Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
 
== Передісторія ==
Формальним приводом для побудови [[монастир]]я Ескоріал на честь Сансвятого ЛоренсоЛавренітя була [[перемога]] при Сен-Кантені поєднаних армій Британії і Іспанії над вояками Франції '''10 серпня 1557 року'''. Як то було і раніше, місто християнської Франції було по-варварськи пограбоване і частково зруйноване англійськими та іспанськими християнами. Серед пошкоджених була і [[церква]] Св. Лаврентія (або Сан Лоренсо). Про перемогу і руйнації церкви сповістили іспанському королю. Релігійно налаштований король Філіп ІІ дав обітницю відновити церкву Сан Лоренсо в оновленому і більшому варіанті разом з усипальнею всіх іспанських королів, як заповідав ще його батько — [[імператор]] Карл V.
 
Святий мученик Сан Лоренсо був близьким серцю іспанців, бо за легендою був уроджинцем [[Арагон]]у, розташованому на півночі Іберійського півостову. За прихильність до хритиянства його спалили на залізній решітці. Решітка і стала найвідомішим атрибутом мученика.
Саме мистецькі колекції відіграли значну роль у перетворенні прозаїчної архітектури Ескоріалу в значущий мистецький осередок, бо історичне, сакральне і державне значення комплекс вже мав. Так, бібліотека Ескоріала отримала ще [[1576]] року книжкове зібрання іспанського [[дипломат]]а в Італії — Дієго де Мендоси. В апартаментах короля розмістили килими-[[аррас]]и і декілька картин [[Босх]]а, серед яких і «Віз сіна», а в кімнаті дочки — [[клавесин]] Карла V, вивезений з монастиря в Юсті. В Ескоріалі розмістили і уславлене розп'яття роботи [[Бенвенуто Челліні]], яке прислав у подарунок королю Філіпу ІІ — флорентійський [[герцог]] Франческо Медичі (1541—1587).
 
Нащадки продовжили декоративні роботи в королівських покоях, знищивши навіть апартаменти короля Філіпа ІІ, які відновили лише на початку 20 століття. Бравурні фрески в стилі [[бароко]] значно пізніше створив на стелях італійський художник [[Лука Джордано]]. ВДо Ескоріалмонастиря передали картини і портрети роботи Алонсо Санчеса Коельо, [[Ель Греко]], Хуана Пантохи де ла Круса, [[Веласкес]]а, фламандських, німецьких, італійських майстрів.
 
<gallery>
У 20 столітті величний комплекс почали використовувати з музейною метою. У нижніх склепінчастих приміщеннях створили [[музей]] архітектури комплексу. Матеріали музею повернули місце в історії споруди першому архітекторові&nbsp;— Хуану Баутіста де Толедо, якого відтіснив з історичної пам'яті де Еррера.
 
Популяризувати ЕскоріалЕскоріальський монастир почали вже при кінці будівельних робіт, коли придворні блюдолизи обізвалиназиваючи Ескоріалйого «восьмим дивом світу». За малюнками архітектора Хуана де Еррери [[художник]] Педро Перета створив [[1587]] року [[гравюра|гравюри]] з краєвидами комплексу. Мав комплекс власних [[історіограф]]ів і в особі ченців&nbsp;— єронімітів. Чернець Хосе Сігуенса розповідав історію створення комплексу в книзі «Історія ордену святого Єроніма», тобто як [[монастир]] цього ордену. Серед видань 20 століття посів відоме місце двотомник [[1963]] року, надрукований в [[Мадрид]]і. Нізка видань мала місце до 400-річної річниці створення Ескоріалу.
 
Мистецьке значення мають і '''1600 картин старих майстрів''', що зберігає монастирський комплекс і нині.