Вільнюська операція: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м вікіфікація
м вікіфікація
Рядок 70:
[[генерал армії (СРСР)|Генерал армії]] [[Черняховський Іван Данилович|Черняховський І. Д.]] віддав наказ залишити для блокування оточених німецьких військ дві дивізії, решту сил перенацілив на удар по противнику, що зосереджувався поблизу столиці Литви. Однак, як показали подальші події, сил, виділених для знищення противника у Вільнюсі, виявилося недостатньо. Вночі 13 липня група німецьких військ загальною чисельністю до 3 тис. осіб прорвала [[оточення]] в районі обсерваторії і через західну частину міста відійшла в ліси на південний схід від Риконти. Тут вона з'єдналася з частинами бойової групи «Тольсдорф». Але всі подальші спроби противника прорватися з Вільнюса були припинені. До 17-ї години [[13 липня]] [[1944]] року звільнення Вільнюса було завершено.
 
Одночасно головні сили правого крила фронту продовжували наступ на захід. [[11 липня]] [[72-й стрілецький корпус|72-й]] і [[45-й стрілецький корпус|45-й стрілецькі корпуси]] у взаємодії з частинами 29-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії оволоділи населеними пунктами Мейшагола[[Майшагала]] і [[Лентварис|Ландворово]], оточивши групу «Тольсдорф» (підрозділи 12-ї танкової дивізії, 16-го поліцейського полку, 1088-го гренадерського полку, 16-го авіадесантного полку). 13 липня для деблокування групи «Тольсдорф» і частини сил вільнюського гарнізону командування німецької 3-ої танкової армії створило угруповання у складі 6-ї танкової дивізії, батальйону танків «Пантера» з танкової дивізії «Гроссдойчланд», 500-го парашутного батальйону СС і двох рот 16-го авіадесантного полку. Завдавши удару в напрямку Єв'є, Риконти, Ландворово, воно потіснило 277-ту стрілецьку дивізію і встановило взаємодію зі своїми військами.
 
З метою ліквідації прориву противника в районі його вклинення завдали удару 72-й стрілецький корпус 5-ї армії і 29-й танковий корпус 5-ї гвардійської танкової армії. Протягом 13-14 липня вони знову оволоділи Єв'є, відкинули німецьке угруповання з району Риконти, охопили його з трьох сторін і в ніч на 15 липня майже повністю знищили.
 
З [[7 липня|7]] по [[13 липня]] армії правого крила 3-го Білоруського фронту розгромили вільнюське угруповання ворога, відкинули його на 50 — 60 км на захід від міста і ліквідували прорив противника в районі Риконти. Наступ радянських військ на вільнюському напрямку змусив німецьке командування направити сюди переважну частину оперативних резервів, які прибували для посилення 3-ої танкової армії, що полегшило виконання завдань об'єднанням і з'єднанням, яке діяло в центрі і на лівому крилі 3-го Білоруського фронту.
 
На алітуському напрямку 11-та гвардійська армія вела наступ. Протягом 5 — 6 липня її з'єднання форсували р. [[Березина|Березину]] і підійшли до оборонного рубежу противника «Остваль». До 7 липня тут займали оборону частини 170-ї піхотної і 5-ї танкової дивізій, залишки 337-ї піхотної дивізії, а також щойно прибулі з резерву 7-ма танкова і 707-ма охороннапіхотна дивізії.
[[Файл:Wilno Most Zielony 93.jpg|міні|праворуч|220пкс|Зруйнований у ході боїв [[залізничний міст]] Вільнюса. Липень 1944]]
 
Близько 11 годин 7 липня підрзоділи 8-го і 16-го гвардійських стрілецьких корпусів почали атаку на займані німецькими військами оборонні рубежі. Бої точилися протягом дня, але тільки до 22 години стрілецькі дивізії, підтримані частинами 3-го гвардійського танкового корпусу, просунулися на 4 — 6 км, форсували р. Ошмянка і почали розвивати успіх в глибину. До того ж часу танкові бригади атакою з ходу оволоділи укріпленими населеними пунктами Ошмяни і Гольшани.
 
З ранку [[8 липня]] радянські війська відновили переслідування німецьких військ, що відступали і через два дні ліквідували розрив з 5-ю армією, що утворився раніше.
 
На Лідськом напрямку 3-й гвардійський кавалерійський корпус, користуючись тим, що головні сили ворога вели бої на рубежі «Остваль», успішно продовжував наступ і до 21 години 7 липня звільнив населені пункти Суботники і Ивье. Тим самим він вийшов в тил угруповання німецьких військ, яка відходила під ударами 31-ї армії.
Рядок 87:
О 16 годин 30 хвилин 8 липня дивізії 3-го гвардійського кавалерійського корпусу ударом з півночі і північного сходу увірвалися в м. Ліда і, розгромивши передові частини німецької 50-ї піхотної дивізії до 9 липня повністю оволоділи цим важливим залізничним вузлом. За той же час стрілецькі з'єднання 11-ї гвардійської і 31-ї армій просунулися вперед на 25 — 30 км.
 
Німецьке командування розпочало концентрацію своїх сил на цьому, найбільш загрозлівому для них напрямку наступу радянських військ. Протягом 9 — 10 липня з-під Ковеля була перевезена 131-ша піхотна дивізія. У наступні дні в розпорядження командувача 3-ої танковою армією почали прибувати управління 26-го армійського корпусу, [[69-та піхотна дивізія (Третій Рейх)|69-та піхотна дивізія]], 185-та і 277-ма бригади штурмових гармат, 88-ма артилерійська бригада резерву і інші частини посилення. Крім того, перегруповуються [[201-ша дивізія охорони (Третій Рейх)|201-ша охоронна дивізія]] та бойова група «Роткірх» чисельністю до дивізії.
 
З 10 липня війська центру і лівого крила 3-го Білоруського фронту почали висунення до Німану. Але противник чинив затятий опір і до кінця 13 липня лише 16-му гвардійському стрілецькому корпусу вдалося прорватися до р. Німан у районі Алітуса. До того ж часу 3-й гвардійський кавалерійський корпус досяг передмість Гродно, але був зупинений сильним артилерійським і кулеметним вогнем німецьких військ.