Чак Поланік: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Біографія: Правопис, стиль Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
→Авторський стиль: Стиль, правопис Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
Рядок 59:
<!--[[Файл:Palahniuk books.JPG|300px|thumb|Екземпляри книг Чака Поланіка. За годинниковою стрілкою, починаючи з лівої верхньої книги: ''Привиди, Колискова, Задуха, Дивніше за Вигадку: Правдиві Історії, Невидимі монстри, Вцілілий'' і ''Бійцівський Клуб''.]]-->
Книги Поланіка, що передують ''[[Колискова (роман)|Колисковій]]'', мають чітку схожість. Персонажами є люди, хто був так чи інакше не сприйнятий суспільством, і хто діє іноді навіть із самознищувальною агресією. У всіх цих творах він намагається коментувати нагальні проблеми суспільства, такі як [[Сексуальний фетишизм|фетишизм]]. Та після подій [[Терористичний акт 11 вересня 2001 року в США|11 вересня 2001 року]] і суперечок, що виникли навколо творів такої тематики, Поланік почав писати більш тонко. Починаючи з ''[[Колискова (роман)|Колискової]]'', його романи стають сатиричними історіями жахів. Відрізняючись сюжетно від попередніх книг, вони
Оповідь в книгах Поланіка часто починається з тимчасового кінця, коли герой книги згадує події, що передували початку книги. У ''[[Колискова (роман)|Колисковій]]'' використано різновид цього. Наявний поділ між нормальною, лінійною розповіддю і тимчасовим кінцем після кожних кількох глав. Існують і винятки, як ''Задуха'' і ''Щоденник'' (які є більш лінійними). Часто наприкінці книг стається відхилення головної гілки сюжету, яке буде якимось чином пов'язане з тимчасовою кінцівкою (що сам Поланік називає «прихованою зброєю» — «the hidden gun»). Його більш лінійні твори, відрізняючись стилем на початку, також врешті мають схожі розгалуження сюжету.
Письменницький стиль Поланіка багато бере від таких письменників, як [[Гордон Ліш]] і [[Емі Гемпл]]. Його називають [[мінімалізм|мінімалістичним]] через використання доволі обмеженого словникового запасу і коротких речень з метою зімітувати розповідь простої людини. В одному з інтерв'ю Поланік сказав, що йому більше подобається писати дієсловами, аніж прикметниками. Повторення певних рядків в історії (Поланік називає це «приспівами» — «choruses») є однією з найпомітніших ознак його стилю; їх можна знайти у майже кожному розділі будь-якого його твору. Поланік також говорить про приспіви, які перегукуються між окремими романами. Це волошково-синій колір і місто [[Міссула (Монтана)|Міссула]] (штат [[Монтана]]), які так чи інакше з'являються в усіх книгах. Тим не менш, відомим Поланік став через свій [[цинізм|цинічний]] та [[іронія|іронічний]] чорний [[гумор]], яким пройняті його твори. Саме через поєднання такого почуття гумору і дивних подій, навколо яких будуються сюжетні лінії (завдяки чому деякі читачі вважають ці книги важкими для читання), мас-медіа називають Поланіка «шоковим письменником».
Іноді, окрім художніх творів, Поланік пише і публіцистичні. Працюючи вільнонайманим журналістом у вільний від письменницької роботи час, він пише [[есе]] і [[репортаж]]і на різноманітні теми. Іноді він сам є учасником подій, описаних в цих творах, які складно піддаються літературному аналізу. Він також бере інтерв'ю у знаменитостей, як, наприклад, у [[Джульєтта Льюїс|Джульєтти Льюїс]] чи [[Мерилін Менсон|Мериліна Менсона]]. Деякі з цих творів опубліковано в його книзі ''Дивніше за вигадку: правдиві історії''. Іноді Поланік включає деякі елементи публіцистики до своїх художніх творів, пояснюючи це бажанням більшого заглиблення читача у книгу.
| |||