Йоганн Вольфганг фон Гете: відмінності між версіями

Вважається засновником сучасної [[німецька література|німецької літератури]], лідер [[романтизм|романтичного]] руху «[[Буря і натиск]]». У галузі [[Ботаніка|ботаніки]] вважається засновником [[порівняльна морфологія|порівняльної морфології]] рослин. Його роботи включають в себе епічні та ліричні вірші, написані в різних стилях; прозу та віршові драми; мемуари; автобіографію; літературну та [[Естетика|естетичну]] критику; трактати з [[Ботаніка|ботаніки]], [[Анатомія|анатомії]]; чотири романи. Крім того, відомі численні літературні та наукові фрагменти, більш ніж 10000 листів і близько 3000 малюнків.

 

 

Його перша велика наукова робота про метаморфоз рослин була опублікована в 1788 році після повернення з турне по Італії. У 1791 році він був призначений керуючим директором театру в Веймарі, а в 1794 році він почав дружбу з драматургом, істориком і філософом [[Йоганн-Фрідріх Шіллер|Фрідріхом Шіллером]]. У цей період Ґете опублікував свій другий роман «''Wilhelm Meisters Lehrjahre''» і, в 1808 році, першу частину найзнаменитішої драми [[Фауст (Гете)|«Фауст»]]. Його бесіди та різноманітні загальні починання протягом 1790-х років з Шіллером, [[Йоганн Готліб Фіхте|Фіхте]], [[Йоганн-Готфрід Гердер|Гердером]], [[Александер фон Гумбольдт|Александром фон Гумбольдтом]], [[Вільгельм фон Гумбольдт|Вільгельмом фон Гумбольдтом]] і [[Фрідріх Шлегель|Фрідріхом Шлегелем]] мали спільну назву&nbsp;— [[Веймарська республіка|Веймарський]] [[класицизм]].<blockquote>''Цей велетень був міністром у карликовій німецькій державі. Він ніколи не міг рухатися вільно. Про сидячого на троні Юпітера Фідія в Олімпії казали, що якби він колись раптом встав, він проломив би головою дах храму. Таким самим було становище Ґете у Веймарі: якби він колись раптом повстав зі свого нерухомого спокою і випростався, то він пробив би державний дах або, що ще ймовірніше, розбив би собі ним голову.'' ([[Генріх Гейне]])</blockquote><blockquote>''Він був яскравим прикладом того, як античні ідеали збагачували сучасну культуру.'' ([[Ентоні Графтон]])</blockquote>

 

=== Рання творчість ===

Першим значним твором Гете цієї нової пори був «Ґьотц фон Берліхінґен» (спочатку «Gottfried von Berlichingen mit der eisernen Hand»), (1773)&nbsp;— драма, котра справила на сучасників величезне враження. Вона висуває Гете в перші ряди німецької літератури, ставить його на чолі письменників періоду «Бурі і натиску». Своєрідність цього твору, написаного прозою в манері історичних хронік Шекспіра, не стільки в тому, що воно реабілітує національну старовину, драматизуючи історію лицаря XVI століття, а скільки в тому, що ця драма, виникаючи за межами літератури рококо, вступає також у суперечність з літературою Просвітництва, найбільш впливовим досі плином культури. Образ борця за соціальну справедливість&nbsp;— типовий образ літератури Просвітництва&nbsp;— отримує у Гете незвичайну інтерпретацію. Лицар Ґьотц фон Берліхінґен, засмучений станом справ в країні, очолює селянське повстання; коли ж останнє набуває гострих форм, відходить від нього. Встановлений правопорядок тріумфує: перед ним так само безсилий революційний рух мас, витлумачений в драмі як розв'язаний хаос, і особистість, яка намагається протиставити йому «свавілля». Ґьоц знаходить свободу не в світі людей, а в смерті, в злитті «з матір'ю-природою». Значення має заключна сцена п'єси: Ґьоц виходить із в'язниці в сад, бачить безмежне небо, його оточує жива природа: {{text|Господи Всемогутній, як добре під Твоїм небом, яка хороша свобода! Дерева розпускають бруньки, весь світ сповнений сподівань. Прощавайте, дорогі! Коріння моє підрубане, сили мене залишають.}}