Карате: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
правопис |
правопис |
||
Рядок 20:
|Засновник(и)=Сакукава Канґа, Мацумура Сокон, Ітосу Анко, Фунакосі Ґітін, Міяґі Тьодзюн,
|Стиль мистецтва=
|Походить від=[[Китайські бойові мистецтва]] бою без зброї [[цюань-фа]] та [[окінавські бойові мистецтва]]:
|Мистецтва-наступники=[[Тхеквондо]], [[Кікбоксинг]]
|Відомі майстри=Тояма Канкен, Оцука Хіронорі, Мотобу Тьокі, Мабуні Кенва, Тояма Канкен, Ояма Масутацу
|Олімпійський вид спорту=Ні
|Інтернет-сторінки=<span style="font-size: 0.8em">[http://www.wkf.net/ Всесвітня федерація карате]<br />[http://www.wuko-karate.org/ Всесвітня спілка організацій карате-до]<br />[http://www.wko.or.jp/ Всесвітньої
|Вирівнювання=посередині
|}}
Рядок 98:
Серед інших, Мацумура навчав свого мистецтва [[Ітосу Анко]] (1831–1915). Ітосу взяв від учителя кати ''віз.'', ''кусанку'' та ''чіанг нан'' для створення форм ''пінг'ан'' (японською ''хейан'' або ''пінан'') — спрощених кат для учнів-початківців. У 1901 р. Ітосу зіграв провідну роль у введенні карате до курсу навчання в публічних школах Окінави. Його кати викладалися дітям у початковій школі. Вплив Ітосу на розвиток карате є істотним. Створені ним кати поширені у майже всіх стилях карате, а серед його учнів були одні з найвідоміших майстрів: [[Фунакосі Ґітін]] ({{lang-ja|船越義珍:ふなこし ぎちん}}, 1868–1957), [[Мабуні Кенва]] ({{lang-ja|摩文仁 賢和:まぶに けんわ}}, 1889–1952) та [[Мотобу Тьокі]] ({{lang-ja|本部 朝基:もとぶ ちょうき}}, 1870-1944). Деколи Ітосу згадують як ''діда сучасного карате''.<ref>{{cite web|url=http://www.koryu-uchinadi.com/thinking_outside_the_box.htm|title=Thinking outside the box (''Endnote #4'')|accessdate=2008-04-06|deadurl=404}} {{ref-en}}</ref>
У додаток до трьох ранніх стилів карате ''ті'', на розвиток окінавських бойових мистецтв вплинув також іще один, четвертий стиль. Його розробив [[Уеті Канбун]] ({{lang-ja|上地 完文:うえち かんぶん}}, 1877–1948), який у віці 20
=== Японія ===
Рядок 119:
У 1929 р. Оцука став зареєстрованим членом Японської федерації бойових мистецтв. У той час в окінавському карате практикувалися лише кати. Оцука вважав, що повна сутність [[будо]], зосереджена у захисті та атаці, була відсутня в окінавському карате, та що кати не приносили практичної користі в реальних ситуаціях. Він експериментував з іншими, більш бойовими стилями, такими як ''дзюдо'', ''кендо'' та ''айкідо''. Він сумістив практичні та корисні елементи окінавського карате з елементами традиційних японських бойових мистецтв ''дзюдзюцу'' та ''кендо''. Серед іншого, це привело до зародження [[куміте]] або вільних поєдинків у карате. Переконання Оцуки в необхідності існування динамічнішого карате примусило його залишити Фунакосі та зосередитися на розвитку свого власного стилю — [[Вадо-рю]]. ''Вадо-рю'' було визнане незалежним стилем карате у 1934 р. Це дозволило залишити медичну практику та виповнити амбіційну мету життя Оцуки — повністю віддатися творінню бойових мистецтв.
Стиль карате, який Оцука створив та опрацьовав особисто, був офіційно зареєстрований у 1938 р. після присудження йому ступеня ''Ренсі-ґо'' ({{lang-ja|錬士 五:れんし ご}}
[[Іссін-рю]] — стиль окінавського карате, який заснував та назвав 15 січня 1956 р. [[Сімабуку Тацуо]] ({{lang-ja|島袋 龍夫:しまぶく たつお}}, 1908-1975) — учень Мотобу Тьокі. Карате ''іссін-рю'' поєднує карате ''сьорін-рю'', карате ''ґодзю-рю'' та ''кобудо''. Стиль ''іссін-рю'', хоча й не дуже популярний в Окінаві, розповсюдився у США та інших країнах морськими піхотинцями, які перебували на островах. Згодом, вже після смерті Сімабуку, з'явилося багато модифікацій цього стилю, які існують і дотепер.
| |||