Відкрити головне меню

Зміни

«Груповий портрет з дамою» був згаданий під час присудження Беллю Нобелівської премії (1972), отриманої письменником «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури». «Це відродження, — сказав у своїй промові представник [[Шведська академія наук|Шведської академії]] Карл Раґнар Ґіров, — порівняне з воскресінням повсталої з попелу культури, яка, здавалося, була приречена на повну загибель, проте, на нашу загальну радість і користь, дала нові паростки».
 
У тому ж році, коли Белль надав допомогу Солженіцину, він написав публіцистичну повість «ЗганьбленаВтрачена честь Катаріни Блюм» («Die verlorene Ehre der Katharina Blum»), у якій виступив з різкою критикою продажної [[журналістика|журналістики]]. Це оповідання про несправедливо звинувачену жінку, яка зрештою вбиває репортера, що оббрехав її. В 1972 році, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баадера Майнгофа, Белль пише роман «ПідДбайлива конвоєм турботиоблога» («Fürsorgliche Belagerung». 1979), у якому описуються руйнівні соціальні наслідки, що виникають через необхідність підсилювати засоби безпеки під час масового [[насильство|насильства]]. Спогади про ранню юність у Кельні «Ким виросте хлопчина, або Щось про книжки» («Was soll aus dem Jungen bloss werden? oder: Irgendwas mit Büchern») вийшли у 1981 р.
 
У рік смерті Белля (1985) був виданий найперший роман письменника «Солдатська спадщина» («Das Vermachtnis»), який був написаний в [[1947]], однак публікувався вперше. «Солдатська спадщина» оповідає про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атлантики й Східного фронту. Попри те, що в романі відчувається деякий надрив, відзначає американський письменник Вільям Бойд, «Солдатська спадщина» є добутком зрілим і досить значним: «від нього віє вистражданими ясністю й мудрістю».