Акт відновлення Української Держави: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 149:
Варто зазначити, що «Актом» проголошено «відновлення», а не (первинне) «проголошення» Української держави, тобто формально було збережено традицію існування УНР і ЗУНР (теж в екзилі) від часів [[Визвольні змагання 1917—1921|Визвольних Змагань 1917-21 рр]]. Теж слід звернути увагу й на те, що в «Акті» проголошуються союзницькі наміри з боку новопостаючої України («буде тісно співдіяти») щодо ВеликоНімеччини лише за важливої умови, що «… / Третій Рейх — С. П./ допомагає Українському Народові визволитися з під московської окупації», тобто ніяк не можна говорити про безумовне підкорення ОУН і створеного нею Краєвого правління новому завойовнику.
Тим не менш, "Акт" одразу ж потягнув за собою й певні комплікації (ускладнення), насамперед, в стосунку до німців, котрі в основному зводяться до слідуючих /перелічення С.В.Павчака/ пунктів: 1. "Українська держава" голоситься на землях, уже завойованих німцями (зрошеній кровю німецького вояка, зокрема в м.Львові, уже захопленому вермахтом, в протилежність, наприклад, до Вашавського повстання 1944р.); 2.Ще 21 червня 1941р. у відповіді ген.-губернатора Франка (за посередництвом держсекретаря Й.Бюлєра) на просьбу в "Меморандумі УЦК" від 18.04.1941р., де "українці прохають, щоб була визначена їх територія", відповідною німецькою стороною було недвозначно сказано, що таке рішення буде прийняте "щойно після закінчення війни " /див. В.Кубійович. "Українці в Генеральній Губернії", с.547-548); 3. Згадавши про творення "Української Влади" на "Західних Землях України", звідси не було виокремлено українські етнографічні землі в Генеральній Губернії, формально вже визначеної для поляків ("Генеральна Губернія для польської окупації /(посідання)", а отже, німці, визнавши "Акт", могли тут
Ці та ін. недолугості скороспішного "Акту" й призвели до постання українськ-німецьких непорозумінь часів
Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну понад 6 тисяч бандерівців, розділених на три похідні групи, які повсюду творили українську адміністрацію та осередки [[ОУН]].{{джерело}} Найбільший із них був на Дніпропетровщині (5000 осіб), Кіровоградщині (1100), а також в Донбасі і Криму.
| |||