Відкрити головне меню

Зміни

56 байтів додано ,  1 рік тому
У [[Літопис|лiтописах]] згадуються походи у [[Візантійська імперія|Вiзантiю]] [[Русь|руських]] [[Князь|князів]] [[Аскольд|Аскольда]] й [[Дір|Дiра]] (у 860, 866 та 874 рр.), [[Олег Віщий|Олега]] та його посольства (у 907 та 912 рр.), [[Ігор Рюрикович|Iгоря Рюриковича]] (у 941 та 944 рр.), його дружини [[Ольга (княгиня)|Ольги]] (у 955 р.), [[Святослав Ігорович|Святослава Iгоровича]] (у 967, 969 та 971 рр.) та [[Володимир Святославич|Володимира Святославича]] (у 988 р.) <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 13, 16-18, 20, 24-26, 35, 38, 41, 43, 61)</ref>. Безперечно, рухаючись по [[Дніпро|Днiпру]], всi цi князi на своєму шляху вiдвiдували Хортицю. У 972 р., повертаючись з походу на Вiзантiю, бiля [[Дніпрові пороги|Днiпрових порогів]] загинув вiд рук [[Печеніги|печенігів]] князь [[Святослав Ігорович|Святослав Iгорович]], про що [[Іпатіївський літопис|Лiтопис руський]] повiдомляє: «…Прийшов Святослав у [[Дніпрові пороги|пороги, і напав на нього [[Куря (печенізький хан)|Куря]], князь [[Печеніги|печенізький]]. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, – окувавши череп його [[Золото|золотом]], пили з нього» <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 43)</ref>. У I пол. ХХ ст. виникла гiпотеза про те, що Святослав загинув поряд iз Хортицею. Пiдтвердженням цього на думку деяких дослiдникiв є п’ять [[Меч|мечiв]] Х ст. «[[Каролінги|каролiнгського]] типу», знайденi у 1928 р. у протоцi мiж островом Чорним та лiвим берегом [[Дніпро|Днiпра]], за 1 км на пiвнiч вiд Хортицi <ref>Равдоникас В.И. Надписи и знаки на мечах из Днепростроя // Известия ГАИМК. – 1933. – № 100. – С. 598-616 (с. 615)</ref>; <ref>Рыбаков Б.А. Торговля и торговые пути. История культуры Древней Руси. Домонгольский период. – Москва-Ленинград : АН СССР. – Т. I : Материальная культура. – С. 315-369 (с. 328-329)</ref>. Ця гiпотеза отримала нове дихання пiсля того, як у 2011 р. на днi [[Старий Дніпро (Запоріжжя)|Старого Днiпра]] бiля пiвнiчноï частини Хортицi було знайдено ще один [[Меч Святослава|меч]] Х ст. <ref>Саричев В.Д. Мініатюра Радзивілівського літопису в системі джерел про останній бій Святослава. – Музейний вісник. – Запоріжжя, 2012. – № 12. – С. 246-260</ref>; <ref>Шаповалов Г.I. «Прийшов Святослав у пороги…» // Княжа доба: історія і культура. – 2014. – Вип. 8. – С. 105-118 (с. 118)</ref>; <ref>Остапенко М.А., Саричев В.Д. Знахідка меча Х ст. біля Хортиці (до питання про похід князя Святослава «в пороги» 972 р.) // Археологія, 2016. – № 3. – С. 49-66 (с. 55-61)</ref>. Проте, iснує iнше пояснення того, як дорогоцiнна зброя опинилася на днi рiки: мечi могли бути кинутi у воду, як жертва [[Дніпро|Днiпру]] за вдалий прохiд його [[Дніпрові пороги|порогiв]]. Цей [[Ритуал|ритуал]] вiдомий за багатьма подiбними знахiдками у краïнах [[Скандинавія|Скандинавiï]] <ref>Андрощук Ф. Мечи викингов. – Киев : Простір, 2013. – 712 с. (с. 189)</ref>. Все ж таки думка про Хортицю, як мiсце загибелi Святослава, панує серед мешканцiв [[Запоріжжя|Запорiжжя]]. Цьому сприяв вихiд роману письменника [[Скляренко Семен Дмитрович|С.Д. Скляренка]] «Святослав» у 1959 р., встановлення охоронного знаку з вiдповiдним написом на пiвнiчному урвищi острова у 1972 р., створення дiорами «Останнiй бiй Святослава бiля Днiпрових порогiв» у [[Музей історії запорозького козацтва|Музеï iсторiï Запорiжжя]] у 1985 р. та встановлення [[Пам'ятники Запоріжжя|пам’ятника Святославу]] у 2005 р. <ref>Комар А.В. Место гибели князя Святослава: поиски, легенды, гипотезы, мистификации // Stratum plus, 2004. – № 5. – С. 235-256 (c. 242)</ref>; <ref>Шаповалов Г.I. «Прийшов Святослав у пороги…» // Княжа доба: історія і культура. – 2014. – Вип. 8. – С. 105-118 (с. 118)</ref>.
 
У 988 р., iмовiрно, до Хортицi доплив дерев’яний [[Ідол|ідол]] [[Перун|Перуна]], скинутий з [[Капище|капища]] у [[Київ|Києвi]] за наказом князя [[Володимир Святославич|Володимира]]. Про цю подiю лiтопис повiдомляє: «І приставив Володимир до нього (до ідола Перуна – ред.) людей, сказавши: «Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки [[Дніпрові пороги|пороги]] пройде. Тоді облиште його». І вони вчинили звелене. Коли пустили його і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні звуть Перунова рінь»<ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 66)</ref>. Це мiсце пов’язував iз Хортицею, зокрема, [[Рибаков Борис Олександрович|Б.О. Рибаков]] <ref>Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.e-reading.club/ chapter.php/86163/42/Rybakov_-_Yazychestvo_Drevneii_Rusi.html</ref>.
 
У березні-квітні 1103 р. вiдбувся переможний похiд вiйськ руських князiв [[Святополк Ізяславич|Святополка Iзяславича]] та [[Володимир Мономах|Володимира Всеволодовича]] на [[Половці|половцiв]]. У зв’язку з цiєю подiєю Хортиця була вперше згадана у [[Іпатіївський літопис|Лiтописi руському]] пiд своєю сучасною назвою: «І рушили вони (руські війська – ред.) на конях і в човнах, і прибули нижче від [[Дніпрові пороги|порогів]], і стали в [[Протолче|Протолчах]] і на Хортичім острові. І сіли вони на коней, а піші вої, висівши з човнів, пішли в [[Український степ|поле]] чотири дні, і прийшли на Сутінь ([[Молочна|ріка Молочна]] – ред.)» <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 158)</ref>. Наступного разу [[Топоніміка|топонім]] «Протолчi», пов’язаний з Хортицею, згаданий у контекстi походу вiйськ князiв Ростислава Юрiйовича та Ростислава Романовича взимку 1190-1191 рр.: «І тоді, зібравшись з [[Чорні клобуки|чорними клобуками]], поїхали вони бистро в напад до [[Протолче|Протолчів]], і тут зайняли багато стад [[Половці |половецьких]] у [[Великий Луг|лузі у дніпровському]]» <ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (c. 350)</ref>. Нарешті, в описі спiльного русько-половецького походу супроти [[Монгольська імперія|татар]] у травні 1223 р., читаємо: «І ввійшли вони (руське військо – ред.) в ріку [[Дніпро|Дніпро]], і провели човни вгору до [[Дніпрові пороги|порогів]], і стали коло [[Середня Хортиця|річки Хортиці]] на [[Брід|броді]] близ Протолчів»<ref>Літопис руський. – Киïв : Дніпро, 1989. – 591 с. (с. 379)</ref>.
Анонімний користувач