Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
З [[1837]] року працює вчителем російської мови у Дворянському полку. Бере участь в організації викупу [[Шевченко Тарас Григорович|Т.Шевченка]] з кріпацтва, збирає твори українською мовою й клопочеться про випуск їх у додатках до журналу «[[Отечественные записки]]». Одержавши відмову, із зібраних для додатків матеріалів укладає [[Ластівка (альманах)|альманах «Ластівка]]», який вийшов 27 квітня [[1841]] року.
 
[[1840]] року Гребінка допоміг Шевченкові у виданні «[[Кобзар (збірка)|Кобзаря]]». Як свідчить [[Шаров Ігор Федорович|Ігор Шаров]], письменник заохочував Тараса Григоровича до поетичної творчості, обіцяючи видати вірші. [[1839]] року до Петербурга з України приїхав П.  І.  Мартос, якого Гребінка познайомив з Шевченком і його творами, які, мовляв, можна було б видавати, та немає грошей. Мартос взявся фінансувати видання. Таким чином з'явився на світ 1840 року Шевченків «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]» невеличкою книжечкою, до якого були вміщені «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «На що мені чорні брови», «До Основ'яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».
 
Того ж [[1840]] року в журналі «''Отечественные записки''» вийшла Гребінчина повість «''Записки студента''», а в «''Утренней заре''» — повість «''Кулик''».
</div>
 
У своїх байках, коротких мініатюрах, побудованих, як у драматичних творах, на протиставленні й зіткненні характерів, добра і зла, Гребінка досяг простоти й легкості стилю, влучності характеристики персонажів, завдяки чому його твори стали явищем в українській літературі того часу. Євген Гребінка успішно виступав і як прозаїк, автор історичних повістей, нарисів та роману «Чайковський», присвяченого подіям визвольної війни 1648—1654 років. Цей роман Іван Франко називав улюбленим твором галицько-руської молоді 1860—1870-х років. Створено його на основі родинних переказів, оскільки мати Гребінки походила з роду Чайковських. У «Чайковському» Гребінка, продовжуючи лінію М.Гоголя, творами якого тоді зачитувалися Росія й Україна, створив широке епічне полотно, зобразив суворе життя козаків, їхню мужність і вірність у дружбі. Гребінка звертався й до так званих злободенних тем, дуже гостро вирішуючи тему маленької людини у жорстокому суспільстві. Недарма його роман «Доктор» майже через півстоліття після смерті Гребінки А.Чехов називав серед найкращих творів тогочасної літератури, гідних для перевидання й народного читання. Велику популярність у другій половині XIX століття мали також повісті Гребінки «Приключения синей ассигнации» та «Кулик», в яких він у традиціях гоголівських творів показав жорстоку владу грошей у тогочасному суспільстві. Окремою, а, може, з сьогоднішнього погляду, найяскравішою гранню творчості Гребінки є його лірична поезія українською та російською мовами. Найкращі з-поміж українських поетичних мініатюр&nbsp;— «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала народною піснею. А російський романс на слова Гребінки «Очи черные, очи страстные» приніс Гребінці ще й світову славу. В історії української культури Гребінка залишився навічно ще й як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупленні його з кріпацтва та допоміг видати «[[Кобзар (збірка)|Кобзар]]» 1840 року.
Одна з перших оцінок таланту Шевченка також належить Гребінці. В листі до [[Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович|Квітки-Основ'яненка]] 18 листопада 1838 року він писав: «Є тут один земляк Шевченко, що то за завзятий писати вірші! То нехай йому сей да той! Як що напише, так тільки цмокни, та вдар руками об поли! Він дав мені гарних стихів на збірник».