Вікіпедія

Grumman TBF Avenger: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м стиль, уточнення
м стиль, уточнення
Рядок 56:
'''«Грумман» TBF «Евенджер»''' ({{lang-en|Grumman TBF Avenger}}) — [[Сполучені Штати Америки|американський]] [[Палубна авіація|палубний]] [[бомбардувальник]]-[[торпедоносець]] виробництва авіакомпанії [[Grumman Corporation|Grumman]], розроблений на початку [[1940-ві|1940-х]] років. Перебував на озброєнні [[Військово-морські сили США|військово-морських сил США]], [[Військово-морські сили Великої Британії|Великої Британії]], [[Військово-морські сили Канади|Канади]], [[Військово-морські сили Нідерландів|Нідерландів]] та інших країн за часів Другої світової війни.
 
З часом цей літак під позначенням '''''TBM Avenger''''' почала випускати компанія [[General Motors]]. На початку червня 1942 року «Евенджери» вперше взяли участь у [[Битва за Мідвей|битві за Мідвей]], і хоча в битві були втрачені 5 з 6 торпедоносців, що брали участь, незабаром літак довів свою ефективність та надійність і став однім з найкращих, що перебували на озброєнні [[морська авіація|морської авіації]] союзників. Протягом усієї війни торпедоносець постійно модернізувався і був одним з найуспішніших літаків свого типу за часів Другої світової війни йта перебував на службі до [[1960-ті|1960-х років]]<ref name="airwar">[http://www.airwar.ru/enc/sww2/tbf.html TBF (TBM) Avenger]</ref></ref><ref name="airvectors">[http://www.airvectors.net/avtbm.html The Grumman TBF/TBM Avenger]</ref>.
 
== Історія ==
Рядок 65:
Авіація флоту потребувала абсолютно новий літак. Початок [[Японсько-китайська війна (1937—1945)|японської агресії в Китаї]] та [[Польська кампанія (1939)|німецької в Європі]] ще раз підкреслили невідкладність заміни «Девастейтера» новим торпедоносцем-бомбардувальником з кращими льотно-технічними характеристиками. За вимоги замовник визначив наступні параметри: [[екіпаж]] три особи, максимальна швидкість 300 миль/год, внутрішнє розміщення озброєння&nbsp;— одна [[Повітряні торпеди|торпеда]] або три бомби по 500 фунтів, [[Паливний бак|паливні баки]], що самозатягувалися в разі пошкодження, бронезахист, і [[Башта (зброя)|башточка]] з оборонним озброєнням<ref name="airwar"></ref><ref name="uboat"></ref>.
 
За результатами конкурсу, в якому взяло участь багато компаній, комісія відібрала на роль експериментальних літаків два проекти, ''XTBU-1В'' ([[Vought|Chance Vought Company]]) і ''XTBF-1'' ([[Grumman Corporation|Grumman Aircraft Engineering Corporation]]), на будівництво експериментальних літаків<ref name="uboat"></ref>.
 
Фірма «Грумман» мала достатньо практики в розробці палубних винищувачів, починаючи з [[біплан]]а [[Grumman FF|FF-1]] до [[Grumman F4F Wildcat|F4F «Уайлдкет»]], тому, спираючись на попередній досвід, конструктори розробили прототип ''XTBF-1''{{#tag:ref|Абревіатура англійською: '''''XTBF-1:''''' e'''X'''perimental, '''T'''orpedo '''B'''omber, '''F''' = Grumman, '''F'''irst variant.|group=Прим.}}<ref name="acepilots">[http://acepilots.com/planes/avenger.html TBF/TBM Avenger Grumman Torpedo Bomber]</ref> у формі суцільнометалевого [[середньоплан]]а з високим, овальним [[фюзеляж]]ем, котрийщо звужувався до хвоста. Прототип Grumman навіть перевищив вимоги висунуті флотом США, в ньому можна було розмістити торпеду вагою 2 000 фунтів, або чотири [[Авіабомба|авіаційні бомби]] по 500 фунтів. Екіпаж складався з трьох осіб: [[Льотчик|пілота]], [[Радист (професія)|радиста]], і [[Стрілець (посада)|стрільця]]<ref name="airwar"></ref>.
[[Файл:Damaged TBF at Midway Island.jpg|міні|праворуч|220пкс|Єдиний вцілілий після [[Битва за Мідвей|бою за Мідвей]] [[торпедоносець]] «Евенджер» на аеродромі на [[атол]]і. [[24 червня]] [[1942]]]]
[[Файл:TBF (Avengers) flying in formation.jpg|міні|праворуч|220пкс|Ланка «Евенджерів» на польоті. 1942]]
[[8 квітня]] [[1940]] року [[Grumman Corporation|Grumman]] отримала замовлення на виробництво двох дослідних екземплярів літаків XTBF-1<ref name="uboat"></ref>. У грудні 1940 року, більш ніж за сім місяців до першого польоту, лише на підставі вивчення макета XTBF-1 флот США замовив фірмі «Грумман» 286 літаків, які отримали позначення TBF-1<ref name="airvectors"></ref>.
 
[[7 серпня]] [[1941]] року здійснив свій перший офіційний політ експериментальний XTBF-1, оснащений двигуном [[Wright R-2600|Wright Cyclone R-2600-8]] потужністю 1 700 к.с. і [[Повітряний гвинт|повітряним гвинтом]] змінного кроку ''Hamilton Standard'', здійснив свій перший офіційний політ<ref name="airwar"></ref><ref name="airvectors"></ref>.
 
Особливістю [[Прототип (техніка)|прототипу]] літака фірми [[Grumman Corporation|«Грумман»]] було те, що конструктори спроектували [[Крило літака|крила літака]] таким чином, щоб вони складалися, повертаючись назад, у той час, як стандартним рішенням для всіх [[Палубна авіація|палубних літаків]] були конструкції зі складанням крил поворотом вгору. Завдяки [[гідропривод]]у, крила могли бути прибрані або розгорнуті самим пілотом, всього за кілька секунд, і для цього не потрібно було ніякої допомоги наземного персоналу. Менші розміри XTBF-1 зі складеними крилами стали вирішальним фактором, завдяки якому фірма «Грумман» виграла контракт на замовлення флотського торпедоносця-бомбардувальника у фірми «Воут» з її літаком [[Consolidated TBY Sea Wolf|XTBU-1]]<ref name="airvectors"></ref><ref name="airwar"></ref>.
 
Перші випробування довели високу надійність та технічні характеристики нового літака, однак, [[28 листопада]] [[1941]] року перший зразок XTBF-1 був втрачений у наслідок пожежі; на щастя екіпажу вдалося [[Стрибок з парашутом|вистрибнути з парашутом]]<ref name="airvectors"></ref>.
Рядок 82:
[[15 грудня]] [[1941]] року, незабаром після японського [[Напад на Перл-Гарбор|нападу на Перл-Гарбор]], здійснив свій перший виліт другий прототип, і через це отримав своє ім'я&nbsp;— «Евенджер» ({{lang-en|Avenger}}&nbsp;— месник). Льотні випробування другого прототипу XTBF-1 тривали до [[23 грудня]] 1941 року, коли флот офіційно прийняв XTBF-1 на озброєння<ref name="airwar"></ref>.
 
[[3 січня]] [[1942]] року зі складальної лінії фірми «Грумман» зійшов перший серійний TBF-1<ref name="militaryfactory">[https://www.militaryfactory.com/aircraft/detail.asp?aircraft_id=300 Grumman TBF Avenger]</ref> і після завершення заводських випробувань та приймальних польотів, [[30 січня]] літак був офіційно зданий флоту США<ref name="airvectors"></ref>. П'ять наступних «Евенджерів» були поставлені протягом лютого, і ці перші шість серійних літаків були перегнані на [[Норфолк (військово-морська база)|військово-морську базу в Норфолку]], [[Вірджинія]], де формувалася перша [[ескадрилья]] «Евенджерів» VT-8<ref name="airwar"></ref>.
 
Підрозділ VT-8 завершив своє навчання в рекордні терміни, і [[8 травня]] [[1942]] року їх «Евенджери» були переправлені через всю країну до [[Сан-Дієго]], [[Каліфорнія]]. У Сан-Дієго літаки були завантажені на борт авіаносця [[USS Kitty Hawk (AKV-1)|«Кітті-Хок»]], який відплив до [[Перл-Гарбор]]а. Він прибув туди [[29 травня]], через день після того, як [[USS Hornet (CV-12)|«Хорнет»]] відправився до [[Мідвей (атол)|Мідвей]].
 
До кінця 1942 року, фірма «Грумман» випускала по 60 TBF-1 на місяць, але [[Військово-морські сили США|флотВМС США]] відчайдушно потребувавпотребували «ЕвенджерівЕвенджери» у більшій кількості, ніж заводи «Грумман» здатні були виробити. Тому флотфлотське СШАкомандування вирішиввирішило розшукувати іншого виробника. Відповідно угоди між флотом США, «Грумман» і Східною авіаційною філією компанії [[General Motors|«Дженерал Моторс»]], колишній [[Автомобільна промисловість|автомобільний гігант]] отримав двадцять комплектів спеціальних складальних наборів (десять винищувача [[Grumman F4F Wildcat|F4F «Уайлдкет»]] і десять торпедоносців-бомбардувальників TBF «Евенджер»), тобто особливим чином зібраних літаків, які можна було використовувати для навчання персоналу<ref name="airwar"></ref>.
 
Завод у [[Трентон]]і в [[Нью-Джерсі]] був визначений як місце виробництва TBF-1 «Евенджер», машинам цього підприємства присвоювалося позначення ТВМ-1 «Евенджер». У листопаді 1943 року обсяг виробництва досяг 215 ТВМ на місяць, а до 1945 року Східна авіаційна філія досягла феноменального показника&nbsp;— 350 літаків на місяць<ref name="airwar"></ref>.
 
ТимДо часом,грудня 1943 року «Грумман» продовжував виробництво TBF-1 до(загалом грудня 1943 року (виготовлений 2 291 літак), після чого фірма «Грумман» повністю перейшла на виробництво морського винищувача [[Grumman F6F Hellcat|F6F-3 «Хеллкет»]].
 
Завдяки внутрішньому розміщенню бомбового навантаження, яку можна було варіювати відповідно до виконуваних завдань, «Евенджери» прекрасно підходили для оснащення їх різними видами озброєння. При атаці маневруючого судна, тактика «Евенджерів» полягала в скиданні «пачки» авіаційних бомб з чотирьох бомб, з використанням інтервалометру&nbsp;— приладу, який управляв величиною часового інтервалу між скиданням бомб. Ціль атакували в пікіруванні під кутом від 30 до 45 градусів, до висоти 500 футів або нижче. Пілот кидав бомби на виході з піке і завдяки інтервалометру бомби влучали в ціль з інтервалом від 60 до 75 футів, що практично гарантувало одне або більшу кількість влучень у ціль при скиданні «пачки» з чотирьох бомб. Ця тактика, довела свою високу ефективність і «Евенджери» заслужили репутацію дуже влучного [[бомбардувальник]]а<ref name="airwar"></ref>.
Рядок 98:
На досвіді перших [[Тихоокеанський театр воєнних дій Другої світової війни|боїв у Тихому океані]], льотчики-торпедоносці зауважили, що стандартна [[Повітряні торпеди|морська авіаційна торпеда]] [[Mark 13 (торпеда)|Mk 13]], занадто повільна і ненадійна, тому часто атаки ворожих кораблів «Евенджерами» виявлялися невдалими через збої в роботі [[торпеда|торпед]]. Мала швидкість торпеди Mk 13 також приводила до того, що швидкохідні військові кораблі ворога легко ухилялися від торпедної атаки. В [[Каліфорнійський технологічний інститут|Каліфорнійському технологічному інституті]] була розроблена модифікована торпеда, яка отримала позначення ''Mk-13-1A'' з поліпшеними характеристиками, що дозволяло тепер скидати її з висоти до 800 футів і при швидкості польоту до 280 вузлів, і значно збільшувало шанси «Евенджерів» з виживання в ході торпедної атаки добре озброєного ворожого судна.
 
У лютому 1943 року [[Grumman Corporation|«Грумман»]] почала розробку проекту поліпшеного «Евенджера» з двигуном [[Pratt & Whitney R-2800 Double Wasp|Pratt & Whitney R-2800]] потужністю 2 000 к.с. і стрілецькою башточкою Martin ''250СЕ''. Для проведення випробувань фірма «Грумман» взяла два [[Планер (літального апарата)|планери]] «Евенджер» із заводу в [[Бетпейдж (Нью-Йорк)|Бетпейджі]], які були модифіковані під установку нового двигуна. Один планер був оснащений [[двигун]]ом ''XR-2600-10'' потужністю 1900 к.с., цей літак отримав позначення XTBF-2, в той час як на другий планер був встановлений покращений двигун [[Wright R-2600|Wright R-2600-20]] потужністю 1900 к.с., цей літак став називатися XTBF-3<ref name="airvectors"></ref>.
 
У жовтні 1943 року фірма «Грумман» поставила два прототипи XTBF-3 [[Військово-морські сили США|флоту США]] під позначенням ТВМ-3, який став основним варіантом «Евенджера», до закінчення війни їх було вироблено більш ніж 4 000 літаків<ref name="airwar"></ref>.
 
«Евенджер», однак, продовжував перебувати на озброєнні ще протягом багатьох років. Планер ТВМ-3/3Е послужив базою для ряду спеціалізованих варіантів літака, які служили у Військово-морських силах США до червня [[1954]] року, коли останній «Евенджер» був знятий з озброєння. Цей літак широко експортувався, вони служили ще в семи іноземних флотах і військово-повітрянихПовітряних силах ([[Повітряні сили Великої Британії|Великої Британії]], [[Повітряні сили Нової Зеландії|Нової Зеландії]], [[Повітряні сили Нідерландів|Нідерландів]], [[Повітряні сили Канади|Канади]], [[Повітряні сили Франції|Франції]], [[Повітряні сили Японії|Японії]] й [[Повітряні сили Уругваю|Уругваю]]) до 60-х років<ref name="airwar"></ref>.
 
Незабаром після початку [[Корейська війна|Корейської війни]], флот США відчув гостру потребу у вантажному літаку, який би міг доставляти продукти життєзабезпечення на ті авіаносці, що перебували в морі. «Евенджер», з гарною дальністю польоту, вантажопідйомністю і можливістю розміщення вантажів усередині фюзеляжу, уявлялисявиявився ідеальним рішенням для створення транспортного літака авіаносного базування. Наявні планери літаків ТВМ-3 і ТВМ-3Е були перероблені на транспортні варіанти, які отримали позначення TBM-3R<ref name="airvectors"></ref>.
[[Файл:TBF Avengers in flight over USS Shipley Bay (CVE-85) c1945.jpg|міні|праворуч|220пкс|«Евенджери» над ескортним авіаносцем [[USS Shipley Bay (CVE-85)|«Шиплі Бей»]]. [[1945]]]]
 
=== Конструкція та дизайн ===
TBM/TBF «Евенджер»&nbsp;— [[середньоплан]] суцільнометалевої конструкції з одним двигуном, з двоколісним шасі і хвостовим колесом, якеякі прибираєтьсяприбиралися в польоті, і хвостовим колесом, іта одинарним [[Оперення (авіація)|вертикальним стабілізатором]]. [[Фюзеляж]] мав [[Монокок|напівмонококову]] конструкцію змінного напівеліптичного перетину з [[Дюралюміній|дюралюмінієвою]] обшивкою, що кріпилася [[шпангоут]]ами і [[стрингер]]ами. До центральної частини фюзеляжу кріпилося [[Крило літака|крило]]. До одного зі шпангоутів у задній частині [[Планер (літального апарата)|планера]] кріпилося хвостове колесо<ref name="airwar"></ref>.
 
КабінаВ екіпажуносовій булачастині відокремленапланера відрозміщувався авіаційного[[Поршневий двигунадвигун внутрішнього згоряння|авіаційний двигун]], від якого сталевою плитою, яка одночасно грала роль протипожежної перегородки. Кабінабула відокремлена кабіна пілота. булаПопереду спередувона захищеназахищалася козирком з вікнами з [[Органічне скло|плексигласу]], вставлених в алюмінієві рами. Для аварійної евакуації з лівого боку було спеціальне віконце. Основна панель бортових приладів розміщувалася перед фронтом пілота. На панелі розміщувався авіаційний приціл ''Mk.8''. Праворуч від нього розміщувалися, крім іншого, важелі управління двигуном і випуском гальмівного крюка. Ліворуч розміщувалися елементи електрообладнання, а також перемикачі радіостанції. Перед пілотським кріслом розташовувалася [[Ручка керування літаком|ручка управління]].
 
[[Кабіна]] другого члена екіпажу&nbsp;— бомбардира&nbsp;— розташовувалася за кабіною пілота. Під час бою бомбардир переходив до нижньої частини фюзеляжу, вже за [[Бомбовий відсік|бомбовідсіком]], де розміщувавсябув [[бомбовий приціл]]. Він також обслуговував [[кулемет]], що маємав сектор обстрілу вниз-назад. Спостереження бомбардир міг вести через великі вікна в бортах, прикриті плексигласом<ref name="airvectors"></ref>. КулеметТретій бомбардирачлен калібру 7екіпажу,62&nbsp;мм встановлювавсябортовий за[[Стрілець потребою(посада)|стрілець]], розміщувався в залежностібашточці від родутипу завдань''150SE-2'', що визначалисяоберталася у горизонтальній площині на час360 бойового°<ref вильотуname="airwar"></ref>. ЗаднєЦя місцебашточка займавз третійпереду членбула екіпажу&nbsp;—захищена бортовийброньовою плитою та оснащувалася кулеметом типу [[СтрілецьBrowning (посада)M2|стрілецьМ2]] калібру 12,7&nbsp;мм вініз розміщувавсязапасом набоїв 200 штук. По центру башти було встановлено броньоване крісло стрільця. З правого боку було спеціальне віконце для евакуації в башточціразі типуаварії. 150SE-2Всередині знаходився [[приціл]] ''Мк.9'', що оберталасяпідсвічувався, і [[Рефлекторний приціл|приціл коліматора]] ''Мк.<ref name="airwar"><11'', а також [[фотокулемет]]. Привід башточки забезпечував її обертання з нормальною швидкістю 20 град/ref>сек у горизонтальній площині та 12 град/сек у вертикальній площині. Перемикач швидкості дозволяв включити підвищену швидкість руху&nbsp;— відповідно 45 град/сек, і 30 град/сек. Максимальне відхилення кулемета у вертикальній площині становило від&nbsp;— 30° до +85°.
 
Башточка типу 150SE-2 з переду була захищена броньовою плитою та оснащувалася кулеметом типу [[Browning M2|М2]] калібру 12,7&nbsp;мм із запасом набоїв 200 штук. По центру башти було встановлено броньоване крісло стрільця. З правого боку було спеціальне віконце для евакуації в разі аварії. Всередині знаходився [[приціл]] ''Мк.9'', що підсвічувався, і [[Рефлекторний приціл|приціл коліматора]] ''Мк. 11'', а також [[фотокулемет]]. Привід башточки забезпечував її обертання з нормальною швидкістю 20 град/сек у горизонтальній площині, а у вертикальній площині&nbsp;— 12 град/сек. Перемикач швидкості дозволяв включити підвищену швидкість руху&nbsp;— відповідно 45 град/сек, і 30 град/сек. Максимальне відхилення кулемета у вертикальній площині становило від&nbsp;— 30 ° до +85 °. У горизонтальній площині башточка могла обертатися на 360 °.
 
[[Крило літака|Крило торпедоносця]] вільнонесуче, в плані трапецевидне, з працюючою алюмінієвою обшивкою. Крило складалося з трьох частин&nbsp;— [[центроплан]]а, а також двох складних консолей. Крила після розкладання фіксувалися за допомогою спеціальних, гідравлічних фіксаторів, управління якими здійснював пілот. Центроплан мав кесонну конструкцію з головним [[лонжерон]]ом<ref name="airwar"></ref>.
 
[[Шасі (літальний апарат)|Шасі літака]] триколісне, оснащене гідравлічною амортизацією, з хвостовим колесом. На час польоту воно повністю прибиралося в ніші центроплана гідравличним механізмом збирання та випуску шасі. Основні стійки шасі забиралися в крило&nbsp;— убік, назовні, а хвостове колесо у фюзеляж&nbsp;— назад.
 
Основною силовою установкою на «Евенджерах» перших зразків був 14-ти циліндровий двигун повітряного охолодження у виглядіформі подвійної зірки [[Wright R-2600 Twin Cyclone|Wright Cyclone серії С-14ВВ]], а пізніше модернізовані модифікації цього двигуна [[Wright R-2600 Twin Cyclone|R-2600-8]] (1700 к.с., ТВМ-1), [[Wright R-2600 Twin Cyclone|XR-2600-10]] (1900 к.с., XTBF-2) іта [[Wright R-2600 Twin Cyclone|R-2600-20]] (1900 к.с., TBF-3), що виготовлялися [[Wright Aeronautical]]. Привід повітряного гвинта ''Hamilton Standard Hydromatic'' здійснювався за допомогою редуктора<ref name="airvectors"></ref>. [[Система турбонаддування]]запалювання забезпечуваласяживилася роботою одноступінчатого нагнітача з двома швидкостями обертання:від 7акумуляторів,06 ідля ​​10,06аварійного відживлення числапризначався обертівручний двигуна. Карбюратор ''Stromberg'' типу ''PR-48-A3'' забезпечував автоматичний контроль складу суміші в залежності від висоти польоту<ref name="airwar"></ref>генератор.
 
Система запалювання живилася від акумуляторів, для аварійного живлення був призначений ручний генератор.
[[Файл:Tbf-3cbl.png|міні|праворуч|220пкс|Схема «Евенджера»]]
[[Файл:Ft28animation.gif|міні|праворуч|220пкс|Тривимірне зображення «Евенджера»]]
У паливній системі літака використовувався [[бензин]] з [[Октанове число|октановим числом]] 100/130. Три [[Паливний бак|паливні баки]], котрі розміщувалися в центроплані, самозатягувалися в разі пробиття кулею. У бомбовому відсіку, а також під крилами могли бути встановлені додаткові паливні баки, що скидалися. Паливо подавалося бензонасосом, який приводився від [[двигун]]а. Ємність паливних баків становила: головний центральний&nbsp;— 548 л, центральний лівий і центральний правий&nbsp;— по 341 л, у бомбовому відсіку&nbsp;— стаціонарний 802 л, той, що скидався скидається&nbsp;— 1022 л., [[Підвісний паливний бак|підвісних під крилами]]&nbsp;— 219 л або 378 л. Масляна система мала стандартний обсяг масла в двигуні, системі і баку&nbsp;— 49 л. Гальмівна система гідравлічна, незалежна від основної гідравлічної системи. Складалася з двох педалей, двох гальмівних циліндрів, двох гальм і гідравлічної проводки. Гідравлічна система багатоканальна, що живилася від центрального джерела. Тиск в системі (150 атм.) забезпечувалося гідравлічним насосом, що приводився від двигуна. Додатково була встановлена ​​аварійна ручна помпа.
 
Електрична система «Евенджера» однопровідна, живитьсяживилася від генератора, що дієдіяв від двигуна. Крім іншого бортового обладнання було два встановлених у ряд [[Електричний акумулятор|акумулятори]] (12 В) ємністю 34 А/год кожен.

Літак оснащувався автопілотом типу G4, який керував усіма системами літака (завдяки гідравлічній системі, тиском 150 атм., що живиться від приводиться двигуном помпи) без втручання пілота, відстежуючи з приладів параметри польоту<ref name="airwar"></ref>.
 
Торпедоносець забезпечувався комплектом рятувального обладнання, до якого входили [[Надувний човен|рятувальний човен]] ''Mark 4 type D'', що зберігався у верхній частині фюзеляжу між другою кабіною і стрілецькою башточкою. До складу рятувального комплекту також входили: [[аптечка]] [[Перша медична допомога|першої допомоги]], [[Бортова радіостанція|рятувальна радіостанція]], ємності з питною водою, морські [[Сигнальна ракета|сигнальні ракети]], [[димова граната|димові гранати]] М-8, тросик для їх утримання, аварійна ручна [[Помпа (техніка)|помпа]], два весла, рибальський набір, запальнички, [[ніж]], бухта мотузки, хромована пластинка для відбиття світла тощо<ref name="airwar"></ref>.
Рядок 133 ⟶ 131:
Електронне обладнання літака включало: [[радіопередавач]] ''AN/ART-13'', [[Радіоприймач|приймач]] ''AN/ARC-5'', передавач УКХ ''AN/ARC-1'', апаратура розпізнавання «свій-чужий» ''AN/APX-2'' (''C37/APX-2''&nbsp;— у кабіні пілота, ''С36/АРХ-2''&nbsp;— встановлено в кабіні бомбардира), [[Радіонавігація|радіонавігаційне устаткування]]: приймач ''AN/ARR-2'', а також [[радіовисотомір]] ''AN/APN-1''. Внутрішній зв'язок забезпечувала система ''RL-7''. Радарне обладнання: [[радар]] ''AN/APS-4'', з приймально-передавальним устаткуванням ''RT-5A/APS-4''<ref name="airwar"></ref>.
 
Літак ніс значне [[авіаційне озброєння]]. До складу його зокрема входили: один 12,7-мм [[кулемет]] [[Browning M2]] з боєзапасом 400 набоїв, встановлений в башточці, 7,62-мм кулемет [[Browning М1919]] з [[Бойовий комплект|боєкомплектом]] ву 300 набоїв, встановлений у фюзеляжі (спрямований вперед) з якого вів вогонь пілот і один 7,62-мм [[кулемет]] з боєзапасом ву 500 набоїв, встановлений у задній нижній частині фюзеляжу, вогонь з якого вів радист.
 
Великий внутрішній [[Бомбовий відсік|бомбовідсік]] розташований під [[центроплан]]ом крила мав максимальну [[вантажопідйомність]] 2 000 фунтів і міг вмістити бомби, [[торпеда|торпеду]], [[глибинна бомба|глибинні бомби]], [[морська міна|міни]] або спеціальний [[підвісний паливний бак]] на 270 галонів. З паливним баком, встановленим у бомбовідсіку, XTBF-1 мав максимальну дальність польоту 2 180 миль, що добре підходило для виконання дальніхдалеких розвідувальних місій.
 
=== Бойове застосування ===
 
==== ПершіТихий рокиокеан ====
[[4 червня]] [[1942]] року в ході [[Битва за Мідвей|битви за Мідвей]] «Евенджери» здобули бойове хрещення. [[Розвідувальний літак|Розвідник]]-[[Гідроплан|літаючий човен]] [[Consolidated PBY Catalina|PBY «Каталіна»]] виявив японський флот вторгнення, і літаки отримали наказ злетіти і атакувати японців. У 05.45 шість озброєних торпедами TBF-1 піднялися в повітря. Злітаючи з аеродрому [[Мідвей (атол)|атола Мідвей]], 6 «Евенджерів» відважно поринули в [[бій]]. Однак, рівень бойового досвіду пілотів був невисокий, тому всі машини, крім однієї, були збиті противником, не завдавши аніякої шкоди японському флоту. Незважаючи на те, що перший [[Літако-виліт|бойовий виліт]] нового літака не був успішним, подальші бойові операції підтвердили ефективність «Евенджерів», який увійшов в [[Історія військово-морських сил США|історію військово-морської авіації США]]<ref name="airwar"></ref>.
 
Рядок 150 ⟶ 148:
У листопаді 1942 року в [[Морський бій за Гуадалканал|морській битві за Гуадалканал]] була здобута перша велика перемога, коли TBF-1 «Евенджери» (VMSB-131) допомогли потопити японський [[лінійний крейсер]] «[[Хіей (1912)|Хіей]]» водотоннажністю 37 000 тонн. [[14 листопада]] [[1942]] року екіпажі торпедних «Евенджерів», вперше застосовуючи свою традиційну зброю, домоглися затоплення японського корабля<ref name="airwar"></ref>.
 
У період з 30 червня по 30 липня 1943 року авіаційні частини, що мали на своєму озброєнні літаки TBF-1 «Евенджер» брали участь у повітряних боях, які точилися в рамках наступальної операції на Новій Джорджії. В ході цієї операції протягом декількох днів інтенсивним бомбардуванням піддавалися зміцнення на півострові Мунда. «Евенджери» стартували для виконання цього завдання 763 рази.
==== 1944—1945 ====
 
[[29 січня]]-[[23 лютого]] [[1944]] року в [[Кампанія в центральній частині Тихого океану (1943–1944)|операції по захопленню Маршаллових островів]], під час [[Рейд на Маршаллові та Гілберта острови|висадки на островах Маджуро]] і [[Битва за Кваджелейн|Кваджелейн]] військовий флот США відрядив для виконання завдань з підтримки військ відразу шість важких авіаносців, шість легких авіаносців і вісім ескортних авіаносців, на яких базувалося в загальній складності 247 літаків «Евенджер». яким було поставлено завдання з підтримки десанту і знищення японських укріплень на островах.
 
==== Атлантичний океан ====
[[Битва за Атлантику (1939—1945)|На Атлантичному океані]], де [[Військово-морські сили Третього Рейху|німецький підводний флот]] влаштував [[Необмежена підводна війна|необмежену підводну війну]], англо-американці потерпали від серйозніших втрат. Втрати союзників зазнані від [[U-Boot|німецьких підводних човнів]] були колосальні, тільки протягом лютого 1943 року [[німці]] відправили на дно океану союзницькі кораблі загальним [[тоннаж]]ем понад 600 тис. тонн. Це підштовхнуло американських конструкторів до розробки спеціалізованих варіантів «Евенджера» і створення спеціальних протичовнових підрозділів в американському флоті.
 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Grumman_TBF_Avenger