Вікіпедія

Матвієнко Ніна Митрофанівна: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
уточнення
Рядок 27:
}}
 
'''Матвіє́нко Ні́на Митрофа́нівна''' (*[[10 жовтня]] [[1947]], с. [[Неділище]], [[Ємільчинський район]], [[Житомирська область]], [[Українська РСР]], [[СРСР]]) — українська співачка, [[Народний артист України|народна артистка України]] з [[1985]], [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка]], [[1988]], [[Герой України]]. Член [[Спілка кінематографістів України|Спілки кінематографістів України]] (1989). Має доньку [[Антоніна Матвієнко|Антоніну]], теж співачку.
 
== Життєпис ==
Рядок 44:
Але бажання співати було таким сильним, що 1966 року Ніна таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки. З [[1968]] року, по закінченні вокальної студії при хорі вона стала його солісткою.
 
[[В 1975]] — році заочно закінчила філологічний факультет [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|КиївськийКиївського університетуніверситету імені Тараса Шевченка]].
 
Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, яку вона почала ще з [[1967]] року. Ніна Матвієнко з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. У її творчому репертуарі платівки із записом українських народних пісень, аудіокасети, компакт-диски із записом різних за жанром творів.
Рядок 52:
Новий період в творчій долі пов'язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «[[Київська камерата]]», солісткою якого вона стає з [[1991]] року. Дивно виразний характер фольклорного співу співачки гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати», тим самим розширюючи художній репертуар концертної практики колективу.
 
У 1971  співачка одружилася з молодим художником Петром Гончарем — сином відомого українського скульптора, художника і збирача старожитностей і українського вжиткового мистецтва Івана Гончара. Петро вперше побачив Ніну та почув її голос на концерті в Києві (1968). Вже тоді він сказав, що Ніна буде його дружиною, згодом їх познайомив Лесь Харченко із квартету «Явір».
 
У 1972 народився Іванко, за ним Андрійко, а потім Антоніна. Сини пішли шляхом батька. Обидва вони — талановиті художники з власним мистецьким почерком і світобаченням. У 2005, досягнувши віку Христа, син Іван зробив несподіваний крок, він вирішив піти в ченці і здійснив постриг. Антоніну все частіше можна зустріти на великих сценах. Вона продовжує справу матері. На ювілейних концертах, присвячених 60-літтю Ніни Матвієнко, Антоніна співала разом з Ніною.
 
У 1975  вона заочно закінчила філологічний факультет [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету імені Тараса Шевченка]] і активно займається літературною творчістю.{{джерело}} Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Григорія Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есе. Її твори періодично з'являються на сторінках таких часописів, як «Україна», «Дзвін», «Жіночий Світ» та інших. Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла 2003 року у видавництві Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». У книзі подано пісенно-музичний матеріал із власного репертуару (понад 250 народних пісень і творів українських композиторів — колядки і щедрівки, веснянки, пісні до Зелених свят, купальські та петрівчані, жниварські й обжинкові, весільні, колискові, поховальні, жартівливі й танцювальні, псалми, історичні та станові пісні, пісні про кохання, родинне життя…). 2004 р. вийшла книга спогадів Ніни Матвієнко «Уже так не буде, як є». Також мріє написати художній роман про любов. У 2010 році співачка записала вступне слово до аудіокниги Блаженнішого Любомира «Дорога до ближнього».
 
== Творчість ==
Рядок 68:
 
=== Фільмографія ===
 
==== [[Акторка]] ====
* [[1971 у кіно|1971]] — «Співає Ніна Матвієнко» (музичний фільм, режисер: [[Якимчук Олександр Савович|О. Якимчук]])
Рядок 76 ⟶ 77:
* [[1987 в кіно|1987]] — «[[Золоте весілля (фільм)|Золоте весілля]]» (режисер: [[Мотузко Наталя Георгіївна|Н. Мотузко]])
* [[1988 в кіно|1988]] — «[[Русалчин тиждень]]» (музичний відеофільм за участю [[Матвієнко Антоніна Петрівна|Тоні Матвієнко]], режисер: [[Мотузко Наталя Георгіївна|Н. Мотузко]])
* [[1989 в кіно|1989]] — «Співає Ніна Матвієнко» (музичний фільм)
* [[1990 в кіно|1990]] — «[[Далі польоту стріли]]» (режисер: [[Василь Вітер]])
* [[1998 в кіно|1998]] — «[[Посмішка звіра]]» та інші фільми…
Рядок 95 ⟶ 96:
* [[2002 в кіно|2002]] — «[[Чорна рада (фільм)|Чорна рада]]»
* [[2004 в кіно|2004]] — «[[Сорочинський ярмарок (мюзикл)|Сорочинський ярмарок]]» (мюзикл) та ін.
Знімалася в телеспектаклях («Маруся Чурай», «Катерина Білокур»; «Розлилися води на четіре броду»); брала участь в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності»).
 
З 1989 року — член Спілки кінематографістів України.
Рядок 117 ⟶ 118:
* XI Всесвітній фестиваль молоді та студентів (Москва, 1985);
* Державна премія України Шевченка (1988),
* [[Жінка ІІІ тисячоліття (Всеукраїнська премія)|Всеукраїнської премії "«Жінка ІІІ тисячоліття"»]] в номінації [[Знакова постать (премія Жінка ІІІ тисячоліття)|"«Знакова постать"»]] (2006).
 
; Нагороди
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Матвієнко_Ніна_Митрофанівна