=Близько півтисячі речей митрополита Андрея Шептицького віднайшов і зібрав ієромонах зі Львова|last=Терещук|first=Галина|date=2017-12-13|website=Радіо Свобода|publisher=|language=uk|archiveurl=https://web.archive.org/web/20180709123624/https://www.radiosvoboda.org/a/28914224.html|archivedate=2018-07-09|deadurl=no|accessdate=2018-07-08}}</ref>. Велику частину колекції спалила радянська влада після смерті митрополита<ref>{{Cite book|title=Знищення музейних збірок в УРСР у післявоєнний період (друга половина 1940-х – 1950-х рр.)|last=Маньковська|first=Р|year=2011|publisher=Інститут історії України НАН України|location=Київ|pages=198-214|language=|isbn=}}</ref>.

Упродовж 11&nbsp;— [[13 серпня]] та [[29 вересня]] 1742 року у складі комісії перебувало троє духовних осіб: голова комісії&nbsp;— аудитор митрополичої консисторії, [[Василіяни|василіанин]], о. Інокентій Липницький, делегат комісії і комісар&nbsp;— [[скарбник]] Львівської єпархії о. Антоній Підгірський та київський [[офіціал]] митрополичої резиденції в [[Радомишль|Радомишлі]] о. Михайло Примович<ref>ЦДІАУ Львів, ф. 408, оп. 1, спр. 911, арк. 42, 80, 95.</ref>. Останній брав активну участь у виявлені нових святинь в межах усієї Київської [[Унійна церква в Речі Посполитій|унійної митрополії]], а тому владика закономірно включив його в комісію, як людину із досвідом у подібних інквізиціях<ref>Романова О. Очікування «чуда» як основа народної побожності (Київська митрополія, XVIII&nbsp;ст.) / О.&nbsp;О.&nbsp;Романова // Український історичний журнал.&nbsp;— 2010.&nbsp;— №&nbsp;1.&nbsp;— С. 84-106.</ref>.

 

[[Файл:Мідьорит_ікони_Розп'яття_Ісуса_Христа_в_Зарваниці.png|міні|[[Мідьорит]] із зображенням ікони Розп'яття Ісуса Христа в Зарваниці, 1742&nbsp;р.|альт=|ліворуч]][[Файл:Протокол визнання чудотворності ікони Розп'яття в Зарваниці.png|міні|Прикінцевий протокол опитування свідків для підтвердження фактів щодо чудотворності ікони зі стверджувальними підписами та печатками, 1742&nbsp;р.|альт=]]