Георгій Маніак: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Kasio67 (обговорення | внесок) шаблон |
Haida (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 10:
|опис =
|ім'я при народженні =
|дата народження =
|місце народження =
|дата смерті ={{ДС|||1043}}
Рядок 24:
|суспільний стан =
|діяльність =
|титул =патрикій
|посада =катепан Італії
|військове звання =
Рядок 47:
|нагороди =
|сайт =
|зріст =більше 2 м
|вага =
|герб =
Рядок 53:
|примітки =
}}
'''Георгій Маніак''' (
== Життєпис ==
=== Служба на сході ===
Походив з провінційного вірменського роду (за іншими відомостями був тюркського походження). Про батьків або іншу рідні нічого невідомо. Народився у фемі Македонія близько 998 року. Розпочав службу у війську, де завдяки природнім якостям (відповідно до Михайла Пселла мав зрост близько 2,5 м та величезну фізичну силу) зумів просунутися від звичайно вояка до стратега фортеці [[Газіантеп|Телух]]. На 1030 рік мав ранг протоспафарія. Того ж року брав учатсь у поході на Алеппо, де візантійці зазнали відчутної невдачі. Восени того ж року розбив мусульманський загін, що спробував захопити Телух. За це призначено стратегом феми Самосата. Шляхом перемовин наприкінці 1031 або напочатку 1032 року зумів зайняти Едессу, правитель якої Сулейман бен аль-Курджі отримав титул анфипат-патрикія й оселився у Константинополі. До 1033 року Георгій Маніак з успіхом діяв проти арабів в Сирії, отримавши титул патрикія.
У 1034 році призначено катепаном феми Васпуракан. Крім того, в хроніці Іоанна Скіліци названий архонтом Мідії та Аспраканії. діяв проти сусідніх мусульманських держав. У 1037 році зумів захопити важливу й потужну фортецю Беркрі. Того ж року переведено на Балкани, його змінив патрикій Стефан Ліхуд.
=== Похід в Сицилії ===
1038 року Георгія Маніака призначено командував військовим походом з підкорення Сицилії. В ній брали участь грецькі війська, загони лангобардів з Апулії, нормани на чолі [[Гаральд III Суворий|Гаральдом]] і італійські нормани на чолі із Вільгельмом Отвілем 9перебували на службі у [[Гваймар IV (князь Салернський)|Гваймара IV]], князя Салерно). Того ж року було захоплено місто Мессіну, а потім у битві при [[Рометта|Ремата]] завдав поразки сицилійським арабам. В 1040 році зайняв Сіракузи та усе східне узбережжя Сицилії, завдавши поразки при Дарнгіні. Того ж року в битві при [[Троїна (муніципалітет)|Троїні]], в якій Маніак розбив військо сиракузького еміра Абдулли. З Сіракуз до Константинополя відправив мощі [[Свята Луція|Святої Луції]]. Слідом за цим планувалося звільнити решту острова, а потім напасти на Мальту.
Після взяття Сіракуз в ході експедиції відбулися негативні зміни: ломбарди, очолювані Ардуїном, розсварилися з Маніяком і залишили Сицилію. Сам Георгій Маниак образив командувача флотом Стефана Калафатським, одруженого на сестрі імператора [[Михайло IV Пафлагонський|Михайла IV]]. Стефан повідомив імператору про начебто зраді військовика, Маніака було відкликано до Константинополя і, не маючи можливості виправдатися, опинився в'язниці. Після від'їзду Георгія Маніака араби швидко повернули собі завойоване Візантією східне узбережжя Сицилії, окрім Мессіни.
=== Похід в Південній Італії ===
[[Файл:Le conquiste di Giorgio Maniace-es.svg|міні|ліворуч|230пкс|землі завойовані Маніаком в Італії]]Перебував за гратами до повалення імператора Михайла V. 1042 року новий володар [[Костянтин IX Мономах|Костянтин IX]], який призначив Георгія Маніака катепаном Італії. В цей час в Південній Італії повстали лангобарди, які отримали підтримку з боку норманів, внаслідок чого захопили практично усю Апулію. Протягом літа Маниак, діючи з нечуваною жорстокістю, відвоював більшу частину Апулії.
Під час відсутності Маніака його дружина була спокушена проедром [[Роман Склір (проедр)|Романом Скліром]], братом коханнки Костянтина IX. Склір, бажаючи знищити обманутого чоловіка, обмовив його перед імператором, і останній викликав Маніака до столиці. Останній відмовився підкорятися наказу, оголосив себе імператором і зі своєю армією переправився на Балканський півострів. Перед тим захопив нового капетана Парду, у якого відняв значну купу грошей. Спочатку зайняв важливе місто діррахіум. По дорозі на Фессалоніки Георгій Маніак розбив армію імператора при Арніссі (відоме також як Острово), але сам загинув в битві.
== Пам'ять ==
На честь цього візантійського військовика названо замок [[Кастелло-Маніаче]] в Сіракузах та містечко [[Маніаче]] на Сицилії.
== Джерела ==
* Moravcsik G. Byzantinoturcica, И. Berlin, 1958, S. 181
* Арутюнова В. А. Византийские правители Эдессы//ВВ. 1973. Т. 35. С. 139
* FELIX W. Byzanz und die islamische Welt im fruheren 11. Jahrhundert Geschichte derpolitischen Beziehungen von 1001 bis 1055. Wen, 1981. S. 75. A. 9
* André Jacob: Le topotérète de la flotte Constantin et la révolte de Georges Maniakès en 1042 dans une inscription inédite de Terre d'Otrante. In: Νέα Ῥώμη. Bd. 4, 2007, ZDB-ID 2208498-8, S. 163—176.
* John Wortley, ''John Skylitzes: A Synopsis of Byzantine History, 811—1057'': Translation and Notes, New York, Cambridge University Press, 2010 (ISBN 9780521767057)
{{commons|Category:George Maniaces|Георгій Маніак}}
[[Категорія:Візантійські військовики]]
[[Категорія:Узурпатори]]
{{bio-stub}}
| |||