Пізній палеоліт України: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 144:
Український мікрогравет має прямо тотожній у сучасній йому [[Мадленська культура|мадленській культурі]] Франції, Іспанії, Німеччини й Австрії та в епіграветі Італії. Мистецтво епігравету у вигляді схематичних зображень, яскравим прикладом якого є знахідки [[Мізинська стоянка|Мізинської стоянки]].
Тривав у 19—12 тисяч років тому, коли однотипні пам’ятки з дрібними вістрями з притупленим краєм домінували на територіях від Атлантики до Подоння.▼
Після конференція «Епігравет України», що відбулася у Києві 1999 року<ref>{{Cite book|title=журнал «Археологія»|last=|first=|year=2000 - № 2|publisher=|location=Київ|pages=|language=|isbn=}}</ref> для позначення пізніх пам’яток граветської традиції, що раніше називали ''мадленськими'', ''східнограветськими'' чи ''мікрограветськими'', затвердився термін ''епігравет''. Проте термін "мікрогравет" є більш доречний, оскільки "епігравет" перегукується з епіграветом Італії, та вказує на не доведене походження від граветської культури.
Рядок 154 ⟶ 152:
Однотипність крем’яного інвентарю мікрогравету на Україні ускладнює виділення місцевих варіантів. Існують спроби поділу його на культурні групи<ref>{{Cite book|title=The Epigravettian Variability of the Dnieper River Basin (Дослідження первісної археології в Україні)|last=Nuzhnyi|first=D.|year=2008|publisher=|location=Київ|pages=96-134|language=англійська|isbn=}}</ref> й навіть на окремі культури<ref>{{Cite book|title=Палеоліт та мезоліт Присивашшя. Проблеми епігравету України|last=Оленковський|first=М.П.|year=2000|publisher=|location=Херсон|pages=|language=|isbn=}}</ref>.
==== Епіграветська доба ====
▲Тривав у 19—12 тисяч років тому, коли однотипні пам’ятки з дрібними вістрями з притупленим краєм домінували на територіях від Атлантики до Подоння.
Епіграветська традиція обробки кременю продовжила розвиток у першій половині наступної, кінцевої пори пізньо-давньокам’яної доби. Деякі епіграветські стоянки України разом з найпізнішими мадленських пам’ятками Центральної та Західної Європи вказують на існування епігравету до аллередського потепління 12 тисячі років тому.
В цілому, граветські разом з епіграветськими традиціями тривали в Україні майже 20 тисяч років: від 30 тияч років тому (Молодове V, шари 9 і 10) до 12 тисяч років тому (Солоне Озеро VІ, Рогалик VІІ, Кам’яна Балка й інші). За максимуму похолодання 20—19 тисяч років відбулася трансформація гравету в епігравет, місцями за участю носіїв інших культурних традицій, зокрема епіоріньяку.
За кінцевої давньокам’яної доби на епіграветських традиціях постали [[Осокорівська культура|осокорівська]] та [[Шан-кобинська культура|шан-кобинська]] культури<ref>{{Cite book|title=Передісторія України Х—V тис. до н. е.|last=Залізняк|first=Л.Л.|year=1998|publisher=|location=Київ|pages=|language=|isbn=}}</ref><ref name=":14" />.
==== Походження епігравету України ====
Рядок 171 ⟶ 178:
==== Епігравет степової України ====
На ранніх епіграветських стоянках степової України Амвросіївка, Анетівка ІІ, Велика Акаржа присутні оріньяцькі риси у вигляді мікровкладень дюфур, високих нуклеподібних скребачок, багатофасеткових різців. Ймовірно, вони були створені попереднім епіоріньяцьким населенням, яке полишило стоянки Сагайдак І, Анетівка І, Гордашівка, Рашків VІІ, Муралівка, Золотівка, що датуються 21—18 тисячами років тому. Ці епіоріньяцькі стоянки синзронні найранішим епіграветським стоянкам степового Причорномор’я.
Найдавніші епіграветські пам’ятки Надчорномор’я та Надозів’я датуються 19, 18 тисячами років тому - Амвросіївка, Анетівка ІІ, Акаржа, Нововолодимирівка ІІ.
Наймолодші епіграветські пам’ятки Надчорномор’я та Надозів’я вже відносяться до першої половини заключної пори пізньо-давньокам’яної доби датуються 13, 12 тисячами років тому - [[Солоне Озеро]] VІ, [[Рогалик]] VІІ, [[Кам’яна Балка]], Мис 3 й інші.
==== Епігравет Середнього Подніпров’я й Подесіння ====
Яскравою та нетривалою була група стоянок епігравету у Середньому Подніпров’ї та Подесінні з житлами з кісток мамута — [[Гінцівська стоянка|Гінці]], [[Межиріцька стоянка|Межирічі]], [[Добраничівська стоянка|Добранічівка]], [[Мізинська стоянка|Мізин]], [[Юдинове|Юдиново]], [[Єлисейовичі]], [[Тимонівка]] та інші, що датуються кінцем пізньої пори пізньо-давньокам’яної доби: 15—14 тисячами років тому. Ймовірно, край їхньому існуванню, поклало рауніське потепління близько 13,5 тисячі років тому, що спричинило вимирання мамутів у Європі.
== Джерела ==
| |||