Дмитро Дедько: відмінності між версіями

У дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протиріччя у трактуванні державно-правового статусу [[Олігархія|олігархічного]] правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності формального сюзерена. Польські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету та саму його наявність. На перший погляд<ref>''Волощук М.'' [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/k-doba_6/016-voloshchuk.pdf Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І]… — С. 271.</ref>, угорські джерела, зокрема лист до Дедька [[Людовик Угорський|короля Людовика]], свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною<ref>Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Studio et opera G. Fejer.&nbsp;— Budae, 1833.&nbsp;— T. 9, V. 1.&nbsp;— S. 209—210. (''«Ludouicus, Dei gratia Rex Hungariae, fideli suo viro Magnifico, Comiti Dechk, Capitaneo Ruthenorum salutem et gratiam»'')</ref>. У польських джерелах дається двояке трактування результатів походу Казимира ІІІ на Львів 1340 року. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром [[сюзерен]]ських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про васалітет, Дмитро Дедько та Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати<ref>Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160</ref>. Візантійські джерела визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Дмитра-Любарта<ref>Acta patriarchatus Constantinopolitani, ed. Mikosich, Vindobonae 1860, I, 265 № 119 (лист імператора Іоанна Кантакузена до Дмитра-Любарта у справі підпорядкування Галицької митрополії Київській)</ref>. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.