Вікіпедія

Петро Суховій: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Мітка: редагування коду 2017
WithUinH (обговорення | внесок)
2140 редагувань
шаблон
Рядок 1:
{{особа}}
'''Петро Суховій (Суховієнко) ''' — кошовий гетьман у [[1668]]–[[1669]] роках, [[писар]] [[Запорозька Січ|Запорозької Січі]], [[гетьман Війська Запорозького]] та [[Правобережна Україна|Правобережної України]] «ханської величності».
 
== Дитинство та освіта ==
Народився Петро у 1645  року в одній з козацьких родин [[Лівобережна Україна|Лівобережної України]], ймовірно на [[Полтавщина|Полтавщині]]. Тут він пройшов «научєніє і воспітаніє своє» в дитячі роки, але невдовзі його батьки переїхали до порубіжних земель, що належали [[Московська держава|Московській державі]], де проживали понад 10 років. Він мав старшого брата (теж Петра), який разом з дружиною проживав у місті [[Зіньків]] поблизу [[Гадяч|Гадяча]]а. Невідомо чи був Суховієнко одружений*, хоча 1669  року гетьман [[Петро Дорошенко]] висловлював бажання віддати за нього свою доньку.
 
Історики ще не дослідили, де і яку освіту отримав Суховієнко. можливо, що в Україні він навчався у початковій школі, а потім студіював в одному з навчальних закладів [[Московське царство|Московщини]]. Знаємо, що окрім «козацького» письма він добре знав [[Польська мова|польську]], [[Татарська мова|татарську]], [[Московська мова|московську]] та [[Латинська мова|латинську]] мови. А отже не виключено, що він навчався в якомусь з університетів [[Європа|Європи]]. У 1668 ніжинський протопоп Симеон Адамович, перебуваючи в Москві, розповідав урядовцям [[Посольський приказ|Посольського приказу]]: «… есть в Запорогах писарь Петрушка Суховей, досужей и ученой человек, в 23 года, и посылан был он в Крым для договоров, и с ханом де и с калгою и с салтаном договор учинил, и из Крыму об нем в Запороги писали, чтоб впредь к ним посылали таких же досужих людей, как он Суховий, а прежде сего таких умных людей к ним не присылывали». «Ділом сильний, в річах світових цекав (говорив — Т. Ч.)» — свідчив про молодого гетьмана Правобережної України козацький літописець [[Самійло Величко]].
Рядок 9 ⟶ 10:
На арені політичного життя України Петро Суховієнко з'явився у 1667-му, виступаючи як кошовий писар Запорозької Січі. Цей рік був дуже важким для [[Козацька держава|Козацької держави]], зважаючи на укладене в селі Андрусові перемир'я між [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]] та [[Московська держава|Московською державою]]. Саме воно заклало основи подальшого міжнародного поділу України між сусідніми країнами. Проти умов [[Андрусівське перемир'я|Андрусівського перемир'я]] виступали як правобережний гетьман [[Петро Дорошенко]], так і лівобережний правитель [[Іван Брюховецький]]. Однак, наміри першого укласти тісніший союз з [[Османська імперія|Османською імперією]] викликали спротив у запорозької старшини.
 
На початку серпня 1668  року кошова рада вирішує відправити до татарської столиці [[Бахчисарай|Багчисараю]] посольство з вимогою допомогти їм відібрати булаву у Дорошенка і віддати її до рук людини, яка б на відміну від нього, враховувала політичні й економічні прагнення запорожців, і була більш прогнозованою для османського султана та залежного від нього кримського хана. Така людина знайшлася в особі запорозького писаря Суховієнка, якому й доручили очолити посольство до [[Кримське ханство|Криму]].
 
Прибувши в середині серпня до Багчисараю Суховієнко уклав військово-політичний договір з кримським ханом [[Аділ-гірей|Аділ-Гіреєм]]. Згідно з його статтями, в обмін на зобов'язання запорожців не руйнувати татарських улусів, хан обіцяв надати військову допомогу січовикам. У процесі спілкування козацького посольства з татарським урядом молодий запорозький писар так сподобався Аділ-Гірею, що той запропонував стати йому [[Гетьман України|гетьманом України]] під протекторатом [[Кримське ханство|Кримського ханства]], а також дав Суховієнку дублікат власної печатки, де були зображені «лук з двома стрілами».
Рядок 16 ⟶ 17:
Відразу ж після повороту в Україну Суховієнко пише листа до гетьмана Дорошенка з пропозицією прибути до [[Запорожжя]] на раду «щоб запорожцям з обох сторін Дніпра вибрати одного гетьмана». Але досвідчений Дорошенко, передбачаючи можливість свого вбивства на цій раді, відмовив і відписав Суховієнку, що згідно з козацьким звичаєм такі ради завжди проводилися «в городах», а не на Запорожжі. Таким чином рада запорозького коша обирає Суховієнка гетьманом від свого імені, а також частини правобережних і лівобережних полків. Це обрання підтримали близько 6 000 запорожців, козаки [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславського]], [[Полтавський полк Війська Запорозького|Полтавського]], [[Миргородський полк|Миргородського]], [[Лубенський полк|Лубенського]] і [[Прилуцький полк|Прилуцького]] полків. Однак, слід відзначити, що підтримка лівобережних козаків стала можливою лише з огляду на присутність в Україні (згідно запорозько-татарської угоди) майже стотисячної татарської орди.
 
Окрім цього, відразу після обрання Суховієнко направив своїх послів до османського султана Мегмеда IV. Вони мали запевнити його, що новообраний гетьман буде притримуватися всіх тих домовленостей, які були укладені між ним і гетьманом Дорошенком. [[Мегмед IV|Мегмед IV]] підтримав Суховієнка на гетьманстві та пообіцяв йому допомогу хана, а також надання навесні війська для походу на [[Кодацька фортеця|Кодацьку фортецю]].
 
Саме так козацька Україна отримала ще одного гетьмана. Нагадаємо, що окрім Петра Дорошенка, який був обраний на цю посаду 1665  року, в Україні діяв ще [[Дем'ян Многогрішний|Дем'ян Ігнатович-Многогрішний]] (1668–16721668—1672), що визнавав зверхність московського царя і мав владу над частиною Лівобережжя. Треба відзначити, що незважаючи на розбіжність поглядів Дорошенка, Многогрішного, Суховієнка на шлях політичного розвитку України, всі вони прагнули однієї мети — бачити її вільною державою.
 
Першим кроком Суховієнка у ранзі «запорозького» гетьмана стало звернення до свого візаві: «… а писал де к нему Дорошенку Суховеенко что но гетман ханева величества. А он бы Дорошенко не писался отнюдь Запорожским гетьманом»<ref>[http://elib.shpl.ru/ru/nodes/3662-t-7-1657-1663-1668-1669-spb-1872#mode/inspect/page/100/zoom/7 Акты ЮЗР. &nbsp;— СПб., 1872. &nbsp;— Т. VII. &nbsp;— С. 82.]</ref>. Цей лист був скріплений подарованою Суховієнку ханською печаткою.
 
Відповіддю Дорошенка стала розсилка листів до всіх козацьких полковників з вимогою не піддаватися «без ради і волі Війська Запорозького учиненому гетьману Суховієнку», а також чинити збройний опір татарським загонам, які останній привів до України. Більшість полковників підтримала Дорошенка. Вони навіть вимагали від нього негайно скликати «чорну» раду на якій вони б швидко «поламали своїми мушкетами стріли Суховієнка». Виконуючи дорошенків наказ, у бою поблизу [[Прилуки|Прилук]] було знищено близько трьох тисяч татар. Крім того, брат Дорошенка Григорій відмовився від спільного походу з татарами і настійливо вимагав у кримського уряду видати йому Суховієнка.
 
== Патріотичний універсал ==
7 жовтня 1668&nbsp; року гетьман Суховієнко видав універсал до всього [[Український народ|українського народу]], який став одним з найвизначніших документів, що переконливо свідчив про патріотичні наміри тогочасної козацької старшини втримати здобуту у ході визвольних змагань національну державність. Універсал засвідчував розуміння українською елітою проблеми міжнародного розділу своєї молодої країни між сильнішими сусідніми державами у результаті Андрусівського перемир'я 1667&nbsp; року: «… в спокоение бедные Украины, одна сторона Днепра от Москвы до царского величества, а другая от стороны Польской к его милости пределенного вовсе отдана, что ей теми мирами, сиречь разделение, по малу малу в крепкие той своей стороны взявши руки, а потом и всеми силами напустивши, тако ее уязвите… мечем или вечным в тяжкую, подобно египецкую, работу Московскую взятием снести и искоренить плетением вместе…»<ref>[http://elib.shpl.ru/ru/nodes/3662-t-7-1657-1663-1668-1669-spb-1872#mode/inspect/page/102/zoom/7 Акты ЮЗР. &nbsp;— СПб., 1872. &nbsp;— Т. VII. &nbsp;— С. 84.]</ref>.
 
А тому, «видя таковы милой своей отчизны уготовленной и тако лютой нестерпимой внутрь болезни», Петро Суховієнко закликає як правобережних, так і лівобережних [[Українці|українців]] до єднання проти зовнішніх ворогів: «… и всему единоутробному братству моему посполитому Украинскому, по сем и том боку Днепра обретаему христианскому народу, объявляю и известую и остерегаю, чтоб вы в союзе и собою милой любви и милости братерской связанные крепко, твердо и неподвижно пребываючи»<ref>[http://elib.shpl.ru/ru/nodes/3662-t-7-1657-1663-1668-1669-spb-1872#mode/inspect/page/103/zoom/7 Акты ЮЗР. &nbsp;— СПб., 1872. &nbsp;— Т. VII. &nbsp;— С. 85.]</ref>.
 
Далі молодий гетьман згадував історію українсько-московських політичних стосунків, коли московський уряд нехтував рівноправністю союзу двох держав: «И оттоль что на частокольных везде в войнах головами и перстями вашими себе защищающе, когда к договорам придет вас к ним не токмо не припущают, но и жадные не объявляют речи, для того, что ни о чем ином с ляхами, только вас всегда как бы в руки взявши, вольности поломити, и ни во что обернути, торговались и торгуют; якоже и сие теперешнее мирное постановление (Андрусівське перемир'я&nbsp;— Т. Ч.) на всю Украйну пагубу приносит и перед небощиком Брюховецким, хотя боярин был утаено было. Также и Хмельницкого, которого только словами да подаркамии обещаниями, по своей обыклой Московской хитрости, манили… потаение с Ляхами, о изводе войска Запорожского и пагубе всей Украины договариваючи, бывало … снести бедную Украину постановили…»<ref>[http://elib.shpl.ru/ru/nodes/3662-t-7-1657-1663-1668-1669-spb-1872#mode/inspect/page/103/zoom/7 Акты ЮЗР. &nbsp;— СПб., 1872. &nbsp;— Т. VII. &nbsp;— С. 85.]</ref>.
 
Турбуючись за подальшу долю своєї вітчизни «матки милой отчизны бедной Украины», Петро Суховієнко апелює до [[Національна свідомість|національної свідомості]] українців: «От чего яку милую свою, в ней же родихся, отчизну и вас всих. Единого плоду будучи от сицевой пагубы остерегаю и отвожу; а яко вы ныне с собою, то есть с тою стороною (Правобережжям&nbsp;— Т. Ч.) за помощію Божією совокупились. Тако в том сопряженій крепко обретающееся, ничесаму себе к разрознению и расколю прелицаемому в грамотах слову и умышленному мечем и огнем и вечною неволею намерению вредити не подадите…»<ref>[http://elib.shpl.ru/ru/nodes/3662-t-7-1657-1663-1668-1669-spb-1872#mode/inspect/page/103/zoom/7 Акты ЮЗР. &nbsp;— СПб., 1872. &nbsp;— Т. VII. &nbsp;— С. 85—86.]</ref>.
 
Цей важливий у розвитку політичної думки України документ був написаний Суховієнком в місті Путивлі, що на [[Чернігівщина|Чернігівщині]]. Він наказав розіслати його до всіх українських полкових і сотенних міст та містечок з метою «чтоб было предо всеми чтено…». Однак, незважаючи на переконливі аргументи Суховієнка, його заклики до єднання були проігноровані більшою частиною козацької старшини&nbsp;— вже наступного року на Правобережній Україні з'явився ще один гетьман. Ним став уманський полковник [[Михайло Ханенко]], якого проголосили гетьманом від імені [[Король Речі Посполитої|короля Речі Посполитої]].
 
== Бойові дії ==
У другій половині листопада 1668&nbsp; року Петро Суховієнко разом з татарськими загонами діє на Полтавщині. Зокрема, він веде переговори зі старшиною Лубен з питання розміщеня в місті на зиму чотирьох тисяч татар. Але йому в цьому було відмовлено. У цей же час в Гадячі був заарештований рідний брат гетьмана, Петро, який через деякий час був відпущений у зв'язку з клопотанням отомана містечка Зінкова.
 
Саме наприкінці осені в Україні поширюється чутка, не без допомоги московських представників, про «обусурманення» Суховієнка. Рейтарський поручик Крижановський свідчив про те, що Суховієнко прийняв мусульманську віру під іменем Ашпат-мурзи. Інший московит Хопчинський повідомляв до Посольського приказу, що татари дали йому ім'я Шамай. Крім того він свідчив: «отзывается Суховеенко хановым сыном». Можливо й справді татари неофіційно, на свій лад, називали Петра Суховієнка Шамаєм, а під час протокольних зустрічей&nbsp;— Ашпат-мурза, але свідчення про його перехід в іслам є вигадкою. Адже як після цього Суховієнко зміг би керувати запорожцями, що впродовж віків боронили православну християнську віру?
 
З огляду на розуміння чинників, якими керувалися османсько-татарські провідники, відмовляючи у своїй протекції Дорошенку й наставляючи на гетьманство іншу кандидатуру є рядки листа калги-солтана Крим-гірея до польного гетьмана Корони Польської Дмитра Вишневецького від 23 листопада 1668&nbsp; року: «…Ми, бачачи шалберство Дорошенкове, вчинили так: писаря, який із Запорожжя з військом Запорозьким зі мною вийшов, прийняли ми його за приятеля і гетьмана Петра Суховія; про що просимо і бажаємо, щоб ти не слухаючи Дорошенкових приповідних листів; проти присяги підгаєцької зі мною був і на Україну не наступав».
 
З початком 1669&nbsp; року Суховієнко разом з вірними йому полками і татарськими загонами переправився з Лівобережної України на Правобережжя, де намагався захопити столицю козацької України і резиденцію гетьмана Петра Дорошенка&nbsp;— Чигирин. Однак, дійшовши до околиць Чигирина і зваживши на неприступність його мурів Суховієнко уклав договір із Дорошенком, головною метою якого був спільний наступ проти поляків. Однак незабаром він отримав поразку під Вільшанкою, де його розбили підрозділи полковника Корсунця. Через деякий час у сутичці з полками Григорія Дорошенка, які поверталися з Лівобережжя, загинуло ще чимало козаків Суховієнка.
 
Коли 16 січня загони Івана Сірка розбили під Ольховцем татарські війська Батирчі-мурзи, то більшість прихильників Суховієнка перейшли на бік Сірка. «Коли запорожці, що були при Суховієнку побачили на другому боці (річки&nbsp;— Т. Ч.) Сірка, Григорія Уляновського та інших січовиків, то перейшли на їх бік…»&nbsp;— свідчив 26 січня отаман Захар Донець. Таким чином у Суховієнка залишилась невелика кількість козаків. Сучасники оповідали, що таких було всього близько 15.
 
У результаті цієї поразки лівобережні полки які були під владою «татарського» гетьмана знову перейшли до Петра Дорошенка. Крім того, козаки Дорошенка захопили канцелярію Суховієнка разом з архівом, печаткою, прапорами, литаврами і бубнами, які були привезені до Чигирина. Але Суховієнко й не збирався здаватися на милість переможцю. Навпаки, 25 квітня 1669&nbsp; року він зібрав раду на Січі, де його проголосили «запорозьким» гетьманом. Отже, він знову розпочав готуватися до боротьби з Дорошенком.
 
Кримське ханство продовжувало підтримувати свого ставленика. Хан Аділ-Гірей прислав йому на допомогу орду під проводом солтана Мурата. Також хан звернувся з листом до окремих лівобережних полковників, переконуючи їх, що не варто «заради єдиного гетьмана (Дорошенка&nbsp;— Т. Ч.) бути в непризні з Кримом».
Рядок 61 ⟶ 62:
 
== Складення булави ==
Після цього він разом з Юрієм Хмельницьким та уманським полковником Михайлом Ханенком подався до Умані. Саме тут 23 липня 1669&nbsp; року відбулася рада козацьких полків Правобережної України на якій Суховієнку запропонували відмовитися від булави на користь Ханенка. Зважаючи на конфлікт з османами і татарами (отже вони не могли підтримувати його) він погоджується підтримувати новообраного на раді Ханенка, який хотів спертися на військову міць Речі Посполитої. Зважаючи на згоду Суховієнка, його після цього було обрано генеральним писарем в уряді Ханенка. Ханенко так описував ці події в листі до лівобережного гетьмана Дем'яна Многогрішного&nbsp;— «коли пан Суховій за уряд поклонився, на той хлопотливий гетьманства чин новообраний єсть».
 
Помінявши гетьманську булаву на писарський каламар, Суховієнко радив Ханенку задля блага всього українського народу зібрати поблизу Чигирина спільну з Дорошенком і Многогрішним козацьку раду. Наприкінці серпня, зважаючи на твердження Самовидця, така рада відбулася поблизу Умані. Але, очевидно, на ній високі сторони не змогли прийти до якогось компромісного рішення.
 
У вересні&nbsp;— жовтні 1669&nbsp; року Суховієнко як генеральний писар взяв участь у боротьбі Ханенка з Дорошенком за правобережні міста й містечка. Зокрема, ханенківці відвойовують Торговицю, Звенигородку й Тарасівку. Суховієнко намагається підтримати Ханенка й тим, що використовує свої давні зв'язки з Кримом. У цей час навіть татарський посол у Варшаві називав Дорошенка «зрадником» і підтримував гетьманство Ханенка та писарство Суховієнка. У середині вересня Суховієнко перебував під Корсунем у таборі татар, які отримали поразку від Дорошенка та Івана Сірка. Очевидці повідомляли, що після корсунських подій «вся орда потягла до Криму ведучи з собою Суховія як в'язня». Можливо, що на деякий час Суховієнко й перебував у статусі полоненого, однак вже у червні 1670&nbsp;року гетьман Ханенко, перебуваючи на Січі, відправив його до Криму з посольською місією. Він мав відвезти хану листи в яких писано «щоб кримських хан на польського короля війною не ходив».
 
Однак, вже через два місяці, у вересні, Петро Суховієнко, з невідомих нам причин забрав 170 єфимків зі скарбниці Ханенка і втік на Лівобережну Україну до Многогрішного. Уряд останнього також використовував Суховієнка як спеціаліста з «татарського питання». Знаємо, що лівобережний гетьман готував його до поїздки в Крим на переговори з ханом.
 
Після старшинського заколоту проти Дем'яна&nbsp; Многогрішного й обрання гетьманом Івана Самойловича бачимо Суховієнка в колі полковників, які присягнули московському цареві Олексію Михайловичу. Подальша його доля невідома. Можливо, він відійшов від активного військово-політичного життя, а, може, як свідчать деякі історики, подався до Криму. Лише пожовклі сторінки недоторканих архівних документів зможуть пролити світло на його життя й діяльність після весни 1672&nbsp; року. Отже, з одного боку, цей правобережний гетьман став заручником політики татарських ханів, яка полягала в підтримці слабшого козацького провідника на противагу сильнішому, з другого&nbsp;— його універсали й листи переконливо засвідчили продовження курсу Богдана&nbsp; Хмельницкького на утвердження Української держави. «Короля не слухається вся Україна і нічого йому не дає, також його царської пресвітлої величності силам оборонимся і давати їм нічого не будемо»&nbsp;— проголошував Суховієнко під час свого короткочасного гетьманства.
 
== Примітки ==▼
{{reflist}}
 
== Джерела ==
* [[Чухліб Тарас Васильович|Чухліб Т.]] Гетьман П.Суховієнко (Суховій) у союзі з Кримським ханством проти Польщі і Росії // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку.&nbsp;— Вип.7.&nbsp;— К., 2000.
* [[Чухліб Тарас Васильович|Чухліб Т.]] Гетьман Правобережної України Петро Суховієнко (Суховій) 1668–16691668—1669&nbsp;рр. // Історія України.&nbsp;— №&nbsp;18 (травень, 226).&nbsp;— 2001
* [[Чухліб Тарас Васильович|Чухліб Т.]] Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663–17131663—1713&nbsp;рр.).&nbsp;— К.: КМ Academia, 2004.&nbsp;— 250 с.
* [[Чухліб Тарас Васильович|Чухліб Т.]] Козаки і яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500–17001500—1700&nbsp;рр.&nbsp;— К., 2010
* ''Чухліб Т. В.'' [http://history.org.ua/?termin=Zaporozko_krymska_ugoda_1668 Запорозько–кримська угода 1668] // {{ЕІУ|3| }}
* ''Чухліб Т. В.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Sukhoviienko_P Суховієнко (Суховій) Петро] // {{ЕІУ|9|912}}
 
{{Руїна}}▼
{| style="clear:both; background-color: white; border-style: solid; border-color:blue; border-width:2px; vertical-align:top; text-align:center; border-collapse: collapse;width:100%;margin-top:3px;" cellpadding="4" cellspacing"0"
|-
Рядок 88 ⟶ 91:
| width="25%" | Наступник<br/>
|}
{{Mil-bio-stub}}▼
{{Wikify|дата=травень 2015}}▼
{{Гетьмани Війська Запорозького}}
{{Правителі України}}
▲{{Руїна}}
 
▲{{Mil-bio-stub}}
▲{{Wikify|дата=травень 2015}}
{{DEFAULTSORT:Суховій Петро}}
 
[[Категорія:Гетьмани України]]
[[Категорія:Персоналії за алфавітом]]
 
▲== Примітки ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Петро_Суховій