Історія Мальти: відмінності між версіями

У березні 1813 року в Мальті спалахнула [[епідемія]] [[чума|чуми]], яка почала поширювалася з торгового судна, що прибув з [[Александрія|Александрії]]. Губернатором було введено [[карантин]]. До березня 1814 року померло від чуми 4886 чоловік, що становило 4% населення. Після ліквідації чуми Майтленд здійснив кілька реформ стосовні податків та судової системи<ref>Sciberras, Sandro. "Maltese History – G. The First Years of British Rule 1800 – 1824{{ref-en}}</ref>. 

[[1814]] року Мальта офіційно стає частиною Великої Британії. Мальта служила британський імперії як стратегічно розташована [[військово-морська база]].

Стратегічне положення Мальти в центральній частині Середземного моря, особливо після будівництва [[Суецький канал|Суецького каналу]] у 1858--1869 роках, зробили Мальту головною морською базою для судноплавства. У мальтійських портах завантажували паливо, зокрема [[вугілля]]. На острові почав працювати будівельний завод, який забезпечував роботою місцеве населення. Торгівля та сільське господарство зросло — картопля стала новим експортним продуктом. Єдиною проблемою острова були малі запаси [[прісна вода|прісної води]].

У 1919 році через зростання цін на хліб мальтійська рада почала вимагати до збільшення автономних прав. У 1921 році на національному скликанні Філіппо Шиберра домігся статусу самоврядування, але під британським контролем. Мальта отримала двопалатний парламент зі сенатом (пізніше скасований в 1949 році) та була обрана законодавча рада. Прем'єр-міністром призначили Джозефа Говарда.

З [[1934]] року Мальта має дві офіційні мови — мальтійська та [[англійська мова|англійська.]]<ref>[http://www.sahha.gov.mt/default.aspx?aspxerrorpath=/showdoc.aspx History of Malta{{ref-en}}]</ref>.

Після Другої світової війни острову було надане самоврядування -- [[Лейбористська партія (Мальта)|Мальтійська лейбористська партія (MLP)]] на чолі з Домініком Мінтоффом а також національна партія на чолі з Джорджем Борджом Олівером  почала вимагати від Британії повної незалежності. У 1952 році, після коронації [[Єлизавета II|Єлизавети ІІ]], британський уряд погодився надати 3 місця в британській палаті.  У 1955 році прем'єр-міністром Мальти був призначений Доменік Мінтофф. 11 та 12 лютого 1956 року відбувся референдум на якому 77,06% виборців висловилися за пропозицію незалежності, але через бойкот опозиції референдум не набув дійсності. Також спрацювало побоювання британського уряду, що отриматиінші незалежністьколонії також матимуть бажання  іншіотримати колоніїнезалежність. Мальта була єдиною британською колонією, де розглядалася питання інтеграції з Великою Британією. В 1959 році Мінтоффа було звільнено з посади, а його місце мав зайняти Олівієр, але він відмовився сформувати новий уряд. На деякий період питання незалежності не обговорювалось<ref>[http://www.independent.com.mt/articles/2011-05-29/news/maltese-referenda-past-and-present-293274/ Zarb Dimech, Anthony. "Maltese Referenda past and present". The Malta Independent{{ref-it}}]</ref>.

У 1825 році було введено грошову одиницю — [[Мальтійський скудо|скудо]], який замінив [[Фунт стерлінгів|британський фунт]] та іноземні гроші і продовжував бути офіційною валютою до 1855 року, хоча золоті та срібні скудо карбувалися до 1886 року дуже мізерним тиражем. У 1855—1972 роках в обігу на території острова знову знаходився британський фунт<ref>[https://web.archive.org/web/20141006082128/http://www.centralbankmalta.org/site/currency1b.html Coinage of the Knights in Malta{{ref-en}}]</ref>.

8 травня [[2003]] року, Мальта, більшістю голосів, вибрала приєднатися до ЄвроСоюзу[[Євросоюз]]у, 53.6 % проголосовало за; 46.4 % — проти. До ЄвроСоюзуЄвросоюзу Мальта увійшла [[1 травня]] [[2004]] року.