Буковий аргумент: відмінності між версіями

Науковці XIX століття зауважили, що різні індоєвропейські народи використовують споріднені слова на позначення [[Бук лісовий|бука європейського]]. Це, на їхню думку, свідчило про те, що в [[Праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейській мові]] існувало слово «Букбук» ([[лема]] відновлюється лінгвістами як [[Список праіндоєвропейськоїпраіндоєвропейських коренів|* b ʰ eh ₂gobʰeh₂go-]]), отже прабатьківщину індоєвропейських народів слід шукати в зоні виростання цього дерева<ref name="ie">[[Джеймс Патрік Меллорі|J. P. Mallory]], [[Дуглас Адамс (мовознавець)|Douglas Q. Adams]]. ''Encyclopedia of Indo-European Culture''. London: Fitzroy Dearborn Publishers, 1997. ISBN 9781884964985. С. 58-60.</ref>. Східна межа поширення європейського бука при цьому визначалася таким чином: [[Кенігсберг]]&nbsp;— [[Західний Буг]]&nbsp;— середній [[Дністер]]&nbsp;— [[Карпати]]&nbsp;— [[Одеса]]<ref>Цей «буковий кордон» майже збігається з західними кордонами [[Україна|України]] та [[Білорусь|Білорусі]].</ref><ref name="mach"/>. «Буковий аргумент» в інтерпретації німецьких вчених виключав можливість прибуття індоєвропейців до Європи зі степів на сході; на цій підставі прабатьківщиною «аріїв» проголошувався північ Європи<ref name="ie"/>.

У сучасній індоєвропеїстиці «буковий аргумент» не має того значення, як 100 років тому. По-перше, встановлено що за 6000 років до н.&nbsp;е. бук ріс в Європі переважно на [[Балканський півострів|Балканах]], а балканські народи ([[албанці]], [[греки]]) словами, похідними від * b ʰ eh ₂ go-, позначають зовсім не бук, а [[дуб]]<ref name="ie"/>. За 2000 років бук поширився аж до [[Румунія|Румунії]] та [[Німеччина|Німеччини]], але широке поширення його в Західній Європі припадало на [[бронзова доба|бронзову добу]] (бл. 2500–10002500—1000&nbsp;роки до н.&nbsp;е.), тобто після розпаду гіпотетичної праіндоєвропейської спільноти<ref name="ie"/>. По-друге, під «буком» праіндоевропейці могли розуміти не бук європейський, а [[бук східний]], який росте по берегах [[Чорне море|Чорного моря]]. По-третє, похідні від * b ʰ eh ₂ go-не відомі східним індоєвропейським мовам ([[Індоіранські мови|індоіранським]], [[Тохарські мови|тохарським]], [[Вірменська мова|вірменській]]), що вказує на суто [[діалект]]ний статус цього слова<ref name="ie"/>.

«Буковий кордон» має певне значення для встановлення [[Етногенез слов'ян|прабатьківщини слов'ян]]. У [[Слов'янські мови|слов'янських мовах]] відомі 11 словоформ, похідних від * b ʰ eh ₂ go-, якими позначається, зазвичай, [[бузина]]<ref>У [[Балтійські мови|балтійських мовах]] споріднені форми вживаються на позначення [[Вільха|вільхи]].</ref><ref name="ie"/>. Тоді як слово «бук» було запозичене слов'янами з [[Германські мови|германських мов]] (можливо, з [[Готська мова|готської]]). З цього випливає, що на прабатьківщині слов'ян бук не ріс, а росла бузина і що при поширенні на захід слов'яни запозичили назву незнайомого дерева у місцевих германських племен (можливо, носіїв [[Черняхівська культура|черняхівської культури]])<ref name="mach"/>. На думку російського історика й археолога [[Мачинский Дмитро Олексійович|Д.&nbsp;А.&nbsp;Мачинского]], давнім слов'янам не були відомі й інші центральноєвропейські дерева, у той час як у всіх видів дерев, які ростуть між Західним Бугом та середнім [[Дніпро]]м (тобто на території сучасної [[Білорусь|Білорусі]]), є слов'янські назви<ref name="mach">Д.&nbsp;А. &nbsp;Мачинский. Некоторые предпосылки, движущие силы и исторический контекст сложения Русского государства в середине VIII&nbsp;— середине XI&nbsp;ст. // Сложение русской государственности в контексте раннесредневековой истории Старого Света. Труды Государственного Эрмитажа. Вып. XLIX. СПб. 2009.&nbsp;— C. 468–469468—469.</ref>. Польський ботанік Ю. Ростафінський констатував 1908 року:

{{початок цитати}}[[Балти]] не знали ні бука, ні [[Модрина|модрини]], ні [[Ялиця|ялиці]], ні [[тис|тиса]]а, оскільки назву його перенесли на [[Крушина|крушину]]. Слов'яни спільноіндоєвропейську назву тиса перенесли на [[Верба|вербу]] і не знали модрини, ялиці та бука<ref>[http://krotov.info/history/09/3/schukin.html Слов'яни: суперечки археологів. М.&nbsp;Б.&nbsp;Щукін]</ref>.{{кінець цитати}}