Сингл: відмінності між версіями

'''СинґлСингл''' ({{lang-en|Single}} від ''Single Play record'') — спочатку — [[грамплатівка]], на кожній стороні якої містилася тільки одна музична композиція. Термін «синґлсингл» з'явився в [[1950]]-х рр., щоб позначити розбіжності між [[грамплатівкаМузичний альбом|довгограючими]] і одно-, двопісенними платівками. В наш час синґлисингли також виходять на [[компакт-диск]]ах та [[DVD]].

== Формати синґлівсинглів ==

Найпопулярнішим і традиційним форматом синґлусинглу є [[грамплатівка]] розміром 18 [[сантиметр]]ів зі швидкістю обертання 45 обертів за хвилину (тому її називають «сорокап'ятка»). Цей формат з'явився у [[США]] в [[1949]] році. Спочатку він продовжував концепцію уже існуючих на той час вінілових платівок зі швидкістю 78 об./хв. Однак з розвитком формату [[грамплатівка|довгограючих платівок]], синґлисингли стали маркетуватисяпозиціонуватись як попередники випуску повних альбомів, для розігрівання інтересу слухачів до новихмайбутнього пісеньальбому (особливо в популярній музиці). З [[1957]] року більшість американських [[лейбл]]ів стали випускати синґлисингли винятково у форматі 45 об./хв. З початку 90-х рр.років синґлисингли втратили своє значення і тепер випускаються для ді-джеїв, колекціонерів, шанувальників того чи іншого виконавця<ref>{{cite web |url=http://www.wisegeek.com/what-is-a-music-single.htm |title=Songs on records |last= |first= |date= |publisher=wiseGEEK |accessdate=27 травня 2016}}</ref>.

На першій стороні синґлу,синглу в цьомуформаті форматіграмплатівки міститься головна пісня,&nbsp;— колись, в основному, призначена для програвання на радіостанціях і в музичних автоматах (дані по програваннях складають один із критеріїв [[хіт-парад]]ів), при цьому зворотний бік синґлусинглу практично не програвався. Часто явної вказівки, яка сторона перша, а яка&nbsp;— друга, немає. Через це назва синґласингла не завжди визначається заголовком пісні на першій стороні (більш того, багато синґлівсинглів мають спеціальну назву, що не збігається з назвою жодної пісні на платівці). Зворотні сторони синґлівсинглів традиційно присвячувалися або інструментальним версіям головної пісні, або композиціям, не розрахованим на комерційний успіх. З початку 90-х рр. вінілові сингли утратили своє значення (з [[1998]] року їхній продаж, наприклад, більше не враховується в хіт-параді журналу «Біллборд», ({{lang-en|Billboard}}) і тепер у цьому форматі випускаються лише обмеженим тиражем. Найбільш продаваним синглом у цьому форматі в історії [[звукозапис]]у є «White Christmas» Бінга Кросбі [[1947]] року (понад 10 млн екз.).

В другій половині [[1970]]-х рр. з'явився новий формат синґлівсинглів&nbsp; розміром 30 см (12 дюймів), що однак зберіг швидкість у 45 обертів. Розвинувшись завдяки музиці [[диско]], цей формат дозволив не тільки збільшити час звучання композиції, відповідаючи, таким чином, потребі в танцювальних міксах, але і значно поліпшити якість звуку (недолік колишніх, звичайних синґлівсинглів, полягав у слабкому відтворенні низьких частот і зростанні рівня перекручування і перешкод при підвищенні гучності відтворення звуку). Такі синґлисингли стали називатися ''дванадцятидюймовими'' чи ''максі-синґламисинглами'', щоб відрізнити їх від традиційних синґлівсинглів (ті, у свою чергу, стали ''семидюймовими''). Максі-синґлисингли одержали поширення в жанрах танцювальної електронної музики (диско, [[техно]], [[хаус]] і т.д.). Як правило, друга сторона таких синґлівсинглів являла собою [[ремікс]] на головну композицію. Іноді на максі-синґлісинглі містилося по дві композиції на стороні. У 80-і рр. для безлічі виконавців танцювальної музики формат максі-синґлівсинглів став основним, тому на звичайних синґлахсинглах виходили лиш урізані версії пісень з максі-синґлівсинглів, оскільки [[Радіостанція|радіостанції]] не могли собі дозволити програвати повністю довгі версії. В наш час максі-синґлисингли випускаються головним чином для [[Ді-джей|ді-джеїв]] дискотек. Найбільш продаваним синґломсинглом у цьому форматі в історії звукозапису є «Blue Monday» групи [[New Order]] [[1983]] року (3 млн екз.).

В другій половині [[1980]]-х рр. стали випускатися синґлисингли на [[компакт-диск]]ах. Як правило, їхня композиція повторювала компакт-диск доповнювала вінілові ''максі-синґлисингли''. Такі синґлисингли сягають іноді до 60 хвилин звучання. Вони також дозволяють включати [[відеокліп]]и (перші синґлисингли з відеокліпами з'явилися в [[1988]] році). На початку [[2000]]-х рр. у [[Велика Британія|Великій Британии]] було введено регламентацію формату синґлівсинглів на компакт-дисках: щоб вважатися ''синґломсинглом'' (для обліку в [[хіт-парад]]ах) компакт-диск повинен мати максимум дві-три композиції загальною тривалістю звучання не більше 20 хвилин. Це змушує [[лейбл]]и випускати синґлисингли з безліччю [[ремікс]]ів вроздріб. Синґлсингл бі́льших обсягів, як і у випадку з вінілом, прийнято називати максі-синґламисинглами (''CD Maxi-Single''). Також виходять синґлисингли на компакт-дисках розміром 8,9 см (3,5 дюйми), як правило, лише з однією піснею.

Сингли також короткий час (у 1980-і рр.) виходили дуже обмеженим тиражем на [[компакт-касета]]х і лазерних дисках. Нині існують ''[[DVD]]-синґлисингли'', головною відмінністю яких є наявність [[відеокліп]]у і поліпшена якість звучання.