Церковне право: відмінності між версіями

'''Церковне звичайне право''' — сукупність правил поведінки, які не набули законодавчого затвердження, але їх обов'язково треба було дотримуватися в житті, побоюючись гніву Господнього (наприклад, поведінка в [[церква|церкві]], при богослужінні, заїмка землі [[монастир]]ем, повинності підданих на користь духовних можновладців тощо).

 

Для будь-якого права, особливо для церковного, характерні покарання за вчинювані порушення.

 

Правова природа церковних покарань полягає в тому, що особа, яка порушила церковні канони позбавляється абсолютно всіх чи деяких прав, якими володіє сама церква. Тобто, порушник повністю відлучається від церковної спільности, перестає бути її частиною. Відлучення буває повне(виключення особи з числа членів церкви) та неповне(коли особа позбавляється тільки деяких церковних прав і благ).

 

Отож, у церковній практиці найпоширенішими стали такі види церковних покарань:

 

Ув'язнення в монастирі набуло широкого практичного застосування і накладалося, як правило, світськими судами. Застосовувалося воно і до неповнолітніх, осіб, які вчинили крадіжку, шахраїв та тих, кого звинувачували у 'блудному та розпусному житті'. Збільшення кількості типових злочинів пояснювалося кризою у пенітенціарній системі Російської імперії середини ХIХ - початку ХХ століття. Як правило, ув'язнення було способом покарання духовними судами священнослужителів, які не виконували свої обов'язки та порушеували церковні постулати.

 

Церковне покаяння(епитимія) було одним із найрозповсюдженіших видів покарань. Сутність його полягає в тому, що на порушника духовними судами накладалися певні релігійні обов'язки щодо виконання певних значущих дій під пильним контролем місцевого священника. Наприклад, дотримання посту, читання молитви чи здійснення поклонів.

== Див. також ==

* [[Канонічне право]]

* [[Статути церковні]]

 

== Джерела ==

* {{МСІУ}}

 

{{Orthodox-stub}}

 

[[Категорія:Православ'я]]