Вікіпедія

Велика Горожанна: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 021 редагування
Немає опису редагування
Рядок 5:
| рада = [[Великогорожанська сільська рада]]
| код КОАТУУ = 4623081601
| зображення = Velyka Horozhanna (01).jpg
| зображення_розмір = 300px
| зображення_підпис =
| розташування =
| mapx =
Рядок 38:
}}
'''Вели́ка Горожанна''' (такожінша назва&nbsp;— '''Вели́ка Горожанка''') &nbsp;— [[село]] в Україні, ву [[Миколаївський район (Львівська область)|Миколаївському районі]] [[Львівська область|Львівської області]]. Населення становить 1070 осіб. Орган місцевого самоврядування&nbsp;— [[Великогорожанська сільська рада]]. Перша згадка села датується [[1433]] роком. До 1453 року село називалось Рожана<ref>{{cite web |url=http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rf7571=20166 | title=Облікова картка с.&nbsp;Велика&nbsp;Горожанна | publisher=ВРУ |accessdate=13 червня 2014}}</ref>.
 
== Назва ==
Оскільки поселення отримало статус міста, то й жителі довколишніх сіл називали сусідів-міщан «горожанами». З часом від містечка відділилось невеличке село &nbsp;— Мала Горожанна, тож аби розрізняти населені пункти, за першим закріпилась назва «Велика Горожанна».
 
== Історія ==
=== Магдебурзька історія ===
Через 15 років після першої згадки, у [[1448|1448-му]] році, поселення дістало магдебурзьке право й звання міста. Тож і звалось воно у ті часи «Горожанною» або «Рожаною». [[1453]] року містечко стали називати «Горожанна Велика». У [[1463]] році королівська комісія земляними валами провела розмежування поміж Великою Горожанною та сусіднім містечком [[Вербіж]].
 
У [[1448]]-[[1460]] роках Велика Горожанна перебувала в оренді у шляхтича [[Порохницькі|Порохницького (Прухніцького)]], а пізніше перейшла до А. Яцимірського. Він [[1487|1487-го]] року добився підтвердження магдебурзького привілею для містечка. У ньому йшлося, що Горожанна має відбувати повинності сім днів на рік та платити «[[чинш]]у» по 11 грошів та по одній колоді вівса.
 
У [[1505]] році містечко вперше пограбували татари. [[1515]] року внаслідок цього й наступних нападів з дев'яти ланів оброблялося лише п'ять, а решта&nbsp;— три лани, стали пусткою, стояла пусткою і корчма, але був піп (отже, була церква)<ref>Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona // Zródla dziejowe. T. XVIII.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902.&nbsp;— S. 153.</ref>. Виходячи з цього новий орендатор Великої Горожанної М. Бронєвський у [[1523]] році зажадав, аби міщани відробляли більше повинностей, аніж зазначено у привілеї. Обурені діями поміщика горожанці звернулись до королівської канцелярії й дістали його підтримку. М. Бронєвський недовго думаючи позбувся міста&nbsp;— [[1524]] року воно дісталося в оренду родині [[Дідушицькі|Дідушицьких]]. Очевидно, міщани не мали наміру сплачувати податки і їм, бо орендатори [[1545]] року домоглись собі привілею, яким зобов'язали горожанців відробляти повинність не сім днів на рік, а по одному дню щотижня.
Рядок 54:
 
=== Антипоміщицькі повстання ===
[[1621]] року Горожанна зазнала чергового татарського нападу. Аби відбудувати поселення, на початку [[1624]] року король передав його в оренду королівському ротмістрові В. Средзінському. Та вже за рік його урядування в селі виникає новий конфлікт, який закінчується кривавою сутичкою. За свідченнями представника орендатора економа Лятковського, селяни «зібрались на подвір’ї одного з господарів, принесли із церкви хрест й присягнули не відступати до останнього, а в разі поразки піти всім на Запоріжжя». Люди вдерлися у панський двір й перекинули ліжко із шляхтичем К. Кемеровським. За той час ротмістр для придушення бунту привів у Горожанну польських жовнірів. Вони вчинили жорстоку розправу: зґвалтували більшість жінок та побили чоловіків. Двоє горожанців &nbsp;— П. &nbsp;Федьків та О. &nbsp;Тимчишин за кілька днів померли від побоїв.
 
Після розправи над селянами економ Лятковський ще й звернувся зі скаргою до львівського міського суду. Проте 14 липня [[1625]] року король видав декрет, яким тільки закликав обидві сторони до примирення. Остаточне рішення по цій справі виніс королівський [[референдарський суд]]: залишив візницьку та інші повинності, а панщину встановив три дні на тиждень від обіду. За вбивство П.Федьківа орендатора виправдано через те, що воно трапилось під час виступу, вчиненого селянами. Водночас двох організаторів бунту &nbsp;— Андрушка й Толоська засуджено до страти. Аби заспокоїти обурене судовим рішенням населення Горожанни, король передав село іншому шляхтичеві-орендарю.
 
Нове напруження вибухнуло [[1643]] року, коли жителі відмовились виконувати всі повинності. 12 селян засуджено, а 25 &nbsp;— втекли до нового міста Стрілиська. Новий орендар Горожанної Пшедвойовський звертався до власника Стрілиськ та короля, але повернути втікачів не зміг.
 
[[1648]] року татари й чума майже знищили село, у ньому проживали всього лиш декілька сімей.
Рядок 65:
Орендатор Сокольницький заселив до Великої Горожанної дев'ять сімей, звільнивши їх від повинностей на п’ять років.
 
У [[1821]] році село дісталося графам Дульським, які викупили його у короля. Одна з історії про взаємини села й родини Дульських дійшла до нашого часу. У тому ж 1821 році графиня Дульська посварилася зі своїм парохом із костелу села Грімне &nbsp;– до нього належала й католицька громада Великої Горожанни. Коли на Великдень ксьондз, за традицією, приїхав святити паску й ковбаси у дворі графині Дульської, вона заявила, що страви ще не готові, але ксьондз може не чекати, бо у Великій Горожанні у неї є свій власний український священик Олександр Грушкевич –&nbsp;— він усе посвятить.
 
Ксьондз поїхав ні з чим, але і його друг –&nbsp;— отець Олександр з церкви Введення, не прийшов у двір графині, хоча вона кілька разів посилала за ним слуг. Через день графиня Дульська зі слугами ввірвалася до хати отця Олександра й наказала зв’язати священика. Втім отець Грушкевич вирвався й наставив на панських слуг свою рушницю, з якою ходив на полювання. Тоді графиня, котра стояла поруч, власноруч схопила пароха за ґудзики ряси й почала тягти його до сіней. Та не розрахувавши сил, пані Дульська впала на порозі й звалила на себе священика. Навіть у цьому графиня звинуватила священика й задля помсти її слуги побили вікна у хаті горожанського пароха, а за кілька годин худобою потоптали посіви на його полі.
 
Того ж дня отець Олександр Грушкевич побував у Самборі в шляхетському трибуналі зі скаргою на графиню Дульську. Проїжджаючи через село Колодруби священик згадав, що залишив без нагляду свою церкву Введення. Тож попросив швагра (чоловік священикової сестри) з Колодрубів отця Дрималика відправити на охорону храму кільканадцять хлопців. А охорона і справді не зашкодила: уночі графиня Дульська прислала своїх слуг аби підпалили дерев’яний собор. Але після нетривалої бійки панські слуги розбіглися не виконавши наказу. Так колодрубівські селяни врятували великогорожанську церкву.
 
Згодом родина Дульських передала Горожанну в оренду Ф.&nbsp;Незабитковському. У той час село процвітало, панська родина організувала тут чудове господарство, а повинності зросли до 156 днів панщини на рік. Попри те аж 32 родини у [[1837]] році пішли з села на Поділля. Пізніше село перейшло шляхтичам Гаусперам.
 
З [[1860]] року Велику Горожанну стали заселяти німці, які заснували тут свою колонію — Саско. Водночас більшість у селі становили українці, які зуміли зберегти культуру і традиції.
 
=== Виступ проти поляків ===
[[1846]] року до Великої Горожанної прибули рештки польських повстанців з гуртка С. &nbsp;Дембовського. Напередодні поляків у Львові розгромило австрійське військо, тож рештки загону спробували підбурити до повстання проти уряду селян Великої Горожанної. Та їхні намагання завершились сутичкою, у ході якої селяни роззброїли повстанців іта передали їх урядовим військам.
 
Позиція горожанців вплинула на мешканців навколишніх сіл, зокрема [[Комарно]] й [[Меденичі|Мединичів]]: по всій околиці ловили шляхтичів й передавали їх австрійській поліції.
Рядок 84:
На честь звільнення від панщини в селі встановлено хрест. Але значна частина землі залишилась у поміщиків. Лиш [[1908]] року, коли відбувся продаж маєтку Гауснер-Мангольт, селяни викупили решту землі.
 
За даними [[1869]] року населення Великої Горожанної становило 1373 осіб. Окрім того при дворі мешкали 97 жителів, а в німецькій колонії Саско &nbsp;— 655 осіб. Однокласну школу відкрито [[1853]] року, тоді у вчителя А. &nbsp;Пеленського навчалося 13 дітей.
 
У [[1881]] році у Великій Горожанні мешкало 1413 осіб, з них 1340 &nbsp;— українці, 53 &nbsp;— поляки і 20 &nbsp;— євреїюдеї. До речі у колонії Саско вже не було німців, там мешкали 348 русинів.
 
[[1898]] року громада Великої Горожанної збудувала нову школу з двох кімнат для учнів і квартири для вчителя. В колонії Саско якийсь час діяла євангелістська школа.
Рядок 92:
Для взаємодопомоги селяни організували позичкову касу з капіталом в 1000 золотих ринських. Діяла вона до [[1914]] року.
 
Під час радянськобойових дій [[Німецько-німецькоїрадянська війна|німецько-радянської війни]] 3 серпня [[1944]] року у Велику Горожанну ввійшлиувійшли червоноармійці,підрозділи які закріпилирадянської тут свою владуармії. 77 селян відразу мобілізувалиОдразу до радянської армії було мобілізовано 77 селян, а 23 з них загинули на фронтіфронтах війни. В пам'ять про загиблих радянських вояках та місцевим мешканцям, які загинули та були розстріляні під час німецько-радянської війни 1941—1945 років поблизу місцевого клубу був встановлений обеліск.
 
9 січня 1945 року поблизу Великої Горожанної відбувся бій між підрозділом НКВС та куренем УПА «Зубри». Упівці здобули тоді велику перемогу над радянськими каральними військами. Радянські втрати: 304 вбитих, 30 ранених, 11 знищених автомашин та 2 легкі танки разом із командиром батальйону майором НКВС. Втрати УПА: 30 вбитих та поранених. Захоплено багато зброї та амунції<ref>[http://www.drohobych.com.ua/2013/10/14/100-najbilsh-peremozhnyh-bytv-upa-z-radyanskymy-karalnymy-vijskamy-nkvd-smersh/ 100 найбільш переможних битв УПА з Радянськими каральними військами (НКВД, СМЕРШ)]</ref>. В числі загиблих з радянського боку числився й військовий льотчик, колишній заступник начальника 6-го окремого авіаційного полку прикордонних військ НКВС Українського округу капітан Агєєнков Максим Никанорович. Під час виконання бойового завданняnbsp;— вистежування з повітря боєгруп УПА, він отримав важке поранення та невдовзі помер. Його було поховано поблизу місцевої церкви. У наш час на місці поховання пілота встановлено хрест<ref>[https://reibert.info/threads/bij-upa-1945-01-09-bilja-s-gorozhanka-velika.153457/page-2 Бій УПА 1945.01.09. біля с. Горожанка Велика]</ref>.
 
== Пам'ятки ==
'''Церква Введення в Храм Пресвятої Богородиці.''' <br/>
* Введенська церква 1798 року. Її збудували за гроші парафіян села невідомі майстри. До речі у львівському [[Національний музей у Львові|Національному Музеї імені Андрея Шептицького]] зберігся експонат із цієї церкви — портрет єрусалимського патріарха Якова авторства львівсько-жовківського маляра [[Йов Кондзелевич|Йова Кондзелевича]].
Найдавніші згадки про місцеву церкву датовані [[1515]] роком. Попередня, до сьогоднішньої, дерев’яна святиня походила з [[1720]] року. У 1797 році за сприяння графа Ігнатія Дульського та коштом парафіян за проектом невідомих майстрів був споруджений дерев’яний п’ятиверхий храм, який посвятили вже наступного року. Нині довжелезна чотиризрубна будівля церкви, своїм розміром завдячує розбудованому, ймовірно у 1862 році, бабинцю. Святиню відновлювали у 1922 році. Тоді до вівтаря з південного боку була прибудована ризниця та накрита стрімким трисхилим дахом. До речі у львівському [[Національний музей у Львові|Національному Музеї імені Андрея Шептицького]] зберігся експонат із цієї церкви&nbsp;— портрет єрусалимського патріарха Якова авторства львівсько-жовківського маляра [[Йов Кондзелевич|Йова Кондзелевича]].<ref>{{книга |автор =Слободян&nbsp;В.|частина = |заголовок = Церкви України. Перемиська єпархія|оригінал = |посилання = |відповідальний = |видання = |місце = Львів|видавництво = Інститут українознавства ім.&nbsp;І.&nbsp;Крип'якевича НАН України|рік = 1996|том = |сторінки = |сторінок = 864|серія = |isbn = 966-02-0362-4|тираж = }}</ref> Надвечір 5 Серпня 2018 року у церкві сталася пожежа, у результаті якої вона вигоріла майже повністю.<ref>[https://www.youtube.com/watch?v=jiedUo1MdXU На Львівщині горіла стародавня церква]</ref>
 
== Див. також ==
Рядок 101 ⟶ 104:
 
== Примітки ==
{{reflist|2}}
 
== Джерела ==
Рядок 108 ⟶ 111:
== Посилання ==
* [http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rf7571=20166 Облікова картка с.&nbsp;Велика&nbsp;Горожанна] на сайті [[ВРУ|Верховної ради України]]
* [http://decerkva.org.ua/2mykV.html Деревяна церква Введення Пр.Пресвятої Богородиці 1798]
* http://www.franko.lviv.ua/Subdivisions/um/um4-5/Statti/2-ZAYARNIUK%20Andriy.htm#_edn12
* http://mklviv.info/index.php?option=com_content&task=view&id=95{{недоступне посилання}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Велика_Горожанна