Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
У IХ ст. [[Дніпро]] став частиною торгiвельного та вiйськового [[Шлях із варягів у греки|«шляху з Варяг у Греки»]], а Хортиця – важливим пунктом на цьому шляху. Перша лiтературна згадка острова мiститься у творi «[[Про управління імперією]]», написанному в 948-952 рр. [[Візантійська імперія|вiзантiйським імператором]] [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтином VII Багрянородним]] для свого сина [[Роман II Молодший|Романа]]: «...Після того, як пройдене це місце (перевiз Крарiя, пiзнiше – [[Кічкас|Кiчкаський]] – ред.), вони (купцi з [[Русь|Русi]] – ред.) досягають острова, званого [[Святий Григорій Чудотворець|Святий Григорій]] (Хортиця – ред.). На цьому острові вони здійснюють свої жертвоприношення, бо там стоїть величезний [[Дуб|дуб]]: приносять у жертву живих півнів, устромлюють вони і стріли навкруги дуба, а інші – шматочки хлібу, м’ясо й що має кожен, як велить їхній звичай. Кидають вони й жереб про півнів: чи залізати їх, чи з’їсти, чи відпустити їх живими. Від цього острову [[Русь|роси]] не бояться пачінакіта ([[Печеніги|печенiгiв]] – ред.)» <ref>Константин Багрянородный. Об управлении империей / под. ред. Г.Г. Литаврина и А.П. Новосельцева. – Москва : Наука, 1991. – 496 с. (c. 49)</ref>. [[Яворницький Дмитро Іванович|Д.I. Яворницький]] обережно ототожнював згаданий Костянтином дуб iз Красним дубом, який до 1870-х рр. рiс у верхiв’ях [[Балка (форма рельєфу)|балки]] Шанцева на схiдному схилi о. Хортиця <ref>Яворницький Д.I. Запорожжя в залишках старовини i переказах народу. – Днiпропетровськ : Арт-Прес, 2005. – Ч. 1. – 266 с. (c. 213-214)</ref>. Сьогоднi дехто з [[Краєзнавець|краєзнавцiв]] пов’язують з «дубом Костянтина» парость давнього дерева у виглядi сiмох стовбурiв, що стоять пiвколом у хортицьких [[Плавні|плавнях]] <ref>Вілінов Ю.А., Муленко М.А. Довготерплячий дуб // Свята справа, 2016. – № 1 – 2 (10). – С. 64-65. (c. 65)</ref>. На днi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] бiля пiвнiчного краю Хортицi у 1974 р. був знайдений залiзний [[Візантійська імперія|візантійський]] [[Раннє середньовіччя|ранньосередньовічний]] [[Якір|якiр]], котрий, iмовiрно, походить з торгового корабля <ref>Шаповалов Г.I. Якiр V-VII ст. з Днiпра бiля острова Хортиця // Археологiя. – 1990. – № 1. – С. 120-121</ref>.
 
У [[Літопис|лiтописах]] згадуються походи у [[Візантійська імперія|Вiзантiю]] [[Русь|руських]] [[Князь|князів]] [[Аскольд|Аскольда]] й [[Дір|Дiра]] (у 860, 866 та 874 рр.), [[Олег Віщий|Олега]] та його посольства (у 907 та 912 рр.), [[Ігор Рюрикович|Iгоря Рюриковича]] (у 941 та 944 рр.), його дружини [[Ольга (княгиня)|Ольги]] (у 955 р.), [[Святослав Ігорович|Святослава Iгоровича]] (у 967, 969 та 971 рр.) та [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] (у 988 р.) <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 13, 16-18, 20, 24-26, 35, 38, 41, 43, 61)</ref>. Безперечно, рухаючись по [[Дніпро|Днiпру]], всi цi князi на своєму шляху вiдвiдували Хортицю. У 972 р., повертаючись з походу на Вiзантiю, бiля [[Дніпрові пороги|Днiпрових порогів]] загинув вiд рук [[Печеніги|печенігів]] князь [[Святослав Ігорович|Святослав Iгорович]], про що [[Іпатіївський літопис|Лiтопис руський]] повiдомляє: «…Прийшов Святослав у [[Дніпрові пороги|пороги]], і напав на нього [[Куря (печенізький хан)|Куря]], князь [[Печеніги|печенізький]]. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, – окувавши череп його [[Золото|золотом]], пили з нього» <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 43)</ref>. У I пол. ХХ ст. виникла гiпотеза про те, що Святослав загинув поряд iз Хортицею. Пiдтвердженням цього на думку деяких дослiдникiв є п’ять [[Меч|мечiв]] Х ст. «[[Каролінги|каролiнгського]] типу», знайденi у 1928 р. у протоцi мiж островом Чорним та лiвим берегом [[Дніпро|Днiпра]], за 1 км на пiвнiч вiд Хортицi <ref>Равдоникас В.И. Надписи и знаки на мечах из Днепростроя // Известия ГАИМК. – 1933. – № 100. – С. 598-616 (с. 615)</ref>; <ref>Рыбаков Б.А. Торговля и торговые пути. История культуры Древней Руси. Домонгольский период. – Москва-Ленинград : АН СССР. – Т. I : Материальная культура. – С. 315-369 (с. 328-329)</ref>. Ця гiпотеза отримала нове дихання пiсля того, як у 2011 р. на днi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] бiля пiвнiчноï частини Хортицi було знайдено ще один [[Меч Святослава|меч]] Х ст. <ref>Саричев В.Д. Мініатюра Радзивілівського літопису в системі джерел про останній бій Святослава. – Музейний вісник. – Запоріжжя, 2012. – № 12. – С. 246-260</ref>; <ref>Шаповалов Г.I. «Прийшов Святослав у пороги…» // Княжа доба: історія і культура. – 2014. – Вип. 8. – С. 105-118 (с. 118)</ref>; <ref>Остапенко М.А., Саричев В.Д. Знахідка меча Х ст. біля Хортиці (до питання про похід князя Святослава «в пороги» 972 р.) // Археологія, 2016. – № 3. – С. 49-66 (с. 55-61)</ref>. Проте, iснує iнше пояснення того, як дорогоцiнна зброя опинилася на днi рiки: мечi могли бути кинутi у воду, як жертва [[Дніпро|Днiпру]] за вдалий прохiд його [[Дніпрові пороги|порогiв]]. Цей [[Ритуал|ритуал]] вiдомий за багатьма подiбними знахiдками у краïнах [[Скандинавія|Скандинавiï]] <ref>Андрощук Ф. Мечи викингов. – Киев : Простір, 2013. – 712 с. (с. 189)</ref>. Все ж таки думка про Хортицю, як мiсце загибелi Святослава, панує серед мешканцiв [[Запоріжжя|Запорiжжя]]. Цьому сприяв вихiд роману письменника [[Скляренко Семен Дмитрович|С.Д. Скляренка]] «Святослав» у 1959 р., встановлення охоронного знаку з вiдповiдним написом на пiвнiчному урвищi острова у 1972 р., створення дiорами «Останнiй бiй Святослава бiля Днiпрових порогiв» у [[Музей історії запорозького козацтва|Музеï iсторiï Запорiжжя]] у 1985 р. та встановлення [[Пам'ятники Запоріжжя|пам’ятника Святославу]] у 2005 р. <ref>Комар А.В. Место гибели князя Святослава: поиски, легенды, гипотезы, мистификации // Stratum plus, 2004. – № 5. – С. 235-256 (c. 242)</ref>; <ref>Шаповалов Г.I. «Прийшов Святослав у пороги…» // Княжа доба: історія і культура. – 2014. – Вип. 8. – С. 105-118 (с. 118)</ref>.
 
У 988 р., iмовiрно, до Хортицi доплив дерев’яний [[Ідол|ідол]] [[Перун|Перуна]], скинутий з [[Капище|капища]] у [[Київ|Києвi]] за наказом князя [[Володимир Святославич|Володимира]]. Про цю подiю лiтопис повiдомляє: «І приставив Володимир до нього (до ідола Перуна – ред.) людей, сказавши: «Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки [[Дніпрові пороги|пороги]] пройде. Тоді облиште його». І вони вчинили звелене. Коли пустили його і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні звуть Перунова рінь»<ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 66)</ref>. Це мiсце пов’язував iз Хортицею, зокрема, [[Рибаков Борис Олександрович|Б.О. Рибаков]] <ref>Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.e-reading.club/ chapter.php/86163/42/Rybakov_-_Yazychestvo_Drevneii_Rusi.html</ref>.
Сьогодні ряд дослідників пов’язують згадані літописцем Протолчі з великим [[Середньовіччя|середньовічним]] поселенням Х-ХІV ст., розташованим біля озера Осокорового у південній частині Хортицi. До створення [[Каховське водосховище|Каховського водосховища]] у сер. ХХ ст. поряд знаходився зручний брід через обидва рукави [[Дніпро|Дніпра]]<ref>Сокульский А.Л., Шевченко Т.К. и др. Раскопки славянского поселения на о. Хортица // Археологические открытия 1976 года. – Москва : Наука, 1977. – С. 373-374</ref>. Припускається, що хортицьке та інші поселення у пониззі Дніпра були населені [[Бродники|бродниками]] – спільнотою, відомою з кількох європейських джерел ХІІ – ХІІІ ст. <ref>Рудаков В.Е. Бродники // Энциклопедический словарь. – Санкт-Петербург : Типо­литография И.А. Ефрона, 1891. – Том IV­а (Бос – Бунчук). – С. 693</ref>.
 
Дослiдники виділяють два періоди існування хортицького поселення. У нижньому, домонгольському [[Культурний шар|шарі]] пам’ятки, датованому Х – ХІІ ст., досліджені порівняно невеликі прямокутні житла з глинобитними печами у кутку. Матеріальна культура цього часу мала багато спільного з [[Русь|руською]]. Населення – нащадки [[Алани|алано­болгар]] та [[Уличі|слов’ян-­уличів]] [[Хозарський каганат|Хозарського каганату]], вихідці з [[Русь|Русі]] та зубожілі, вимушені покинути кочування [[Половці|половці]] – сповiдували, iмовiрно, [[Християнство|християнство]]. Мешканцi харчувалися з [[Рибальство|рибальства]], [[Землеробство|землеробства]], [[Тваринництво|скотарства]] та [[Полювання|полювання]], про що, зокрема, свідчать знахідки кісток вівці, кози, бика, коня, свині, [[Тур|тура]], свійських та диких птахів, а також собаки й кота. Відсутність укріплень говорить про те, що [[Бродники|бродники]] старалися підтримувати мирні та взаємовигідні стосунки із сусідами – [[Кочівники|кочовиками]] й [[Русь|Руссю]]<ref>Шевченко Т.К. До історії питання про виникнення Запорозької Січі (дослідження поселення Х-ХІV ст. на о. Хортиці // Матеріали Першої республіканської науково­практичної конференції «Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці». – Дніпропетровськ, 1990. – С. 202-203</ref>; <ref>Сміленко А.Т. Слов’яни та їх сусіди у Степовому Подніпров’ї. – Киïв : Наукова думка, 1975. – 212 с. (с. 178-198)</ref>. З торговельною дiяльнiстю мешканцiв Хортицi можна пов’язати знахiдку [[Амфора|амфори]] ХI ст., вимитоï з урвища на узбережжi [[Новий Дніпро|Нового Днiпра]] у 1948 р. На ïï тулубi є напис «хрон» чи «[[Хрін звичайний|хрен]]» <ref>Пешанов В.Ф. Амфора з написом з о. Хортиця // Археологія. – Киïв, 1970. – Т. XXIII. – С. 219-220 (с. 220)</ref>.
 
Верхнiй шар поселення на озерi Осокоровому датується ХIII-ХIV ст. й належить до часiв [[Золота Орда|Золотоï Орди]]. Автори [[Археологія|розкопок]] стверджують, що у 1970-i рр. ними тут були дослiдженi дуже великі «[[Дружина (військо)|дружинні]]» приміщення площею до 180 м². Серед знахiдок – фрагменти [[Чавун|чавунних]] казанів, залізні ножі, кінцівки стріл, підпружні пряжки, уламки глиняного посуду, переважно [[Амфора|амфор]], а також срібні монети ханів [[Золота Орда|Золотої Орди]] – [[Джанібек|Джанібека]] (1344-1349) та [[Кільдібек|Кільдібека]] (1361-1363). Розкопані також залишки металургійної майстерні, де знайдено багато [[Шлак|шлаків]], [[Флюс|флюсів]], шматків [[Залізні руди|залізної руди]], [[Тигель|тиглів]] та шматків печини від розібраних [[Горно|горен]] <ref>Шевченко Т.К. До історії питання про виникнення Запорозької Січі (дослідження поселення Х-ХІV ст. на о. Хортиці // Матеріали Першої республіканської науково­практичної конференції «Проблеми історії запорозького козацтва в сучасній історичній науці та музейній практиці». – Дніпропетровськ, 1990. – С. 202-203</ref>. Поряд із неукрiпленним поселенням були відкриті залишки невеликого [[Городище (укріплення)|городища]] ІІ пол. ХІV – поч. ХV ст., оточеного земляними валами, ровами та дерев’яним палісадом. Тут, зокрема, були розкопані [[Юрта|юрто подібні]] житла та знайдено багато уламків посуду, характерного для [[Золота Орда|золотоординських]] міст і сіл: [[Амфора|амфор]], глечиків, тарілок, полив’яних [[Піала|піал]], чавунних [[Казан|казанів]]. Iмовiрно, в той час, як Нижнє Поднiпров’я входило до володiнь беклярибека [[Мамай (темник)|Мамая]], у городищi мешкали представники мiсцевоï ординськоï елiти. Згодом, як припускають дослiдники, городище було зруйноване пiд час погрому [[Золота Орда|Золотоï Орди]] вiйськами [[Самарканд|самаркандського]] емiра [[Тимур|Тамерлана]] у 1395-96 рр. Частина знахiдок з верхнього шару поселення може бути датована початком ХV ст. Це дало привiд припустити, що пiсля того, як у 1397 р. великий князь литовський [[Вітовт|Вітовт Кейстутович]] домовився з ординським [[Хан|ханом]] [[Тохтамиш|Тохтамишем]] про передачу [[Велике князівство Литовське|Литві]] земель між [[Дніпро|Дніпром]] та [[Дністер|Дністром]], на Хортицi була залишена прикордонна литовська залога <ref>Ильинский В.Е., Козловский А.А. Золотоордынское поселение на о. Хортица // Древности Степного Причерноморья и Крыма. – Запорожье, 1993. – № ІV. – С. 250-263. (с. 250-260)</ref>. З господарською дiяльнiстю мешканцiв острова пов’язанi знахiдки на днi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] (у 1984 та 2012 рр.) двох дубових човнiв-довбанок, датованих ХIV-ХV ст. <ref>Мордовськой М.М., Шаповалов Г.І. Середньовiчнi човни-довбанки хортицького типу з Днiпра // Музейний вiсник. – Запорiжжя, 2015. – № 15. – С. 22-25 (с. 22-24)</ref>. Iснує недостатньо аргументоване припущення про те, що острiв Хортиця й «мiсто» на ньому позначене на картi [[Венеційська республіка|венецiйця]] [[Фра Мауро|Фра Мауро]], створенiй у 1459 р. <ref>Сокульський А.Л. Острiв Хортиця та його iсторико-культурне значення в процесi виникнення i становлення запорозького козацтва. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. – Переяслав-Хмельницький, 2014. – 42 с. (с. 14)</ref>. Деякi дослiдники припускають, що [[Бродники|бродники]] (мешканцi поселень, подiбних Хортицькому) могли бути предками [[Запорозькі козаки|запорозьких козаків]], а саме згадане поселення – прообразом першоï [[Січ|Сiчi]] <ref>Петров О.О. До питання про бродницьку теорію походження козацтва // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя, 2010. – С. 136-138</ref>; <ref>Сокульський А.Л. Раннє козацтво і Хортицька Січ // Заповідна Хортиця. – Запоріжжя : Дике Поле, 2006. – Вип. 1. – С. 209-217 (с. 213-214)</ref>. Сучасний меморiальний комплекс, створений на мiсцi цього поселення, носить украïнiзовану назву «Протовче» <ref>Протовче. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ostriv.org/xorticya1/</ref>.
47

редагувань