Відкрити головне меню

Зміни

м
вікіфікація
Переслідуючи відступаючого противника, два корпуси 2-ї ударної армії до 3 лютого вийшли до річки Нарва. [[43-й стрілецький корпус (СРСР)|43-й стрілецький корпус]] форсував річку на північ від міста Нарви і зайняв на її протилежному березі два плацдарму, а [[122-й стрілецький корпус (СРСР)|122-й стрілецький корпус]], переправившись через річку, захопив два плацдарми на південь від міста. Відбивши всі контратаки противника, радянські частини міцно закріпилися на плацдармах. Однак, німецьким військам, які отримали для посилення оборони в цьому районі [[Панцергренадерська дивізія «Фельдхернхалле»|танково-гренадерську дивізію «Фельдхернхалле»]] зі складу [[група армій «Центр»|групи армій «Центр»]] і один полк 58-ї піхотної дивізії, вдалося утримати у своїх руках [[плацдарм]] на східному березі річки Нарва в районі [[Івангород]]а.
 
[[11 лютого]] війська 2-ї ударної армії, посилені 30-м гвардійським стрілецьким корпусом, почали масштабний наступ з метою розширення плацдармів на західному березі річки Нарви, виходу на рубіж Іихві — Атсалама — Каупсі і подальшого наступу в напрямку Раквере. Німецькі війська, об'єднані під єдиним командуванням в оперативну групу «Шпонхаймер» (за прізвищем командувача [[54-й армійський корпус (Третій Рейх)|LIV армійського корпусу]] [[Отто Шпонгеймер|Отто ШпонхаймераШпонгеймера]]), готувалися захищати кордон на річці Нарва до останньої можливості.
 
За кілька днів запеклих боїв радянські війська зуміли домогтися лише локальних успіхів. Подальше наступ було зупинено наполегливим опором 227-ї піхотної дивізії і бригадою СС «Недерланд». На південний захід від міста вели наступ частини 109-го і 122-го стрілецьких корпусів, які спільними зусиллями зуміли просунутися вперед до 12 кілометрів, але більшого добитися не змогли. Німецькі частини 17-ї піхотної дивізії, танково-гренадерської дивізії «Фельдхернхалле» і дивізії СС «Норланд» зуміли зупинити наступ радянських військ і на цьому напрямку.
Спроба радянського командування висадити [[Мерікюласький десант|десант біля села Мерекюля]] ([[Мерікюла]]) на узбережжі [[Нарвська затока|Нарвської затоки]] в ніч з 13 на 14 лютого завершилась повною катастрофою. Тільки близько 450 осіб вдалося висадити на берег. Опинившись без зв'язку та вогневої підтримки, невеликий десант був оточений і через 4 дні майже повністю знищений. [[16 лютого]] припиняється останній організований опір десанту. Вцілілі бійці намагалися дрібними групами та поодинці через місцевість, де була велика кількість німецьких військ, пробратися до лінії фронту, це майже нікому не вдалося.
 
Після отримання в підкріплення 124-го стрілецького корпусу з резерву фронту і перегрупування сил, війська 2-ї ударної армії знову перейшли в наступ. Запеклі бої тривали до кінця лютого, але радянським військам вдалося тільки розширити плацдарм на південь від Нарви до 35 кілометрів завширшки і до 15 кілометрів на глибину. Повністю зламати німецьку оборону і домогтися вирішального успіху не вийшло. Німецькі частини оперативної групи «Шпонхаймер» (з 23 лютого — [[армійська група «Нарва»|оперативна група «Нарва»]] під командуванням Й. Фріснера) зуміли відбити всі атаки радянських військ.
 
Наприкінці лютого додатково до 2-ї ударної армії командувач Ленінградським фронтом з дозволу Ставки ВГК перекинув на нарвський напрямок 8-му і 59-ту армії. [[22 лютого]] директивою № 220035 Ставка ВГК поставила задачу, зосередивши угруповання в 9 стрілецьких корпусів, знову перейти в наступ, зламати німецьку оборону в районі Нарви і розвивати наступ силами однієї армії на [[Пярну]], а двома арміями — на південь в напрямку Вільянді — Валга — [[Тарту]] — Вира.
 
== Див. також ==
141 364

редагування